«Цибуля зі смаком яблука»: чому Сусанна Зейнідінова прагне познайомити читачів із справжнім Кримом
3478 
Зазирнувши у прочинене вікно, яке обрамлює фіранка з рослинним орнаментом, характерним для кримськотатарської вишивки – орьнек, бачиш безкраїй степ. Його Сусанна Зейнідінова називає своїм морем і саме тому він простягається і на обкладинці її книги.
Кримська татарка, народжена в Криму, після російської окупації півострова була змушена переїхати до Луцька. Але степ, як і дитячі спогади, розповіді від бабусі чи звичаї свого народу залишатимуться із Сусанною, де б вона не була.
У своїй новій збірці оповідань «Цибуля зі смаком яблука. Кримські історії» авторка ділиться тим, що пережили кримські татари під час депортації, як зросійщували жителів Криму й насаджували людям сором за власну ідентичність.
Про те, що ми ще не знаємо про Крим, але обов’язково повинні дізнатися – Сусанна Зейнідінова розповіла журналістці Район.Культура.
У вас нема Ісуса?
Як проходить обряд похорону чи весілля у кримських татар – Сусанна детально оповідає у своїй збірці те, що бачила на власні очі.
«У мене також є молодша сестра, якій 17 років. На її прикладі я розповідаю, як вона народилася, як усе відбувалося, які були традиції», – пояснює авторка.
За роки навчання у Волинському національному університеті Лесі Українки на факультеті іноземних мов Сусанна об’їздила багато сіл, бувала на святах в гостях в одногрупниць на Волині, Рівненщині та Львівщині.
«У книзі я розповідаю, з чим стикалася, бо для мене це був культурний шок, ділюся смішними моментами, у які потрапляла, порівнюю кухню й гостинність наших народів», – каже Сусанна.
Ще однією місією для письменниці стало спростування міфів про кримських татар, які, на її думку, поширювалися саме через брак знань та досвіду взаємодії з представниками корінного народу Криму.
«Я була дивиною на своєю потоці, багато хто казав: «О, то ти з Криму? Ми там чебуреки їли чи ми там були на морі», – пригадує вона.
Коли студенти пізнавали одне одного ближче, питання поглиблювались, зокрема часто ставили запитання про віру.
«Питали: «А що у вас немає Ісуса? Ви не печете паску?» Я відповідала, що ні, бо ми мусульмани. Це шокувало, бо для багатьох Крим залишається стереотипною радянською здравницею: чебуреки, пахлава, кукурудза на морі, лікувальні грязі, табір «Артек», – пояснює Сусанна.
До того ж додає складнощів стереотип про те, що усі мусульмани – терористи.
«А у нас цілий корінний народ – мусульмани», – додає вона.
На думку авторки, тим, кому пощастило оселитися у будиночку кримських татар, який вони здавали в оренду, вдавалося трохи пізнати культуру, тож вони мають більше знань про народ. Дехто пригадував: «О, коли ми відпочивали, то нас тітонька Гульнара чимось таким пригощала».
Потреба пояснити, ким насправді є кримські татари, була однією з причин для Сусанни почати роботу над книгою.
«Мені б дуже хотілося, щоб люди більше дізнавалися про нас і не писали у своїх твітах чи тіктоках, що ми «татаро-монголи», які різали, вбивали чи брали українців у рабство», – каже письменниця.
На уроках історії лякали Бандерою
На підвіконні вікна, з якого ми розглядаємо рідні для Сусанни степи, лежать сережки її прабабусі. Після депортації з Криму жінка продавала усе, що могла, щоб прогодувати родину. Навіть відправила дітей до сусіднього аулу (село в Узбекистані) обміняти фамільні золоті сережки на їжу. Усе що вони змогли принести – мішок цибулі, яка від голоду смакувала їм як яблука.
Ці спогади зі свого дитинства розповіла Сусанні її бабуся, берегиня родинних традицій. Вона передала авторці любов до культури та навчила кримськотатарської мови.
«Мої батьки, як і багато хто в Радянському Союзі, були зросійщеними. Бабуся зберегла традиції та мову, завдяки їй я виросла кримською татаркою», – каже Зейнідінова.
Однак зробити це було не так просто. У своїй збірці велику увагу письменниця також приділяє процесу русифікації Криму.
«На стінах школи висіли портрети «Пушкіних-Суворових», на уроках історії лякали Бандерою. Через свою школу я розповідаю, як нас зросійщували і як взагалі існувала українськість в Криму», – пояснює Сусанна.
Вона додає, що цільова аудиторія збірки – насамперед українці, які мало знають про її народ. Але й для кримських татар вона може стати можливістю знову прожити близькі серцю моменти й емоції.
Як сталося і з есе, які Сусанна писала ще зі шкільних часів. Тоді вона спробувала написати історію депортації бабусі, подавши текст на перший конкурс «Кримський інжир». Отримати відзнаку не вдалося, але текст прочитали рідні дівчини.
«Коли тато, суворий кримськотатарський чоловік, прочитав його, він так засумував. І стільки цих емоцій передав мені, що я зрозуміла: мої твори торкаються людей», – пригадує письменниця.
За порадою друга Сусанна почала вести блог в соцмережах, а коли прочитала книгу про Крим Анастасії Левкової «За перекопом є земля», вирішила запитати у неї поради, як зробити так, щоб її історії про Крим надрукували.
Вона порадила повчитися у школі творчого письма «Litosvita». Сусанна вступила на річну програму й попри застереження від лекторів стосовно жанру книги, отримала пропозицію від кількох видавництв.
Вже у жовтні «Цибуля зі смаком яблука. Кримські історії» побачить світ у видавництві «Віхола». Наразі триває передзамовлення.
«Що ви знаєте про Крим? Про справжній Крим. Про той, який був до анексії 2014 року. Ви відкриєте для себе нове й невідоме, якщо ніколи там не жили», – анонсує авторка.