У Луцьку показали виставу за новелою Миколи Хвильового «Я (Романтика)»
-
-
>
-
>
-
>
РЕПОРТАЖ
867
У Луцьку Київський камерний театр «Маланка» дав показ вистави «Я (Романтика)».
Спектакль відбувся 25 березня в Експериментальному театрі «Адреналін». Його відвідала журналістка Район.Культура.
Як зазначили працівники театру, ця постановка вперше виїхала за межі Києва.
Режисер Денис Степчук створив виставу за однойменною психологічною новелою Миколи Хвильового (Миколи Фітільова). Це історія про працівника Всеукраїнської надзвичайної комісії (ВУЧК). Її мета – знищувати антирадянські настрої та людей, які їх поширюють. У будинку розстріляного шляхтича без участі прокурорів і адвокатів тривають суди та допити, і засідання «чорного трибуналу комуни» завжди завершуються вироком про страту.
«І я, зовсім чужа людина, бандит ‒ за одною термінологією, інсургент – за другою… У моїй душі нема й не буде гніву. Так, я – чекіст, але я і людина», – каже главковерх трибуналу (Артем Метельський), шукаючи межу між гуманізмом та своїм державним обов’язком.
Читайте також: У Луцьку показали виставу «Перехресні стежки» режисера Івана Уривського
Головний герой не має імені. Це загублена душа, яка прагне довести свою відданість ідеології та не може змиритися зі способами для її дотримання. Так автор узагальнив проблему морального вибору, дає можливість зануритися у свідомість персонажа та вкотре наголосив на втраті власного «я».
Водночас головнокомандувач має злочинну частину до власного фанатизму – матір (Зоряна Максимець), яка ходить до монастиря. Вона є острівцем, до якого він завжди вертається, щоб відчути спокій, а водночас вона лякає його, бо належить до тих, кого вважають небезпечними.
Не його єдиного тривожать думки про пошук справедливості. Комунар Андрюша (Максим Новгородський), якому припало одне із брудних завдань – розписуватися під постановою про розстріл – завше мнеться і робить це кволо. Він намагається бодай таким шляхом відвести від себе роль вбивці, стерти якщо не з душі, то хоча б на офіційних документах причетність до смерті невинних людей.
Поряд із фанатичним главковерхом, цинічним доктором Тагабатом і Дегенератом (Арсен Бойчук), його зображають як наївного члена їх системи. Усі кличуть його лише у пестливій формі – Андрюша. Останній робить спробу піти у військо і покінчити з розстрілами, що розгнівало головного героя.
«Я зрозумів, ви втомилися від цього чорного діла? Ви хочете витерти руки й бути невинним, як голуб? Ви хочете віддати мені «своє право» купатися в калюжах крові? Андрюша, якщо я ще раз таке почую, я негайно же вас розстріляю», – каже він до Андрюші.
В інсценізації Дениса Степчука, роль доктора Тагабата виконує жінка, Юлія Завалій (в іншому складі – Вадим Кирпатий). Вона мугикає мелодії, коли підсудних вивозять на розстріл, надягає сонячні окуляри, щоб не бачити жорстоких сцен, а її товариші надягають навушники. При потребі доктор Тагабат закриває їх роти соскою.
Підсудних завозять до кімнати з масками на обличчі, на яких чекісти залишають свої підписи. Для членів «чорного трибуналу комуни» нові постаті у кімнаті для допиту – лише папір, на якому згодом задокументують їх небезпечність та смерть.
На сцені стоїть декорація у вигляді кімнати з прозорими стінами, тож глядачі бачать межі кімнати, проте водночас знають, що відбувається у кабінеті. Одна зі стін виступає тлом, на яке падають тіні засуджених.
На початку і завершенні вистави з’являється образ загірної комуни – символу комуністичного майбутнього та нездійсненної утопії про мирне радянське життя. Головний герой, як й інші, заради цієї мети поплатився своїм щастям та найдорожчими речами у його житті.
Читайте також: Острозькі театрали запрошують на прем'єру вистави «Станція бажань»
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
