«Українська мова не завжди про піт, сльози і страждання»: у Луцьку відбулася зустріч із літредакторкою Ольгою Дубчак

У Луцьку говорили про ворогів української мови, найбільш уживані помилки в спілкуванні, чи є наратив про російськомовну щелепу міфом та про написання науково-популярних книг на лінгвістичну тематику. На запитання відповідала співзасновниця та головна редакторка видавництва «Віхола», письменниця Ольга Дубчак. 

Захід, який пройшов 22 березня у громадському просторі «Мистецький», організувала Літературна платформа «Фронтера». Модерував розмову програмний менеджер платформи Микита Москалюк. Подію відвідала журналістка Район.Культура.

Ольга Дубчак є авторкою тетралогії «Мова – твердая криця». До серії увійшли книги: «Чути українською. У світі звукі[ў] і букв», «Бачити українською. Слово в мовній картині світу», «Перемагати українською. Про мову ненависті й любові» та «Бути українською. Речення і його знаки». Їх можна було придбати під час зустрічі з авторкою. 

Ольга Дубчак та Микита Москалюк

Після закінчення Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова на спеціальності літературного редагування, Ольга Дубчак почала працювати редакторкою навчальної літератури у видавництві «Генеза». Там вона редагувала підручники з української мови Віктора та Олександра Заболотних. 

«Визнаймо: підручники з української мови відверто нудні. Коли я ходила до школи, сама не розуміла навіщо мені вчити ці правила. У дорослому віці я готувала абітурієнтів до ЗНО, а учні казали: «Ви так цікаво розказуєте, зовсім не так, як це роблять у школі». Оскільки, такого цікавого підручника я так і не побачила, тому запланувала написати його самій, коли вже вийду на пенсію», – розповіла Ольга Дубчак. 

Захід

Та зміни у професійному житті змусили редакторку взятися за створення книг раніше. У 2020 році Дубчак разом зі своєю командою покинула видавництво «Наш формат» і заснувала «Віхолу». 

«Для того, щоб видавництво існувало, потрібні книжки. А у нас було їх недостатньо. Співзасновниця сказала: «Пиши, ти ж хотіла. Це ще не пенсія, але до неї недовго». Я думала видати одну книжку, але коли почала писати про фонетику, то зрозуміла, що буде велика і страшна цеглина, що могло відлякати читачів. Тому я розділила її на три частини: звуки, слова, речення. Далі сталися кацапи, які увірвалися у Київську область, і я переїхала в Черкаси», – поділилася історією кандидатка філологічних наук. 

Ольга Дубчак у Луцьку

Авторка відклала роботу над запланованою третьою частиною серії та почала новий рукопис «Перемагати українською. Про мову ненависті й любові». Ця книга стала терапією для Ольги, у якій вона писала про мову ненависті до ворогів, а також про плекання українського слова й прагнення зберегти його. 

«Остання книга йшла дуже тяжко, я її писала пів року. Важко було знайти ресурси, коли читаєш страшні новини, а потім розумієш, що маєш писати жартики про мову. Було складно, але ми мали завершити серію», – додала Ольга Дубчак. 

Книги Ольги Дубчак

Гумористичний стиль був одним з факторів, через який авторка переймалася за майбутнє своїх рукописів. Вона зізналася, що віддаючи першу книгу в друк, морально готувалася, що сивочолі мовознавці проголосять їй анафему, бо жартувати про свою мову – це посягання на святе. Тому її шокувала реакція викладачів, які запрошували з виступами на кафедри та дзвінки-подяки від професорів.

«Виявилося, що жарти – це нормально, що українська мова не завжди про піт, сльози та страждання, хоч це теж у ній є. Її вивчення може бути веселим, цікавим і викликати позитивні емоції», – зауважила Ольга Дубчак.

Наразі редакторка не планує продовжувати письменницьку діяльність, проте її колеги схиляють повернутися до пера.

Чому мова – маркер ідентичності, а «рускоязичная щелепа» – міф?

Ольга Дубчак переконана, що мова є маркером ідентичності, адже вона є національною ознакою, яка до того ж формує картину світу. 

«Я є прихильником теорії лінгвістичної відносності, за якою мова визначає мислення людини, формує її погляд на навколишній світ. У кожній мові є лакуни – поняття, які не виражені в інших мовах. Наприклад, історія про паляницю. Мало того, що росіяни не можуть вимовити це слово, бо їхня фонетика не передбачає м'якого «ц» у кінці слова чи складу, у них немає поняття паляниця. Для нас це хліб, випечений зі скоринкою у печі, у Росії ж такого культурного конструктора немає», – пояснила вона. 

Головна редакторка видавництва "Віхола"

Відповідно, ескімоси, які живуть у постійному холоді, мають чимало слів для позначення видів снігу. Українці своєю чергою такого словникового запасу не мають, бо для них тип снігу не є таким важливим. 

Редакторка заперечує думку про складність спілкування для людей із «рускоязичной чєлюстью». За її словами, на швидкість опанування іноземної мови впливає наявність музичного слуху. Звуковий склад мови кожного народу має власні риси, які свідчать про історико-культурні особливості регіону. Щоб говірка називалася мовою, вона має налічувати у собі певний перелік ознак, які не повторюються у манері розмови іноземців. 

«В українській мові таких відмінних ознак 80, тому мене смішать заяви росіян, що наша мова така сама, як їхня. Якщо так, то чому російськомовна щелепа заважає вам нею спілкуватися? Я б сказала, що у тих людей «рускоязичний мозг». Вони можуть десять років жити у Німеччині й не вивчити німецької. Це особливість їхнього національного характеру – нахабство та імперство», – висловила свою думку авторка. 

Учасниця заходу

Вороги української мови

Ольга Дубчак спостерігає, що мовні пуристи мають страх перед іноземними запозиченнями. Проте редакторка вважає, що цього процесу не уникнути, адже мова є живим організмом, і її неможливо ізолювати від контакту з іншими. Утім з англіцизмами варто бути обережними, адже вони дуже агресивні й стрімко потрапляють у національні мови, а їхні носії не встигають вигадати власні відповідники. 

«Англійська є міжнародною мовою спілкування, мовою науково-технічного процесу, тому англомовні терміни завжди з’являються першими. Поки ми вигадуємо своє слово, воно стає неактуальним, бо з’являється нове. На жаль, це означає, що наш національний словник бідніє. Так, ми іноді створюємо відповідники до неологізмів, але хороших варіантів не так багато, часто ми над ними сміємося і вони не стають загальновживаною лексикою. Наприклад, гештег – кришмітка… Кумедне. Ось, вподобайка замість лайку мені подобається», – зауважила головна редакторка «Віхоли». 

Учасники заходу

Вона зазначила, що суржик не загрожує літературній мові, адже це явище побутового рівня. А редактори існують для того, щоб не дозволити його появу у творах літератури.

У чому українці роблять найбільше помилок? 

За словами Ольги Дубчак, українці помиляються у кожному рівні мовної структури. Серед прогріхів виділяє неправильні наголоси, яких допускають люди, спираючись на російські фонетичні норми. Наприклад, російською спинА, а українською – спИна.  

Або ж використання російських префіксів та суфіксів «-щиц(а)» при творенні назв професій: «продавщиця», коли правильно – «продавчиня». Також неправильне трактування родів слів, через що іноді можна почути «далекий путь», але в українській мові «путь» жіночого роду.

Розмова про мову

Навіть побудова питального речення часто спрощується до додання звичайного знаку питання наприкінці, хоча правило передбачає використання частки «чи» на початку речення. 

Відгуки читачів

«Моя команда пішла з видавництва, яке займалося перекладною літературою з нав’язаною думкою від його власника, що українського автора не існує, бо він не вміє це робити, та й не має про що писати. Тому у нас була думка розвивати українських авторів, хоч були налаштовані, що у нас нічого не вийде», – сказала Ольга Дубчак. 

Вони помилилися й згодом вражалися, що українці спраглі до читання саме вітчизняного нонфікшну. Згодом «Віхола» почала розвивати напрямки своєї діяльності, розширивши жанри до детективів, трилерів, фентезі, любовних романів, лірики та воєнної прози. Передбачення працівників не справдилося і з початком повномасштабної війни. Команда «Віхоли» міркувала про закриття видавництва, бо переймалися, що українцям «буде не до книг», та їхні читачі довели протилежне. 

«Я дуже вдячна Ользі Дубчак за її книги. Так цікаво, з любов’ю писати науковий текст потрібно вміти. Ці видання захопливі і для викладачів», – поділилася своїми враженнями одна з відвідувачок заходу. 

Авторка підписує книги

Після розмови з авторкою, учасники могли отримати автограф та зробити фото з Ольгою Дубчак. 

Читайте також: Екскурсія залаштунками: Волинський театр ляльок показав глядачам, що відбувається за сценою