Екскурсія залаштунками: Волинський театр ляльок показав глядачам, що відбувається за сценою

Колектив Волинського академічного обласного театру ляльок провів для своїх глядачів екскурсію за лаштунками. Знайомство відвідувачів із життям театру відбулося у Міжнародний день лялькаря, 21 березня. 

Захід організували спільно з Центром туристичної інформації Луцька. На ньому побувала журналістка Район.Культура.

Спершу провідний майстер сцени Світлана Стасюк провела для учасників заходу екскурс в історію театру. За її словами, будівля свого часу служила місцем, де показували німе кіно. 

Екскурсія Волинським театром ляльок

У 1920-1930 роках частина території України входила до Другої Речі Посполитої, тому в кінотеатрі проводив спектаклі новостворений польський Міський театр імені Юліуша Словацького. А вже у 1939 і до 1975 року на цьому місці існував Волинський музично-драматичний театр. 

«Місто росло, населення збільшувалося, і ця будівля стала затісною для музично-драматичного театру. Тому його перенесли у іншу будівлю. У 1975 році Верховна Рада України прийняла указ, за яким у кожному обласному центрі мали створити дитячий театр», – сказала Світлана Стасюк. 

Вітражі, які прикрашають фоє

Пропозиція очолити театр ляльок припала тодішньому заступнику начальника Волинського обласного управління культури Данилу Поштаруку. Перший показ вистави «Військова таємниця» провели у травні 1976 року у селі Лаврів. 

Частину акторської трупи сформували лялькарі із філармонії. Серед них була заслужена артистка України Лариса Мікоян. А згодом до колективу доєдналися випускники училища культури.

Екскурсія у майстерню ляльок

Як зауважила акторка, щоб зорганізувати затишний театр, потрібно багато праці, енергії, таланту не тільки від працівників театру, а й тих, які створювали атмосферу приміщення. Це волинські художники, серед яких автори вітражів зі склеєних та припаяних шматків кольорового скла, а також майстер металічних фігур і люстри, що прикрашають фоє та буфет театру. 

«Колектив невеликий – 56 людей різних професій, але вони завжди віддають багато своєї душі, серця, таланту для професії. Чимало акторів у нас працюють понад 30 років. Звукорежисер, художник з освітлення, монтувальник – понад 40 років», – додала акторка. 

Вертепна скринька

Режисерка Катерина Лавринець коротко ознайомила присутніх із традицією лялькарства та її зародженням в Україні – вертепом. Двоповерхову скриньку, яка є основним елементом вертепного театру, встановили у холі. Другий поверх відображає сакральну частину історії народження Христа, а перший відводили для відображень актуальних подій із життя міста. Ситуації розігрували через персонажів – козака, циганів, чорта. 

«На жаль, внаслідок різних радянських наративів, закріпилася думка, що театр ляльок – це дитяче мистецтво. Театри розподіляли за віком аудиторії, щоб просувати ідеї та наративи, вигідні владі. Театр ляльок мав бути інструментом пропаганди для дитячої аудиторії, на яку досить легко впливати. Яскравим прикладом є вертепна традиція, яку на початку XX століття почали переписувати на радянський лад. Тобто, замість персонажа козака, був якийсь комуніст, комісар. Різдвяну зірку малювали червоною… На жаль, так спотворювалася історія мистецтва театру ляльок», – зауважила режисерка-постановниця Катерина Лавринець.

Катерина Лавринець

Екскурсію майстернею та швейним цехом провела художниця-постановниця Олеся Іщук. Вона продемонструвала учасникам заходу різновидні ляльки та пояснила особливості їх створення. Зокрема поділилася, що ростові ляльки у Волинському театрі ляльок з’явилися лише у 2024 році з постановкою «Щастя бути собою». Відвідувачі екскурсії могли також спробувати керувати лялькою.  

«Працівники цеху мають професійну освіту художників, але вони не лінуються шити, ліпити, клеїти, в'язати, різати, шліфувати матеріали. У нас є багаторічні вистави та ляльки-пенсіонери, які відпочивають на поличках, чекають реставрації, або коли з ними проведуть майстер-клас чи завезуть на виставку. Взагалі у нашому репертуарі приблизно 40 вистав, та навіть якби усі вистави мали однакових героїв – колобка, зайчика та лисичку – ми не використовуємо одну ляльку на кілька вистав. Кожен постановник має право бачити свого зайця в іншому вигляді», – розповіла Олеся Іщук. 

Олеся Іщук

Ескізи

Створення реквізиту розпочинається зі спілкування режисера з художником, під час якого визначається кількість акторів на сцені, стилістика костюмів, концепція вистави та її стиль. Художник створює макети, і якщо вони проходять затвердження, допрацьовує деталі образів, дає креслення, на створення художніх ескізів. Та після цього етапи оцінювання не завершуються. Свої напрацювання творці презентують на художній раді й у разі позитивного відгуку, передають художнику-лялькарю, який займається розробкою механізму ляльки. 

«Ми його (Сергія Гарлінського – ред.) дуже любимо, поважаємо і трепетно ставимося, бо він у нас тут один чоловік. Про роботу художника-лялькаря не можна прочитати в книжках, чи вивчитися на цю професію. Це все інтуїтивно підшукується, випробовується», – зазначила художниця-постановниця. 

Зменшена копія ляльки

Лялька

Заслужений артист України Петро Савош зіграв уривок із найулюбленішої вистави колективу «Мандрівний лялькар», адже вона оповідає про представника їхньої професії. На сцені актор продемонстрував, як рухи пальцями можуть перетворити звичайну рукавичку в інструмент для актора. Також він дав завдання для наймолодших глядачів зробити вдома ляльку, придумати їй історію і забавляти нею рідних. 

Мандрівка театром завершилася виходом відвідувачів на сцену. Там їх зустрів виконувач обов’язків директора-художнього керівника Волинського академічного обласного театру ляльок Вадим Хаїнський, який відповів на запитання учасників заходу. 

«Я надзвичайно пишаюся тим, що тут працюю і це почуття з кожного дня збільшується. Я себе вже і не уявляю без цього театру. Дуже тішуся, що в нас є такі прекрасні майстри цієї справи, від яких ми черпаємо натхнення і вчимося справжньої любові до мистецтва. У наш театр залюблений не лише я, а всі лучани. Ми хочемо розказувати нашу історію молодим відвідувачам, аби вони знали й теж цінували справжній театр», – промовив Вадим Хаїнський. 

Вадим Хаїнський

Він розповів, що колектив прагне створювати ще більше спектаклів для дорослих, проте на задуми не завжди вистачає ресурсів. Команда розмірковує чи вистава вартує часу творців і глядачів, чи буде вона цікава і потрібна для репертуару. Водночас лише процес виготовлення ляльок у майстерні для камерної вистави триває з місяць. 

«Для того, щоб ставити нову виставу, треба трішки відпустити усі інші справи, тому в останні роки у нас більше камерних постановок. Час такий непевний, складно готувати вистави на всю трупу. Хочеться і відновити репертуар, бо зі 40 вистав ми граємо половину. Це через те, що в кожній виставі не вистачає одного-двох акторів. Хтось іде, хтось приходить, нових акторів маємо вводити в нові вистави, а на це теж потрібен час», – пояснив директор. 

Петро Савош

За словами Вадима Хаїнського, працівники театру дуже ретельно відбирають драматургію, прагнуть обирати теми, які ще не порушувалися у попередніх постановках. Проте для них є важливим не говорити про війну, проблеми екології чи інші актуальні питання в лоб, а подавати їх у мистецькій формі. 

«Я тут не вперше. Водила на вистави своїх дітей, а сьогодні на екскурсію прийшла з внуком. Дуже цікава, незвичайна і корисна екскурсія. Можливо, цей захід стане надихне когось із дітей піти в цю професію. Та й нам, дорослим, теж дуже цікаво побачити залаштунки, тому що ми зазвичай бачимо тільки те, що на сцені, а те, що за нею – секрет», – поділилася своїми враженнями відвідувачка театру Лілія. 

Найбільше вражень для наймолодших відвідувачів залишила майстерня зі створення ляльок.