У Музеї Корсаків презентували фінальну виставку переможців World Press Photo 2024
-
-
>
-
>
-
>
РЕПОРТАЖ
903
У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків в межах всеукраїнського туру премії для фотожурналістів World Press Photo 2024 відкрили виставку робіт переможців конкурсу. Луцьк став останнім містом у розкладі туру. Експозицію жителям та гостям обласного центру Волині привезла голова Європейського журі конкурсу Катерина Радченко разом із координаторкою турів Валерією Наседкіною.
На відкритті, що відбулося 4 березня, побувала журналістка Район.Культура.
На World Press Photo 2024 подали понад 61 тисячу робіт, а переможцями стали 129 світлин. Особливістю експозицій, проведених в Україні, стало розміщення посередині виставкових залів двох чорних полотен з іменами журналістів і фотографів, які загинули внаслідок російського вторгнення з 2014 року. Для команди організаторів було важливо віддати таким способом шану тим, хто намагалися розповісти про те, що відбувається, усьому світу.
На фотографіях автори задокументували деякі з найактуальніших проблем сьогодення – руйнівні конфлікти, політичні потрясіння, кліматичні кризи, соціальні проблеми, переміщення мігрантів. Таким чином, виставка допомагає усвідомити поточні події, а також нагадує про важливість свободи преси в усіх куточках світу.
«Ми вагалися, чи варто людям дивитися на ці роботи, адже навколо зараз і так багато бід. Проте час від часу нам необхідно бачити, що не лише ми одні страждаємо, що лиха в цьому світі настільки багато, що про нього треба говорити та кричати… Такі роботи обов'язково показувати, щоб люди знали про те, що відбувається і боролися зі злом, а держави виділили кошти на боротьбу», – промовила керуюча партнерка музею Леся Корсак.
Вона додала, що фотокореспонденти та фотохудожники побували в гарячих точках, жили в резерваціях, на місцях трагедій та війн і ризикували своїм життям, аби донести побачене усьому світу.
Переможцем конкурсу стала світлина палестинця Мохаммеда Салема. На ній зображено жінку, що обіймає тіло загиблої п’ятирічної племінниці. Фото зроблене в секторі Гази у 2023 році. Дівчинка та ще четверо членів родини загинули у власному будинку, куди влучила ізраїльська ракета.
«У XX столітті теоретики та мислителі вагалися: чи фотографії – це мистецтво. У них більше техніки, чи більше людської душі? Сьогодні, на початку ХХІ століття, ми бачимо, як фотографія відповідає на цивілізаційні виклики, як вона на всі тисячі відсотків відображає сьогодні естетику нашого часу, міркування, трагедії, і душу людини», – зазначила модераторка заходу та мистецтвознавиця Зоя Навроцька.
За словами Катерини Радченко, виставковий тур в Україні два роки поспіль підтримує посольство Королівства Нідерландів у Києві. Завдяки цьому експозицію показали у столиці, Одесі, Дніпрі й наразі вона перебуває у Луцьку. Тут вона пробуде до 20 березня, а вже у травні анонсуватимуть переможців цьогорічного конкурсу.
«Неймовірно важливо привезти цю експозицію до України, і мені надзвичайно приємно, що одна з презентацій відбулася саме в МСУМК. World Press Photo – це найстаріший дипломатичний конкурс документальної фотографії у світі, перемогти у ньому складно. Як голова Європейського журі скажу, що перший термін перегляду фотографії – три дні, другий термін – ще два дні. Загально ми маємо три тижні. Це шалена кількість фотографій, важливих історій, і обрати переможців та їхні серії важко», – розповіла Катерина Радченко.
Найголовнішою вимогою конкурсу є фактаж подій без жодних маніпуляцій. Як пояснила голова Європейського журі, це стосується і кадрування, зміни кольору, контрасту – усього, що може вплинути на зміну змісту.
«Маніпуляції заборонені у фотографіях, але поглянувши на серію «Гребля Каховської ГЕС» німкені Йоганни Марії Фріц, спробуйте зрозуміти, чи є маніпуляції в кураторському відборі. Авторка була в Херсоні під час зриву дамби й намагалася відзняти наслідки. Та коли ви дивитеся на відібрані кураторами фото – їх було більше – чи є у вас розуміння, де це трапилося, не читаючи супровідного тексту? Багато людей казали, що це може бути й Німеччина, чи інші країни Європи після великих дощів. Річ у тім, що відбір доволі дипломатичний, бо серед фотографій ми не бачимо постраждалих, обстріли, які відбувалися під час евакуації», – додала Радченко.
Тобто відбір не передбачає подання жорстокості, і навіть світлина переможця з фіксацією смерті не подає смерть «оголеною». Це відокремлює роботи 2024 року від заявок на конкурс у 2023-му, коли смерть з’являлася на світлинах без завуальованості.
Ще одна робота, присвячена Україні, створена Юлією Кочетовою, є поєднанням фотожурналістики з документальною статистикою особистого щоденника. Катерина Радченко наголосила, що кожен може подати персональну історію на конкурс, у випадку Кочетової це її досвід проживання війни, як громадянки України та як кореспондентки.
Координаторка виставкових турів Валерія Наседкіна згодом розповіла про декілька із переможних серій фото. Серед них робота Зієд Бена Ромдана про дорослішання, тривоги та нездужання, за словами фотографа, туніської молоді. Після революції у Тунісі 2011 року, яка стала каталізатором «арабської весни» і можливістю здобути демократію, настало десятиліття політичної нестабільності, економічних криз і соціальної нерівності, що особливо вплинуло на молодь. Думки про самогубство вражають приблизно чверть підлітків у країні, поширеним явищем є депресія. Однією з основних причин невдоволення є безробіття серед молоді до 24 років, яке становить близько 40%.
«Одна зі світлин, яка не увійшла у виставку, але, на мою думку, є дуже важливою, показує протест молодих тунісців. Вони вивісили на стіни адміністративних будівель свої дипломи, показуючи, якими обмеженими є їхні можливості у власній країні», – сказала Валерія Наседкіна.
Довідково: Конкурс бере початок у 1995 році й пропонує як професійним, так і фотографам-початківцям участь у чотирьох категоріях: окрема фотографія; історія (4-10 світлин); довгостроковий проєкт (24-30 світлин) та відкритий формат, до якої можна використати різноманітні медіа та методи оповідання.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
