Вистава, яку домальовує уява: у Луцьку проєкт «Шосте чуття» показав інклюзивний спектакль
1541 
У Волинському обласному театрі ляльок презентували інклюзивну виставу «Хто росте у парку». Спектакль належить проєкту «Шосте чуття», яким керує докторка мистецтв, режисерка Катерина Лук’яненко. Більшість акторів трупи – випускники Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, де і викладає Катерина Лук’яненко.
Учасники проєкту прибули до Луцька, де виступали 1-2 березня. На одному з їх показів побувала журналістка Район.Культура.
Вистава за однойменним твором письменниці Катерини Міхаліциної уже побувала у Словенії, Словаччині, Фінляндії, Польщі, Румунії, Чехії, Німеччині та Італії. Проте стосовно гастролей в межах України, її вперше показали саме у Луцьку. Як розповів виконувач обов'язків директора театру Вадим Хаїнський, він «відчув» на собі дві вистави керівниці проєкту «Шосте чуття».
«Це був новий досвід відчуття і заглиблення, подорож у світ моєї уяви. Саме тоді я зрозумів, що хочу, аби таку цікавезну форму театру відкрили для себе не тільки наші глядачі, а й працівники театру. Для нас це потрібний крок у розвитку інклюзивного мистецтва, і я вірю, що подібний формат зможе існувати й у Луцьку. Адже це важлива соціальна місія – зробити театр доступним для людей із порушеннями зору. Сподіваюся, ця вистава надихне нас на власні експерименти та пошуки нових підходів і можливостей», – сказав Вадим Хаїнський.
На його думку, відвідувачі театру мають пройти через досвід інакшого, невізуального сприйняття навколишнього світу. Саме така вистава доводить, що мистецтво потрібно переживати і відчувати.
За словами керівниці «Шостого чуття», проєкт покликаний аби учасники сприймали дійство через п’ять сенсорних чуттів – нюх, зір, слух, дотик, смак – і через їх об'єднання знайти в собі шосте чуття. Для цього відвідувачам закривають очі спальною маскою ще до того як вони увійдуть до зали. За кілька хвилин до початку, між акторами та учасниками проходить невеличке знайомство, після якого, кожен з артистів бере за руки своїх підопічних глядачів, допомагає сісти на місця і взаємодіє з ними упродовж усього дійства. Саме тому на покази встановлена обмежена кількість глядачів – 20 осіб.
Вистава інклюзивна, адже люди зі слабким зором або з повною його втратою можуть сприймати спектакль на тому ж рівні, що і глядачі без порушень зору. Попри це, постановка повноцінна і її також можна споглядати з розплющеними очима, або ж подеколи закривати й відкривати очі, якщо глядач відчує у цьому потребу. Та як зазначила режисерка, таке буває вкрай рідко. Опісля кожного показу, проходить коротке обговорення вистави, на якому відвідувачі заходу можуть поділитися своїми враженнями стосовно відчуттів або отримати відповідь на свої запитання.
«Цей проєкт експериментальний. Ми зробили чотири вистави такого формату, які наразі є єдиними в Україні. Тому нам важливо почути думки від наших глядачів, щоб зрозуміти, що нам покращити, що зробити інтенсивніше, що навпаки трохи полегшити й так далі», – пояснила Катерина Лук’яненко.
На сцені актори намагаються переконати глядачів, що вони знаходяться на природі: під ногами тріщить тонке гілляччя, до рук треться щось пухнасте й видає «няв», а біля вух свищить по-пташиному. Вистава наповнена звуками дримби, флейтою Пана, ґлюкофону, металофону, калімби, падінням каштанів, дощовицями. Зокрема дощ можна не лише почути, а й відчути його мокрі краплі на обличчі. Звуки вітру об листя підсилює і зміна температури у приміщенні, якою керують актори.
«Мене завжди вражає коментар людей, що вони відчувають особливий запах сіна, деревини. Бо насправді ми його ніяк спеціально не поширюємо. Так, ми іноді користуємося ефірною олією ялиці, змішаною з водою, проте це не вона дає той запах. Для мене це цікаве спостереження, як багато може домальовувати наша уява», – розповіла Катерина Лук’яненко.
Більшість глядачів не бачать, що відбувається на сцені. Проте якби вони зняли маску, то помітили наскільки сфокусованими є актори, адже окрім гри, вони й постійно слідкують за режисеркою, яка через рухи руками сповіщає їм про початок чи інтенсивність певної дії. Участь у виступі беруть Олександр Остроушко, Наталя Чередник, Дарія Бабська, Ліда Баранова, Олена Семенькова, Марія Буд, Уляна Олійник, Анна Сідова.
«Катерина Міхаліцина зауважує, що «Хто росте у парку» – не дитячий твір. А коли я хотіла дати нашій роботі жанр казки, вона його заперечувала, бо казка – це вигадка, а її історія реальна», – додала Катерина Лук’яненко.
«Хто росте у парку» – це історія про паросток, який шукає себе і намагається розгледіти власну подібність до інших рослин, аби зрозуміти, як себе ідентифікувати. «Хто я?» – найголовніше запитання, на яке зародок все ж знаходить відповідь.
«Для мене шостим чуттям є уява… Звуки, які супроводжують виставу, змогли занурити в стан перебування у парку. Я чітко бачила цю картину. Ми дуже часто з театром виїжджаємо до лісу, тому навчені на цих звуках. Також у мене постійно виникало бажання нахилитися до «котів». Я за їх нявкотінням розрізняла чи то кіт чи кицька, бачила якого вони кольору. Гадаю, що таке за собою помічали й інші, або у мене настільки багата фантазія», – поділилася враженнями провідна актриса Волинського обласного театру ляльок Олена Бондарук.
Вона додала, що не тільки змогла відчути себе на природі, а й прожити шлях паростка і зрозуміти меседж вистави, який важливий для людей різного віку: шукай себе, пам’ятай хто ти і чий ти.
«Дуже круто, що є взаємодія з глядачами, коли ти можеш поринути в цей процес. Я ніколи на таких виставах не була і цей досвід був неймовірним. Бо іноді ти й сам губишся і думаєш, а що зараз я маю робити?» – зазначила ще одна глядачка.
Читайте також:
- Культура
Вистава-горор за повістю Забужко: у Луцьку виступив Харківський театр ляльок імені Афанасьєва
- Культура
У Луцьку показали виставу за новелою Миколи Хвильового «Я (Романтика)»
- Культура
У Луцьку показали виставу «Перехресні стежки» режисера Івана Уривського
- Культура
Вистава-терапія зі заплющеними очима: у Луцьку покажуть інклюзивний спектакль «Хто росте у парку»