Побачити себе в «Зерні»: у Луцьку презентували одноденну виставку фотографа та військового Віктора Голікова

У Луцьку презентували одноденну виставку фотографа-військового Віктора Голікова. Його роботи виставили у центрі розвитку креативних індустрій «Або Або», який наразі перебуває у стані ревіталізації.

Побачити творчість луцького фотографа можна було 9 лютого. Експозиція тривала п’ять годин – з 16:00 по 21:00. Креативний простір відвідала і журналістка Район.Культура.

Проєкт «Портал Зерна» був створений на основі скульптури «Зерно», метою якої є збір коштів на розмінування українських полів. Фотограф, який свого часу працював в жанрі ню, вуличної та портретної фотографії, почав роботу над експозицією у грудні 2024 року. У цей час Віктор прибув до рідного міста на реабілітацію. На фронті він служить на посаді штаб-сержанта відділу комунікації Донецької бригади ТРО.

Віктор Голіков

Митець вирішив створити серію світлин з відображеннями людей та місцевих локацій на дзеркальній поверхні скульптури. Так світлини набули містичного, химерного значення. Знімкуючи перехожих, митець намагався зловити таємниче у людині, те, що ховається за її оболонкою.

«Як я побачив себе в «Зерні»? Я, чесно кажучи, пробував робити знімки, але мені здавалося це егоїстичним виставляти свої портрети. Я не соромлюся дивитися на себе з боку й у зміненому зображенні бачити в собі риси, які мені непритаманні… Та я, мабуть, завжди хочу у відображенні бачити себе більш глибоким, ніж яким я видаюся людям у повсякденному житті», – розповів для Район.Культура Віктор Голіков.

Світлина Віктора Голікова

Як зауважив автор, серія «Портал Зерна» викликає більше емоцій негативного характеру, хоч сам фотограф відводить себе до категорії оптимістів.

«Мабуть, увесь негатив, на який я був здатен, я передав сюди. «Зерно» – це велика губка, яка збирає енергії, а потім видає їх на створення чогось. Можливо, в той момент скульптура забрала більше темного настрою, адже у ці часи, не кожного дня знайдеш можливість посміятися. Для мене ця робота пройшла як терапія», – висловив свою думку фотограф.

Товари для донатів

У центрі «Або Або» розмістили його роботу «П’ятнашки». Це збільшена фотографія, розділена на кілька частин, які можна замінювати місцями, як квадрати популярної головоломки. Через абстрактність форм кожен з відвідувачів може бачити у ній інше зображення, яке б він довершив переставляючи її частини. Для самого автора – це відображення його самого у «Зерні». Поряд з «п’ятнашкою» поставили стійку з футболками, постерами та листівками з відтвореними частинами проєкту, які можна було придбати за донат для 109-ї окремої бригади. Також по центру простору стояв холодильник, на якому висіли магніти та варіомагніти з фотографіями проєкту. Усе умеблювання невипадкове. Раніше ці речі зберігалися у будівлі, до того як «Або Або» взялося за її переродження.

«Для нас було важливо використати речі з минулого життя цього простору. Ми не знаємо точно їхньої ролі, проте дали їм шанс стати частиною артоб'єкта й інсталяції. Зокрема для інвесторів цього простору було принципово зберегти склоблоки. Зараз це рідкість, бо їх фактично не виробляють. Холодильник ми теж не з дому принесли, він аж просився на експозицію», – пояснила арткураторка проєкту Руслана Порицька.

Руслана Порицька

Магніти з фотографій Віктора Голікова

У просторі також відділили чорними запонами дві фотороботи. Перша є варіофотографією. На ній під різним кутом споглядання можна розгледіти «Зерно» та руїни училища культури в Добропіллі Донецької області. Робота підсвічується червоним ліхтарем для того, щоб підкреслити агресивність війни. На думку автора, ця робота найбільше говорить про його досвід як військового і може стати початком нової виставки на тему бійців.

Окремий закуток отримала й ще одна фотокартина, на якій вирізняються силуети двох людей, що крокують разом. Ідея проєкту зі скульптурою «Зерно» підкреслюється й тим, що світлини мають ефект «зернистості».

Світлина

Найбільше Голіков запам’ятав першу зйомку для цієї експозиції, адже вона видалася найемоційнішою. Митець намагався відокремитися від усього, що його оточувало й сфокусуватися на рефлексіях.

«Коли я тільки прокручував у голові, як я буду працювати, то воно так гарно складалося в картинку. А коли приїхав до «Зерна», виявилося, що все повністю не відповідає очікуванням... Я розчарувався, перекурив, заховав фотоапарат, потім почав роздивлятися фото. А потім щось зблиснуло, я побачив ці силуети й зрозумів, що цей проєкт – це історія не тільки про те, що тебе оточує, а те, що ти не можеш побачити прямим оком, тільки через камеру», – поділився спогадами військовий.

Варіофото

Варіофото

Виставка імерсивна. Фото доповнювали відеофрагменти Олександра Солов’я, що транслювалися на стелі та музичні вставки. Їх створив Євген Манн, додавши до звукоряду музику родини Фершко, яка втекла з Луцька від німців у 1942 році. Кільком людям з їх сім’ї нацисти відтяли ліву руку, проте за кордоном Фершки продовжували виступати. У пісні «Штетл Луцьк» вони співали про катування й рідне місто.

«Цей простір потребував наповнення сенсами. Коли я приєдналася до цього проєкту, й почала ходити до «Зерна», почала бачити себе і світ по-іншому. Тоді я запропонувала: нам треба фотографа, який теж зможе подивитися на це по-особливому, й було б чудово, якби це був військовий. Не заради хайпу, а через те, що ти перебуваєш в іншій реальності, і стоїш біля символу землі, надії нового життя, і намагаєшся переосмислити свою реальність. Одразу з’явилася кандидатура Віті», – пояснила мету заходу Руслана Порицька.

Виставка Віктора Голікова

Менеджерка проєкту та керівниця центру «Або Або» Тетяна Зубрик додала, що ідея створити центр розвитку креативних індустрій зародилася два роки тому. Виставка Віктора Голікова є другим заходом, який проходив у стінах хабу.

«Дуже круто, що такі креативні люди, як Вітя, можуть показати свою творчість, адже для цього й була створена ця будівля, аби люди з креативних індустрій презентували свої продукти», – сказала Тетяна Зубрик.

Тетяна Зубрик

Для відвідувачів Віктор Голіков проводив екскурсію простором, проте митець дотримувався власного правила – давати глядачам можливість самостійно відрефлексувати його роботи, й вдавався до пояснень своєї концепції лише тоді, коли цього просила аудиторія.