Кость Шишко, Юрко Покальчук, хліб і вино: у Луцьку театралізовано згадували письменників

У Луцьку поезією, хлібом і вином повертали у місто імена письменників Костя Шишка та Юрка Покальчука. Театралізоване дійство відбулося 24 січня.
Захід відвідала журналістка Район.Культура.
Організатори заходу літературна платформа «Фронтера», ГО «Алгоритм дій» та незалежний театр «Гармидер» зібрали гостей імпрези у сквері «Зерно» з однойменною скульптурою. Фігура з неіржавної сталі у співпраці з БФ «Повернись живим» збирає донати на розмінування України.
Для того, щоб і глядачі, і самі артисти змогли зігрітися під час антракту й безпосередньо самої «мистецької зустрічі» із митцями, поруч розмістили ятку зі зігріваючими напоями та солонуватими хлібними паличками.
Актори «Гармидеру» зустрічали відвідувачів, пропонуючи їм сонцезахисні окуляри чи окуляри зі світлими скельцями. Чимало серед учасників заходу подбали про останні аксесуари та яскраві шалики – такий дрескод постановили організатори, адже двоє поетів часто носили ці деталі гардероба. Також глядачам дарували серветки з рядками Костя Шишка.
«Він писав їх на серветках і дарував друзям», – пояснив актор незалежного театру Тарас Манькут.
Обох письменників поєднало 24 січня. У цей день народився літературознавець і перекладач Юрко Покальчук і зробив останній подих поет і художник Кость Шишко.
«Чи зустрічалися вони на найбільш мистецькій вулиці Луцька? Ми не знаємо, але сьогодні можемо це уявити. Якби вони зустрілися, то про що б говорили?... Наш сценарій уявний, та їхні голоси – справжні», – зазначила акторка Наталія Шепель.
Виступ, поставлений керівницею «Гармидеру» Русланою Порицькою, розділили на два акти, кожен присвятили окремій постаті. Трупа читала поезії під акомпанемент піаніно та барабанів. Декламування урізноманітнювали пластичними етюдами. Кілька віршів виконували співом.
Згадали й збори партійної організації Волинського обкому Ленінської комуністичної спілки молоді України від 20 вересня 1965 року. На них розглядали питання про антирадянські прояви в національному питанні Шишка й заявляли, що той потрапив під вплив свого викладача Дмитра Іващенка (Луцький державний педінститут імені Лесі Українки). Національні ідеї наче відобразилися у віршах «Зовнішньому Києву» та поемі «Дума про матір». Партія бачила у них заклики до відокремлення Української РСР від Радянського Союзу, до боротьби за самостійну Україну.
«На все йшов свідомо, не заради гриму. Все, що відбувалося в країні, сприймав суб'єктивно. У містах нашої республіки більшість населення розмовляє російською мовою. Люди, з якими я вчився в школі, теж розмовляють по-російськи. Чому жоден росіянин, який приїздить на Україну, не вивчає українську мову? Я трактував це як прояв великодержавного шовінізму»‚ – говорив Кость Шишко (слова читає Святослав Білий).
Він був переконаним, що його нація приречена до нівеляції, бо раніше навіть на західній частині країни не було вивісок українською мовою. І хоч вони почали з’являтися, це були напівзаходи.
Антракт заповнювали прослуховуванням треку на текст Костя Шишка «Ми ж не підпільна організація, ми – Нація!». Аудіо записав на фестивалі «Мандрівний вішак» актор та військовослужбовець із Чернігова Микола Бичук.
У другому акті Кость і Юрко нарешті зустрілися і мали діалог:
– Вони тобі скульптуру втяли, а у мене – нема, – каже Юрко колезі. Хоч ще 12 років тому поява постаменту викликала скандал, як профанація постаті.
– Тож втяли. Надіюся тебе вшанують краще.
– Аби книжок не викидали.
Й розповідає, як одного разу пиячив з функціонерами письменницької спілки на острові Труханів. Він подарував їм власну книжку, а коли компанія почала розходитися, побачив, як його твір викинули у смітник.
«Це мене настільки образило, що я хотів піти й набити їм морду. Зневага до того, що я написав так мене вразила! Коли я протверезів, вирішив, що нікого бити не буду і ніколи не викидатиму книжок, які мені подарували», – виголошує Юрко (Віталій Шебеда).
Згодом виконавці запрошували глядачів на вальс та медляк.
Також у сценографічній роботі використали відеопроекцію – на стіні транслювали напис «Ненавиджу», а згодом на його місці з’явилося «Любов». Адже його Юрко Покальчук закликав писати своїх читачів і повчав: «Не наступайте на любов».
Читайте також: Журналісти показали тих, хто розкрадав херсонські музеї: де подивитись і що у стрічці особливого
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром