«За кордоном немає акторської системи та Станіславського»: Іван Уривський говорив у Луцьку про театр та творчу освіту

18 Січня 2025, 09:30
Іван Уривський говорив у Луцьку про театр та акторську освіту РЕПОРТАЖ 742
Іван Уривський говорив у Луцьку про театр та акторську освіту

У кафе суспільного впливу «Misto.cafe» відбулася зустріч із режисером Іваном Уривським. Тематичну розмову про «Театр і місто» провели 17 січня. Модерувала захід керівниця та режисерка незалежного театру «Гармидер» Руслана Порицька.

На заході була журналістка Район.Культура.

До Луцька Іван Уривський приїхав вдруге. Перший його візит відбувся два роки тому, і митець запам’ятав це місто, як комфортне місце для життя.

«Я дуже довго жив в Одесі, там мені не було зручно, я не любив великі міста. А тут така хороша атмосфера. Пам’ятаю, як пройшовся до замку, то було дуже-дуже класно», – поділився враженнями режисер.

Руслана Порицька, Іван Уривський
Руслана Порицька, Іван Уривський

Його другий приїзд ознаменувався гастролями Національного драмтеатру імені Івана Франка з виставою «Безталанна». Загалом, у творчому доробку режисера класичні твори. Він робив спроби працювати з модерною драматургією, проте ці намагання ніколи не доходили до завершення та прем'єрних показів. Іван Уривський пояснює це тим, що не отримує достатньо волі для роботи з матеріалом, особливо, якщо автор п’єси наполягає на скрупульозному відтворенні їх твору.

«З кожного класичного тексту я маю зробити сучасний текст. Не те, що я його переписую, а просто скорочую, компілюю, інколи спрощую, щоб він ставав сучасним. Інколи, як то було для спектаклів «Хазяїн» чи «Марія Стюарт» ми більше імпровізуємо і щось дописуємо. Або ж коли ми працювали над «Перевтіленням» Франца Кафки. В оригінальному творі майже немає діалогів, тому ми з акторами імпровізували етюди, їх записував драматург, а з цього потім створювали саму виставу», – розповів режисер.

Розмова з Іваном Уривським
Розмова з Іваном Уривським

Іван Уривський вже поставив спектаклі для десятьох театрів, і досі отримує запрошення від керівників інших закладів про співпрацю. Серед пропозицій була і від Волинського обласного драмтеатру імені Тараса Шевченка. Проте поки митець не обіцяє, що його роботи можна буде побачити на сцені Луцька найближчим часом. 

«З Івано-Франківським національним драмтеатром імені Івана Франка я домовлявся п’ять років, бо важко було поєднати графіки, час, бюджет та інше… Проте я усе одно прагну продовжувати працювати з театрами, привозити до інших міст свої вистави, адже, на мою думку, це одна з функцій національного театру – вести спектаклі по Україні, як це колись робили корифеї. Це обмін емоціями», – зазначив він.

Іван Уривський у Луцьку
Іван Уривський у Луцьку

Щодо роботи з творчості письменниці Волинського краю Лесі Українки, митець ставиться бережно. Часто звертається думками до «Лісової пісні» та так само часто відкладає ці плани.

«Нас вчили, що Лесю Українку, неможливо поставити, що це буде програш», – сказав він.

Проте одного разу наважився поставив п’єсу її авторства «Камінний господар».

«Це шикарна історія та погляд на Дон Жуана, очима жінки, написаний жінкою. На мій погляд, це найкраще трактування Дон Жуана, воно мені ближче. Гадаю, це було б цікаво і для Європи, – додав Уривський.

Відвідувачі заходу
Відвідувачі заходу

Постановник відверто розповів, що для нього, як чоловіка, жінка завжди залишається загадкою, яку завжди хочеш розгадати. Тому йому цікаво досліджувати персонажок, особливо якщо вони є героїнями творів Лесі України чи Шиллера.

Для того, щоб підштовхнули до роботи у Луцьку, модераторка подарувала режисеру білінгвістичне видання творів Лесі Українки та факсимільне видання нот.

Зустріч з Іваном Уривським
Зустріч з Іваном Уривським

Особливість феномену популярності імені Уривського та його роботи у тому, що вона не була збудована на сенсаціях та скандалах. Великого розголосу йому принесла «Конотопська відьма», хоч сам постановник спочатку «сварив її» і не мав до неї таких же теплих почуттів.

«Це вже частина історії. Я радий, що воно вже йде другий рік, бо завжди спочатку йдуть прем’єрні чотири покази, а потім вистава стає на якусь колію. Кожна вистава має певні ритми – її грають один-три рази на місяць. Три – це дуже добре, бо актори тримають спектакль у тонусі. «Конотопську відьму» ми граємо п’ять-десять разів на місяць. Тому так вийшло, що 18 січня вже буде сотий показ», – розповів Іван Уривський. 

Читайте також: «Конотопська відьма» у Луцьку: як живуть на сцені й поза нею актори найпопулярнішої вистави року

Він додав, що тепер задоволений успіхом вистави, адже усі хочуть побачити її, а після цього продовжують цікавитися та закохуватися у театр.

«Звісно, хтось хвалить конфліктні вистави, які викликають у глядача непевні емоції. Комусь, «Конотопська відьма» не зайде, бо та аудиторія любить більш серйозні постановки, як «Калігула» чи «Безталанна». Я нормально ставлюся до відгуків, що «Конотопська відьма» погана», – пояснив він.

Іван Уривський розповідає про
Іван Уривський розповідає про "Конотопську відьму"

Сам режисер любить збирати відгуки від глядачів його постановок, навіть, якщо вони критикуючого змісту. Бо якщо ти хочеш працювати у цій сфері, і щоб на твої вистави ходили, маєш вміти нормально сприймати негативні коментарі, вважає він. Зокрема, порцію несхвальних відгуків він отримав за оперу Миколи Леонтовича «На Русалчин Великдень». Та попри це, вважає, що постановка варта бути на сцені, адже завдяки їй, люди дізналися, що Леонтович – автор не лише «Щедрика».

«Я, напевно, зробив деякі кроки, щоб притягнути глядача, бо розумів, що цей текст нікому не потрібний, про нього ніхто не знає, не говорить. Але щоб люди почули Леонтовича, мені потрібна саме така вистава. Вона викликала певний шквал негативу, коментарів, що не можна співати арію з надувним фламінго... Та гадаю, будь-яка вистава повинна викликати дискусії».

Уривського привабив «магічний» досвід з оперою, і він прагне продовжувати рухатися в цьому жанрі. Перша постановка була викликом, як для нього, так і для акторів, адже останні мали перевчатися від техніки співу у мюзиклах і перейти на оперний спів.

Режисер готовий постійно працювати та змінювати свої спектаклі, проте вважає, що чим краще ти її скроїв та збудував на початку, тим довше вона житиме. Якщо ні, то вона швидко почне розвалюватися. Для нього, тривалість життя вистави – п’ять років.

«Опісля прем’єри я відчуваю пустоту. Але ж на другий день прокидається фейсбучний критик, і я читаю дописи. Якщо між прем’єрами тільки три дні, то ти й не встигаєш впасти в депресію. Негатив з’являється, бо ти вже пройшов певний шлях, а потім тобі знову треба починати все спочатку. Це тебе лякає. Театр – це таке місце, де ніколи не знаєш, що робити. Поки ти не знайдеш ключі до вирішення твоєї вистави – а це триває місяць-два, це тебе не відпускає», – поділився думками постановник.

Слухачі
Слухачі

Та театр не одразу став частиною професійного життя Івана Уривського. Спочатку він мав плани на інженерію та архітектуру, та на третьому курсі криворізького «будфаку» зрозумів, що хоче займатися зовсім іншим. Він згадав про те, як до школи прийшли люди, що набирали в театральний гурток і обіцяли, що якщо будеш добре старатися – вступиш в університет Поплавського. Уривський звернувся до викладача акторства, поїхав до приймальної комісії, на що почув: «Ні, ви не актор. Вам треба перевчатися». Тоді юнак знайшов іншого викладача і почався довгий процес підготовки – навчання танців, вокалу. На творчому конкурсі він співав «Червону руту». Все ж, Іван Уривський мав стосунки з музикою у підліткові роки – грав на бас-гітарі у складі треш-метал гурту. 

«У мене не було вибору. У мене були кращі друзі, які вирішили зробити гурт і ми почали вчитись грати, просто кайфували. Це дало імпульс і певні смаки. Бо смак в театрі, в музиці, в картинці, мабуть, найголовніша риса режисера... Мої батьки нормально поставилися до змін професії… Пам’ятаю, розмову з дядьком, коли я ще після школи думав вступати в дніпропетровське театральне училище, то він сказав: «Іване, актором можна бути й в житті. Але професія потрібна»», – розповів режисер.  

Захід
Захід

Розвиток театру та запит на нього, він вважає хорошим шансом для того, аби суспільство мало уявлення, що таке професія актора і що у ній можна розвиватися.

«Мінус у нашій освіті. У Києві на курси набирається 200 людей в рік. Режисерів – 100. По професії працює три-чотири людини. Ще трохи йде на телебачення, шоубізнес, а всі інші – в нікуди. Тоді навіщо стільки брати, якщо немає потреби? До цього всього існує зараз мода акторських курсів, на яких тебе «навчать виступати за три дні». Мені пропонували великі гроші за ведення таких занять», – зізнався постановник.

Захід
Захід

Та режисер пішов викладати у циркову академію. Там очільник закладу дав йому свободу у роботі, а Іван Уривський вирішив, що викладатиме для малих груп з восьми-дванадцяти людей. Він зізнався, що в студентські роки його нудило від теорії, бо вважає, що жодна система не допоможе нікому стати актором чи режисером. Він вірить в індивідуальний підхід, який потребує великої уваги до кожного з учнів, тому мікрогрупи – ідеальне рішення, аби не обділити когось турботою.

«Станіславський наприкінці життя сказав: «Ти сам собі система». Всі ми можемо скласти свою систему, бо у кожного своя голова й емоції. Поняття «система» взагалі радянське. Звісно, ти маєш знати всіх теоретиків театру, але окремо ці знання нічого не дають. Зараз ти можеш дивитися, що робиться на сценах Нью-Йорка, Парижа, Берліна через інтернет. Тоді ти розумієш, що ніякої системи там немає і Станіславського теж», – зазначив він.

Читайте також: У Луцьку показали драму Івана Франка від режисера вистави «Конотопська відьма»

Коментар
12/02/2025 Середа
12.02.2025
11.02.2025
10.02.2025
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром