У Луцьку показали виставу-перформанс про людину, її слабкості та ріст
1082 
У Луцьку з перформативною виставою виступили резиденти вінницького мистецького центру MŌNTAЖ. Виступ «АБОІАБО» показали 24 листопада у мистецькому просторі «АНГАР».
Спектакль відвідала журналістка Район.Культура.
Режисером вистави й засновником культурного центру є хореограф Гліб Зельгін. Він створив її восени 2023 року. Над партитурою працював Костянтин Бушинський, а мистецтво дії демонстрували акторка й танцівниця Ірина Тичина та малярка Марина Нікуленко.
У центрі історії – людина, дитина, одноденний метелик на тлі космічного часу. Вистава-перформанс «АБОІАБО» складається з шести картин: «Глупість», «Втрата», «Біль«, «Опора», «Розплутування», «Любов – сила діяти». Виконавиці проживають ці етапи через пластику, дають глядачам символічні, іноді більш завуальовані сигнали про стан героя.
Якщо у першій частині у рухах відчувається наївність, інфантильна непослідовність, коли «метелик» вивчає світ, принюхуючись до підлоги, то вже у другій – «Втраті» – тіло стає різкішим. Обох дівчат поєднують мотузки, вплетені у волосся та прикріплені до стіни, й вища сила керує «метеликом», притримуючи мотузки й подеколи смикає у свій бік. Згодом натиск верхньої сили, стає могутнішим, а «дитина» опирається її впливу більше ніж раніше.
«Виставу можна розглядати як імпульс, народження і закінчення життя цілого Всесвіту. Ось це і було перенесено на матрицю людського… Я поки що й сам не розібрався про що це конкретно, але мені здається, що це як сон – людині сниться, що вона метелик. А конфлікт? Скривджені дитячі мрії. Та ми вже всі, як діти, померли», – поділився власним баченням спектаклю композитор Костянтин Бушинський.
У виступі поєднуються мистецтва танцю, малювання. Звук глядачі вперше чують у третій картині, коротке «А», а слова з’являються вже в останній.
«Я люблю спостерігати. А що думають про мене інші, а що думаю я. Глибина, висота, простір… Я – це крик, який хоче покинути тіло, щоб прожити й відпустити біль», – говорить людина, і ці слова можна трактувати, як і визначення поняття перформанс».
Увесь час за спинами акторок стоїть біла стіна, на якій жінки залишають знаки, що означають обман, пустоту, час чи інше. Зі символікою глядачі можуть ознайомитися з лібрето чи мап, розвішених на стінах простору, де відбувалася вистава.
«Тригером для створення вистави стало життя кожного з нас. І, знайшовши спільні коди, які траплялися упродовж буття, ми зійшлися на такій цікавій думці, що всі різні – теми, вік, освіта, географічне місцеположення, а у неадекватних дурнів все однаково. Це дивно, бо наче все говорить про те, що досвід має бути різний, а виходить, що його можна зібрати докупи в більш-менш зрозумілі знання в контексті проблематики. Щастя всі проживають по-різному, щастя невідоме, а ось критичні моменти – ні», – розповів режисер Гліб Зельгін.
Створення сценарію відбувалося через написання творцями вистави есе, листів, розгляду особистих трикутників зі схеми, які використовують у виставі, дослідження своїх чуттів і відчуттів.
«У нас була основна фраза, яка вела команду: «Як не пропустити життя?» Ми лише думали, що було б добре, якби нам вдалося зробити гарний виступ. То була спочатку легка версія перформансу, а потім виявилося, що з цього можна робити цілу виставу», – сказала Ірина Тичина.
Після завершення показу глядачі ділилися емоціями й думками: чи варто читати лібрето перед виставою, чи краще на її завершення «звіритися» з власними відчуттями та сприйняттям перформансу?
«Перед нами стояло питання, як проживати досвід, не додумувати всі дії наперед, але разом з тим розуміти звідки вони витікають. Це добре, коли є можливість відкинути ці плани й просто дати людям можливість проживати твій досвід і не ошукувати його», – додав режисер.
Довідково: проєкт є переможцем грантової програми Per Forma, яку здійснює платформа Kyiv contemporary Music Days за підтримки Perfotming arts Fund NL та Міністерства освіти, культури та науки Нідерландів для розвитку сектору перформативних мистецтв в Україні.