Щастя митця – бути собою: волинський художник Кость Борисюк відзначає 75-річчя

Художник-волинянин Кость Борисюк 13 листопада святкує своє 75-річчя.

Митець народився у 1949 році в селі Городище. Художню освіту отримав у Львівському училищі прикладного і декоративного мистецтва ім. І. Труша

Протягом 1993-1994 та 1995-1996 років, на запрошення друзів-архітекторів, здійснив творчі поїздки у Шотландію. У цей період провів кілька персональних виставок у Великій Британії. Створив скульптуру та вітражі для церкви Bieldside, Абердин.

Працює в жанрах живопису, скульптури, інсталяції. Під впливом онука-студента почав освоювати відеоарт.

Журналісти Район.Культура зібрали найцікавіші вислови художника, які він озвучив у інтерв’ю для відеопроєкту «Розмова в музеї Корсаків».

***

«Я вже в тому віці, що вже не хочу нікому вгоджати. Так і в мистецтві. Я розвиваюся і живу, як хочу. Якщо комусь подобається – той купляє. Я гадаю, що це найбільше щастя митця. Я ще застав «совок». Ми так наїлися, що мусили так робити як треба художнім радам, а ще наглядання від обкому… Тому щастя митця – бути собою. А якщо його твори продаються, то це ще більше щастя».

***

«Совок» – це не обов'язково носити шапку чи шинель з серпом і молотом. Це щось більше, що вражає і молодь, і буде вражати ще молодших. Тому що дикий популізм народжує негатив, який принесли більшовики в шкуранках. Вони викидали все, казали: «Це не потрібно людям. Ми будемо будувати новий світ, ми усіх нагодуємо»… Дали заводи, фабрики, але повітря забрали».

***

«Мистецтво – це щось святе. Від нього і формується суспільство. Посягання на ці речі вважаю недопустимим».

***

«Ми, українці, дуже зближені в малярстві з французами. Тому що ми емоційні. От послухати нашу пісню – якою вона може бути жалібною і разом з тим бурхливою у своєму внутрішньому стані».

***

«Я поєдную малярство більше з музикою ніж з літературою. У нас більше тяготіють до літератури, а вона певною мірою приземлює – особливо малярство... Біда була напевно в тому, що мистецтво трактувалося не на спогляданні, наприклад Сільвестрова, ми більше уваги виділяли письменникам. А якщо слухати Алдфреда Шнітке, то можна багато «наткати», розвити свою фантазію. Так само і безпредметний живопис. Він дає розширений горизонт сприйняття».

*** 

«Кожен митець свою музу малював і я теж… Коли в митця є Муза, а ще й дружина – це щастя».

***

«Гадаю, що жінки можуть випромінювати колір. Це не обов'язково колір помади чи пудри… Коли є розум і зовнішність – це один колір. Коли тільки зовнішність – інший і так далі».

***

«Жінка – це рушійна сила мистецтва не тільки полотна, а і скульптури, пластики. Бог обдарував їх силою притягувати й рухати мистецтво».

***

«Мало уваги суспільства до мистецтва. Якби було більше, то воно формувало б навіть того журналіста і мистецтвознавця. А в нас мистецтвознавство також на страшенному рівні».

*** 

«Знущатися над мистецтвом – це великий гріх»

***

«Митець завжди на чомусь вчиться й кожен період його є улюбленим і має кумирів. Як у жінки чи чоловіка є свої погляди на протилежну стать, так само і мистецтво».

***

«Я дуже рідко кого впускаю у свою майстерню. Там митець і мистецтво».

***

«У митця дуже багато спокус. Хочеться і митцем бути, і людиною року і все-все. Тому треба прикласти багато зусиль, щоб бути однією ногою на землі, а другою в небі, щоб бути провідником того духовного».

***

«Ми за 30 років не маємо гарної архітектури, яка б формувала людину. Тому що архітектура – це перший простір, який її формує».

***

«Я думаю справжній митець не лишить трипільського коріння, але й триматися й бути дуже до нього заземленим теж не варто. Я пам'ятаю українське мистецтво у 90-ті роки, коли всі почали малювати трипільську культуру, а історики проповідували, що то центр всесвіту. І не раз сміявся живописець і скульптор Дмитро Стецько: «Не можна етнографією підмінювати мистецтво».