Театр Курбаса зіграв у Луцьку виставу «Апокрифи» за творами Лесі Українки

На сцені Експериментального театру «Адреналін» з виставою «Апокрифи» виступив Львівський академічний театр імені Леся Курбаса. Показ відбувся 29 жовтня.   

Спектакль відвідала журналістка Район.Культура. 

Вистава «Апокрифи» складається з двох дій. Перша частина створена за драматичною поемою «На полі крові», друга – за драматичним етюдом «Йоганна, жінка Хусова» Лесі Українки. Обидва твори є текстами на релігійні теми, проте не належать до канону, а є художнім баченням письменниці. Події «На полі крові» та «Йоганна, жінка Хусова» відбуваються майже у той самий час після розп’яття Ісуса Христа. Драми подають історії двох послідовників пророка та їхні долі опісля втрати вчителя. 

Юда (Олег Цьона) та Прочанин (Тетяна Каспрук)

Читайте також: Мольєр по-новому: львівський театр Курбаса показав у Луцьку виставу про виклики сьогодення

Леся Українка нестандартно змальовує зраду Юди. За священними текстами, він поцілував Ісуса, і таким чином видав його первосвященникам, через що став співучасником розп’яття Месії. Авторка поеми зводить зрадника з Прочанином, що відвідавши Єрусалим, спиняється в околиці для перепочинку. Йому ж Юда виговорює власну сповідь і погляд на вчинене віроломство. Таким чином, письменниця наближує його постать до читача й глядача, що змушує їх іноді відчути жаль до зрадника. 

«За жебраками носити торбу, хавтурки збирати, попихачем їм буть ні за спасибі! І що я чув за те? Якеє слово? «Лукавий! Маловіре!», – Скаржиться про невдалі випадки догоджання вчителю Юда. 

Вистава

Прочанин (Тамара Ґорґішелі) та Юда (Андрій Водичев)

Проте замість очікуваних двох акторів, режисер вистави Володимир Кучинський вивів на сцену шість осіб. Можливо, кількаголосся та багатоликість є міражем, що виник у чоловіків за довгий час перебування на Єрусалимському шляху, де дістати воду було складно. Обоє стомлені від палючого сонця й сухого повітря, і їм здається, що вони не самі. Або ж таку чисельність можна пояснити внутрішнім діалогом, боротьбою спогадів, думок та власними відповідями дійових осіб. 

Залученість кількох людей у діалог, розрахований на двох, створює ефект історії в історії. Троє акторів-чоловіків (Андрій Водичев, Олег Онещак, Олег Цьона) грають Юду, прочанина – троє жінок (Тетяна Каспрук, Марина Мазур, Тамара Ґорґішелі). Чи тому, що паломник у своїй непогрішності постає більш м’яким навпроти зрадника?

Спектакль

А заговорює Прочанин з незнайомцем, попросивши води. Та Театр Курбаса увиразнив епізод однією деталю: Юда дає дідові відро, запевне знаючи, що окрім піску у ньому немає нічого. Проте тільки Прочанин сягає рукою до відра, то дістає бризки. А Юда, покараний за гріх, що також сушить його зсередини, не може видобути питво. 

Руки Юди одягнуті в червоні мітенки, які можна трактувати як символ забруднення долонь чужою кров’ю. А сам віролом гарує на солонці, що купив за продаж вчителя, працює на “полі крові” свого наставника. 

«– А дорого, либонь, земля коштує коло Єрусалима? 

– Як для кого», – відповідає Юда, бо знає, що заплатив за неї чужим життям.

Поцілунок Юди

Кінцівку переінакшили: паломник не кидає камінь в апостола, а сам отримує поцілунок від Юди. 

Уся вистава йде з вокальним супроводом – виконанням релігійних текстів, що дозволяють краще відчути атмосферу євангельських часів. Співають Іванна Гуменюк, Діана Константінова, Дарина Федина. 

Хор

Друга дія йде за етюдом «Йоганна, жінка Хусова». Йоганна, після прийняття християнської віри та року служіння пророку і його громаді повертається до маєтку чоловіка, приставника Ірода Антипи. Свою повинність жінка виконує неохоче, бо після науки Месії та душевної трансформації, не може жити як раніше. Бо попри заможне й безтривожне життя з Хусом «навчилась таку складати ціну всім багатствам, як пороху, що попід ногами». 

Та у маєтку про Йоганну згадують як про блудницю, а ображений чоловік дозволяє їй повернутися лише через те, що має прийняти родича претора – Публія та його дружину Марцію, яких за римським звичаєм, має зустріти з жоною. 

«Який же чоловік повірить жінці, що нібито вона ходила чесно, коли вона ганяла по світах за молодим іще і непоганим, проречистим, облесливим пророком?», – допитує її Хуса. 

Матір та Хуса

Чоловік з дружиною

Проте сам насправді вірності не тримає, бо держав рабиню, якій догоджав подарунками під час відсутності дружини, підлещується до заможних римлян, аби про нього слово замовили у цезарських палатах. Заради їх схвалення він готовий переінакшити своє ім'я на римський лад. 

Жінці важко звикнути до такого лицемірства, та вона стійко витримує глузування з боку чоловіка та повертається до мирських звичаїв – дорогої одежі, коштовностей та підмалювання обличчя. А найгіршою мукою для неї стає вітання Марції, яка бувавши у Єрусалимі, спізнилася на страту Ісуса.

«Я з нудів гинула у тому місті! Знічев’я навіть згодилась дивитись на те видовисько, як розпинали якихсь там трьох злочинців… Не цікаво. Хоч, правда, я спізнилася на те, як саме до хрестів їх прибивали, застала вже, як висіли й конали. Було людей при тому небагато, – само простацтво; плакали, кричали. То не видовисько, а просто бешкет!», – каже Марція.

Зустріч гостей

Рабиня Сабіна (Марина Мазур)

Матрона і не підозрює, що однією із тих простачок, що побивалися на публічній страті, є господиня цього дому. Марція зневажено говорить про таку щиру поведінку, завдаючи Йоганні страждань через болісні спогади. 

«Обличчя я не бачила. Бо жінка лежала ницьма, розпростершись долі, немов без пам’яті, а може, п’яна, і всю її – волосся покривало, як мідяним щитом. Один розп’ятий, конаючи, щось крикнув, певне, з болю. Тут жінка почала волосся рвати, без крику, без ридання, так як мичку, мов їй і не боліло. Скрізь навколо його розносив вітер. Чиста шкода, як тії люди вроди не шанують! І що за дикий звичай – виявляти так неподобно тугу?», – додає вона. 

"Апокрифи"

Сцена

Марція є протилежністю Йоганни, багатий спосіб життя перетворив її на спраглу, ненаситну до розкошів жінку. Навіть, сміючись над звичаями родини Хуса носити важкі коштовності, через які з’являються головні болі, сама не відмовляється від нагоди заволодіти такими дарами.

«Апокрифи» це вистава про двох послідовників учителя – того, хто зрадив і тієї що вірність його науці тримала і після смерті вчителя. Для обидвох, розп’яття Ісуса стало трагедією: Юда скнів над неродючою землею, а Йоганна продовжувала чекати другого приходу Месії, несучи спогади про навчання у нього, та приживаючись у вже непривітному домі. 

Читайте також: Життя під ритми AC/DC: Рівненський драмтеатр виступив у Луцьку