Директор Одеської кіностудії Андрій Осіпов планує знімати продовження «Пригод Електроніка»

19 Липня 2024, 14:41
Кадр з фільму «Пригоди Електроніка» 587
Кадр з фільму «Пригоди Електроніка»

Голова правління Одеської кіностудії та депутат Луцької міської ради VI скликання Андрій Осіпов планує знімати продовження радянського дитячого музичного трисерійного телефільму «Пригоди Електроніка».

Про це директор кіностудії розповів в інтерв'ю Лєні Чиченіній, яке вийшло на ресурсі «Антоніна».

Про цю ідею Андрій Осіпов повідомив на кіноринку Одеського кінофестивалю. Він зазначив, що «радянські хіти сприймають як нафталін і дивитися не будуть. Тому можна спробувати знімати римейки. Йому самому найбільш цікавий варіант «Пригод Електроніка», і можливо, ця ідея втілиться в життя». 

Далі наводимо інтерв'ю без змін.

Андрій Осіпов. Фото Максима Поліщука

— А ви це про «Електроніка» серйозно?

— Не жартував, не жартував. Насправді є ж книжка і там декілька частин. Письменника Верлістова — він зараз живе в Казахстані. Матеріал цікавий, але я ніяк не можу знайти як продюсер якісь цікаві ідеї, які би містили в собі наукову фантастику і щоб діти дивилися і розвивали просторове бачення. Бо дитячий контент, наприклад, про відносини дітей є у нас. А от наукова фантастика дитяча — це дуже рідкісний жанр. 

— А як, ви думаєте, буде сприйматися зараз римейк совєцього фільму?

— А він не буде римейком. Це все ж питання позиціонування.

— Ну ви ж однаково будете згадувати «Електроніка». І всі одразу: фууу

— Ну да. Я, дивіться, що хочу використати. Для молодого покоління «Пригоди Електроніка» нічого не скажуть. Тому ми будемо представляти це як новий фільм, наукову фантастику. А для старшого покоління «Електронік» якраз скаже. Тому такі як я, яким 47–45 років і старші, — вони приведуть дітей і онуків. З огляду на те, що в них є якір до радянського кіно. 

— Тобто ви не вважаєте, що це токсична прив’язка? 

— Я не бачу тут токсичності. І сам фільм дуже добрий. Звичайно, він не сучасний. Але в ньому є вічні цінності, доброта. Дивіться, в чому особливість цього фільму. Пам’ятаєте, там пісня є: «До чего дошел прогресс, вкалывают роботы, а не человек». Питання в тому, що в нас зараз ШІ позбавить величезну купу людей роботи.

І людство стикнулося з тим, що нарешті ми будемо звільнені від роботи і зможемо бути зосереджені на собі. Це спричинить глобальну проблему — люди вперше за час свого існування зможуть не займатися щоденними справами, а спостерігати самих себе. І тому вчені кажуть, що людина, опинившись із собою наодинці, або зробить величезний прорив, або знищить все навколо. 

— А як думаєте, не буде заважати той факт, що актори, які грали в цьому фільмі, — путіністи. 

— Ну, це да. Це гидотно. Це така гірка пілюля, яка дісталася Одеській кіностудії, причому абсолютно незаслужено. Зараз ми готуємо 90-річчя Муратової. І от вона знімала чудовий фільм «У серих камней», і в неї там в головній ролі Говорухін. Ну як цей фільм показувати?

(Тут Антоніна трішки нагадає вам про чорні списки від Мінкульту. Правило таке: Держкіно не видає прокатну ліцензію фільмам, у яких бодай на три секунди з'являються артисти з цього списку. І це призвело до дурнуватої ситуації: цілий список визначних українських стрічок опинився фактично під забороною. Зокрема ті, які входять у сотню найкращих фільмів від «Довженко-центру». Така доля спіткала і роботи Кіри Муратової. Але знову даємо слово Андрію Осіпову і його ідеям. — Ред.)

 

— Але ви праві, що така огидна позиція, як Торсуєвих, як у Боярського, як... хто такий у нас ще є? Харатьян той же самий — це жах. Тому це є проблема, яка нам буде діставатися кожного разу. Чи завадить це роботі над фільмом? Можливо і завадить, можливо і завадить. 

— А ви знаєте, що росіяни збираються знімати римейк?

— Ні, не знаю.

— Вони це оголосили в лютому. Сценарій уже пише сценарист «Слова пацана». Як це взагалі можливо? У вас же права. 

— Так. Ну (сміється), треба це подивитися. Але мені здається, що виробником фільму є Одеська кіностудія, а правовласником — держава Україна в особі Держкіно. Тому добре, що ви сказали, я цього не знав і зверну на це увагу. 

— Але вони все одно знімуть, тому що вони можуть це вкрасти. Правильно? 

— Ну, можуть. Ви знаєте, в нас є такий жарт на Одеській кіностудії. Пам’ятаєте фільм «Термінатор», коли він зупиняється і каже: «Мені потрібен твій мотоцикл і одежа». А ми кажем, що це було за 11 років до того, коли Електронік сказав: «Мені треба твій мопєд» (сміється).

— Ок, у мене ще до вас два питання. Ви про свій ютуб згадали, я вже давно ним цікавлюсь. Тому що у вас там росіяни, Шендерович, «Настоящее время», Портников, Зеленський, Подоляк. Чому стільки багато росіян і що взагалі за концепт.

— Так, розкажу. Насправді до кінця лютого 2022 року це був звичайний розважальний канал із фільмами Одеської кіностудії. Але повномасштабне вторгнення все різко змінило. Ми знали, що основна аудиторія ютубу Одеської кіностудії — це Канада, Росія, Казахстан, Молдова, Індія і так далі. В Україні у нас, напевне, відсотків десять глядачів дивилося. І я зрозумів, що оскільки в нас величезна аудиторія, велика довіра до каналу, то треба спробувати розхитати зсередини російськомовне товариство, яке перебуває за межами України. Бо в Україні було достатньо інформації про війну. 

Тому ми брали будь-який російськомовний новинний контент і ставили собі на канал. Для того, щоб поширити інформацію про Україну. Зрозуміло, що ми написали листи всім російським блогерам, опозиціонерам, тим, хто в Україні був. І нам важливо було, щоб контент був новинний, про Україну і російською мовою. Українською поширювати не було сенсу, бо той, хто не розуміє української, не буде його дивитися. А російською — подивляться. 

Тому ми свій канал використали як рупор. Але воно дало нам два цікавих меседжі. По-перше, ми з цього добре заробили. А по-друге, ми пережили навалу ботів з Росії. У квітні падіння каналу було — мінус 700 тисяч відписалося за короткий період. Бо нас намагалися дискедитувати. Ми витримали і потім різко наростили, і зараз канал фактично оновився. Він принципово інший. 

І в нас була проблема з тим, що багато хто не розумів: «Навіщо ви це робите?». А для мене це була зброя. Яку я міг застосувати, таку міну підкласти під росіян. Зараз канал виглядає дуже дивно, вперемішку з російськими якимось політиками. Але це питання тимчасове. Як тільки закінчиться війна — знесемо цей контент і канал наш знову буде розважальним.

— Так а як, вдалося вам Росію розхитати?

— Вдалось. 

— Як ви це знаєте?

— По-перше, ми бачимо скільки дивляться. У нас 40 відсотків росіян, на нас постійно підписуються, до каналу є цікавість, і ми бачимо перегляди саме новинного контенту. З цього ми робимо висновок, що росіяни, казахи, молдавани голосують переглядом. 

— Тепер чекаємо, коли вони на мітинги вийдуть. 

— Ну, дай боже. Але я думаю, що на це марні сподівання. Ми вже побачили, хто вони такі.

— То, може, й не варто розхитувати, якщо вони не розхитуються? 

— Ну, да. Але ж, знаєте, я вважаю так: варто було спробувати в будь-якому випадку. Звичайно, ми собі канал свідомо зіпсували. У нього немає акценту зараз, він перегружений. І багато роботи. Подивіться, щодня ми викладаємо 5-6 різних роликів — це теж робота. Заливати, робити описи і так далі. Але ми цю роботу робимо вже майже три роки. 

— Добре. У мене останнє до вас питання. Я ж ходжу і збираю чутки. І чергова з них, що ви — одна з кандидатур, яку розглядають на голову Держкіно. Ви щось про це чули?

— (Сміється.) Ну, в мене питали різні мої колеги. Ви знаєте, я вам скажу так: сподіваюся, що це неправда. 

— Чому?

— Бо це дуже складна посада. Мені дуже подобається працювати на Одеській кіностудії. Є такий цікавий статистичний показник, і я перемістився на друге місце серед усіх директорів Одеської кіностудії за сто років. 

— За яким показником?

— Тривалість перебування на посаді.

— Ага.

— Переді мною тільки Геннадій Зандут, який пропрацював 19 років. Переді мною ще нещодавно був Олександр Горський, теж геніальний директор Одеської кіностудії, тому в такому товаристві приємно бути. Я планую залишатися працювати на Одеській кіностудії, я ще не все там зробив. Вона зараз на порозі величезних змін. 

(Про зміни пан Андрій розповість в окремому блоці кіноринку ОМКФ. Сподіваюся туди дійти. Але — все, більше не перебиваю. — Ред.)

— І зараз для мене піти з кіностудії у Держкіно це як ніби свою справу недоробити і залишити. 

— А з вами не говорив ще ніхто? Це просто чутки?

— Зі мною не говорили, так, це просто чутки. 

— А якщо все-таки запропонують? Прийдуть і скажуть: ми вибрали вас! 

— Сподіваюся, ніхто не буде мені робити пропозицій, від яких я не зможу відмовитися. Сподіваюся, що коли і буде така розмова, то вона буде з повагою і з правом вибору. Звичайно, я розумію, що є ситуації, коли певна персона в історії виявляється крайньою і їй немає як відмовитися — треба робити. Якщо не ти, то що? Ти, звичайно, хочеш жити в комфортних умовах, але ж що, галузь має помирати? Я розумію, звідки ці чутки. 

Так, я рівновіддалений від усіх центрів тяжіння в українському кінематографі. У мене немає ніяких конфліктів — я просто у них не беру участі. Я рівною мірою гарно товаришую і з керівництвом Держкіно, і з опозицією. Але чи це привід мене призначати на цю посаду? 

— А за яких умов погодитеся? От ви кажете, що пропозиція якась може бути, від якої ви не зможете відмовитися. Що це може бути? 

— (Сміється.) Не знаю, не буду говорити. Але якщо сказати, чи хотів би я працювати на цій посаді? Я п’ять років був депутатом, і в мене за спиною є п’ять років яскравої політичної діяльності. Зараз я не готовий. У мене гарна робота в Одесі, у мене плани амбітні на найближчий час. У мене маленька дитина. Я хочу ростити свого хлопчика. У мене народилася третя дитина. Йому рік і сім, я хочу більше часу з ним бути, а не у відрядженнях розриватися між Одесою і Києвом. 

— І геть останнє. Як думаєте, як вас сприйме опозиційна частина нашої кіноспільноти? Це якщо ми далі фантазуємо. От уявіть: оголошують про ваше призначення. Як думаєте, збереться мітинг? Чи навпаки — скажуть: «Клас! ми довго чекали цього!»

— Дивіться, я ж професійний юрист, я до приходу на Одеську кіностудію кінематографом цікавився тільки як глядач. А зараз у мене вже понад 15 фільмів у продюсерському доробку за цих сім із половиною років. Це чимало. Як кіноспільнота сприйме? Не знаю. Я хлопець дорослий і вмію терпіти і критику, і подяки. Критика мене не засмучує, а подяки не розслабляють. Я люблю свою роботу — буду працювати. Але сподіваюся, що все ж таки це чутки. І ніхто не буде цього пропонувати.

Читайте також: Офшори Зеленського: як фігурує луцький екс-депутат та кіномистецтво в розслідуваннях

Коментар
15/12/2024 Субота
14.12.2024
13.12.2024
11:48
КОЛОНКА Війна за війну 546