Про біль, який не загоїться: як рівненська режисерка Леся Дяк створила докустрічку «Рани»

24 Червня 2024, 13:40
Кадр з фільму 586
Кадр з фільму

Фільм «Рани» pівненської режисерки Лесі Дяк оцінили на Zlin Film Festival у Чехії. Стрічка здобула нагороду журі в категорії документальні фільми. 

У коментарі для Район.Культура, авторка фільму поділилася умовами створення стрічки, про те, як пережила досвід своїх героїнь і що допомагало їй під час фільмування. 

«Рани» – це друга документальна стрічка у фільмографії режисерки. Першою стала короткометражка «Під крилом ночі».

Обидві стрічки були присвячені темі війні. Та якщо у першій головною героїнею є 11-річна Олеся, яка щовечора у Брюселі чекає на дзвінок батька з України, друга стрічка розповідає історії трьох героїнь, що втратили своїх чоловіків та синів на війні. 

Фільм розпочала знімати восени 2022 року. Тоді Леся зустрілася з викликом переживання дуже сильної ненависті до росіян. 

«Це почуття було доволі деструктивним і випалювало мене. Я намагалася приборкати його з допомогою роботи», – пояснила режисерка фільму Леся Дяк. 

Оскільки її професія – режисерувати фільми, продюсерка впевнена, що її обов'язком є створення фільмів-свідчень та рефлексій на тему російської агресії проти України. 

«Я вважала, що у мене достатньо знань та досвіду, щоби взятися за дуже важку тему, зайти на територію горя. Звичайно, ми як суспільство проживаємо колективне горе, і кожна втрата відгукується у наших серцях, якщо на це є ресурс», – сказала вона. 

Кадр з фільму

Та виявилося, що підійти дуже близько до лиха конкретних людей, які втратили найрідніших – дуже непросто. 

«Я пригадую, що однієї ночі під час зйомок мені не вдавалося заснути від почутих історій матері. Після завершення зйомок знадобилося пів року для того, щоб повернутися у звичне життєве русло. Але це – невіддільна частина такого досвіду. Просто тепер я про це знаю. До наступного складного проєкту психологічно підготуюся краще, запланую час на відновлення, якщо буде така можливість», – додала Леся. 

Попри складнощі роботи з емоційно-важкими темами, режисерка переконана, що це не привід мовчати.

«У мене зараз багато питань до мистецтва. Досі не зрозуміла, як говорити про рани, які ніколи не загояться, але точно знаю, що говорити про них потрібно», – наголосила вона. 

Стрічку відзняла у селі Тюдів Івано-Франківської області. Знімальний процес тривав 10 днів. Під час фільмування, Леся навчалася у мобільній школі виробництва документального кіно DocNomads. Програма надала їй 500 євро. 

«Але за такі гроші неможливо зняти фільм, Тож я створила його за власні заощаджені кошти. Таким чином оплатила роботу, відрядження операторів, винаймання житла для знімальної групи в Івано-Франківській області та оренду техніки», – розповіла режисерка. 

Кадр з фільму

Як зазначила авторка фільму, у своїй роботі вона використовувала метафори природи. 

«Іноді природа Карпат у моєму фільмі виглядає зловіщою. Але принаймні вона дає простір для тиші, яка так потрібна людям у горі», – зазначила вона. 

Цілющість живого середовища режисерка помічає і на власному стані.  

«Мені дуже допомагає вода як терапевтичний інструмент для творчого відновлення. Можу годинами дивитися на морські хвилі або океан, або просто слухати шум води швидких карпатських річок», – додала Леся Дяк. 

Читайте також: Пісні на Купала: підбірка сучасних українських треків, у яких згадується свято літнього сонцестояння

Коментар
19/07/2024 Четвер
18.07.2024
17.07.2024
16.07.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром