«Нарешті я це почула наживо»: Оксана Забужко про «кликунів» і кремлівські методички
-
-
>
-
>
-
>
699
Українська письменниця Оксана Забужко поділилася історією з інтерсіті «Луцьк-Київ» про те, як уперше наживо зіткнулася із «викликувачами», які розповсюджують прокремлівські наративи.
Про це вона написала на своїй сторінці у фейсбуці.
Пані Оксана розповіла про луцьких кликунів, тобто громадських оповісників, які в середньовічних українських містах, зокрема і в Луцьку, гучно викликували на публіку важливі новини. За її словами, професія була гідна й шанована, тому письменниці шкода, що тепер вона не може знайти вдалішої назви для «викликувачів» зовсім іншого штибу.
Читайте також: «Вежа через О»: Оксана Забужко презентувала нову антологію у Луцьку
Далі наводимо текст допису без змін:
«Тих, кого ще КГБ запускав свого часу в «місця масового скупчення населення» (черги, гром. транспорт) із пропаґандистськими текстами «на підтримку політики партії й уряду», виголошуваними буцімто «від себе» (по-сьогоднішньому кажучи, боти офлайн). Те, що вони мали б у цій війні бути серед нас, поруч із ждунами й наводчиками, здається цілком логічним, але якось ніколи досі мені не траплялось чути ані бадьорого всезнайки-дідуся, ні енергійної тітоньки передпенсійного віку (найчастіші категорії «кликунів по-радянськи»!), які професійно вивалювали б на юрбу кремлівські методички, – і от, нарешті, сталося!
Експрес Луцьк-Київ, тільки-но всі повмощувалися, от-от рушимо. І з передніх рядів лунає на цілий вагон саме такий енергійний, підкреслено «сценічний» жіночий голос:
– Та, ото якби з самого початку договорились, то й війни б не було! (Сміх) Зразу треба було той Донбас віддавать, там нічого українського не було ніколи!..
Ще інший: – А потім до Львова...
– Ви думаєте, пішли б далі? – сурмить «кликунка». – А я так не думаю! Я вважаю, що краще поганий мир, чим добра війна!
(«Худой мир лучше доброй ссоры», – впізнаю подумки гугль-транслейт: початковий текст, значить, по-російськи писався.) А «кликунка» тим часом переходить в наступ (сценарно грамотно, якби я була її шефом, я б її похвалила!):
– Ага, нє коснулась, канєшна, – огризається опонентка, – нас в Ірпєнє нє бомбілі... Смєнім тєму!
«Кликунка» на секунду замовкає (прокол вийшов, треба витягати нову методичку!), – але тут-таки відновлюється й без тіні збентеження заходить на другий круг:
– А я вважаю, що поганий мир краще доброї війни! Це моя така думка...
– Я дуже перепрошую! Такі свої думки тримайте при собі, будь ласка, бо когось вони можуть і травмувати! Ви говорите так, щоб вас усі чули. Я вас чути не хочу!
У вагоні западає могильна тиша – хвилини на дві. Більше «кликунка» не озивалась до самого кінця подорожі (а може, вийшла на якійсь із станцій продовжити працю на іншому маршруті, хто ж їх знає, як у них там). Висновок: Треба супостатам передишку, ах як треба – для переведення їхньої економіки на воєнні рейки; просто так, «мимохідь» це зробити не вдасться... Всі ставки зроблено на червневі перемовини, всі гроші кинуто по всіх доступних каналах (раз навіть «кликуни» повилазили!) – аж нудно здумати, скільки крику й смороду на нас чекає в найближчий місяць...
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
