«Вежа через О»: Оксана Забужко презентувала нову антологію у Луцьку

У Луцьку відбулася перша презентація антології сучасних українських письменників «Вежа через «О». Книга була створена, як результат літературної резиденції «Місто натхнення» у 2021 році.

На захід запросили одну з авторок книги – Оксану Забужко. Зустріч з письменницею біля вежі Чорторийських провели 15 травня. Подію відвідала й журналістка Район.Культура.

Літературна резиденція «Місто натхнення» є приватною ініціативою, яку підтримав департамент туризму і промоції Луцької міської ради. 

«Коли ми її створювали, то найперше міркували про ефективність інструменту літератури для промоції та популяризації Луцька. Через літературні тексти ми прагнули зацікавити та запросити сюди туристів, розповідаючи про це місто в не вимушеному тоні», – зазначила літературна кураторка проєкту Ольга Ольхова.   

Ольга Ольхова, Оксана Забужко

У 2021 році у місті гостювали п’ять резидентів: Оксана Забужко, Катерина Калитко, Мирослав Лаюк, Любомир Дереш і Макс Кідрук. Письменники отримали завдання написати твори до збірки. Обов'язковою умовою мала стати поява Луцька як героя чи декорації у працях резидентів.  

«Тексти були написані, але, на жаль, повномасштабне вторгнення трішки зупинило нас у виданні книги. Тим не менше ми зібралися на силі, на ресурсі, і на початку цього року, таки вдалося упорядкувати книгу. Партнером видання стало українське видавництво «Комора»», – додала поетеса Ольга Ольхова.

Книга

Також книги візуально оформлені колажами та фотопортретами запрошених літераторів. 

«Загальний тираж цієї книги шалений, як на сьогоднішні дні. Це три тисячі примірників, які розповсюджуються у всіх книгарнях нашої країни. Хоч ми книгу потримали в руках наприкінці зими, але вирішили дочекатися теплого травня, адже для нас було дуже важливо провести першу презентацію саме на цій локації. Я думаю, всіх інтригує назва «Вежа через «О»», от, власне, зараз ми під цією вежою стоїмо. Це вежа Чорторийських», – зазначила кураторка.  

Перформативне читання Вадимом Хаїнським та Наталкою Шепель

Захід розпочався з перформативного читання уривків зі збірки. Думки авторів озвучили актори експериментального театру «Гармидер» – Вадим Хаїнський та Наталка Шепель. Виступ зрежисерувала Руслана Порицька. 

Ірина Чебелюк

Для Оксани Забужко Луцьк став містом, де вона народилася й провела своє раннє дитинство. Про нього літераторка планувала написати роман. Текст «Вартові руїни», що увійшов до антології, спершу був розділом до книги. 

«Безумовно, що серед всіх авторів цієї книжки я була в особливому становищі. Кожного разу як приїжджаю до Луцька, я виділяю собі годинку-дві й проходжу своїми маршрутами, стежками своєї меморіальної пам'яті», – поділилася письменниця.

Попри те, що літературне життя під час війни могло стати на паузу, Оксана Забужко наголосила на нескореності українських видавців. 

«Поліграфія – це галузь виробництва, яку не вдасться релокувати. Харківські друкарні, які щодня розбомблюють росіяни, усе одно продовжують роботу. «Там тільки два верхніх поверхи зачепило, але внизу ми працюємо», – кажуть працівники. Вони приходять на роботу тоді, коли в них є світло і намагаються встигати за планом. Також дзвонять і вибачаються: затримується робота, бо цього тижня не було жодного робочого дня», – виразила своє захоплення авторка. 

Оксана Забужко

Пані Оксані дуже припала до душі фраза співавторки збірки Катерини Калитко «об'ємний шов соборності», адже вона тісно переплітається з її філософією. Письменниця вважає себе соборною через поєднання українців з різних куточків країни в її родині. 

«Тато західний, мама – з центральної України. Тому кажу: нічого не знаю про ваших царів, мої предки присягали князю Корецькому. Батьки одружилися тут, в Луцьку, в 1959 році. Обидві родини були не дуже задоволені. Кожна родина вважала це мезальянсом, бо Надя за якогось западенця вийшла, а Стефка – за совітку. Відповідно історія моєї родини це програмове зшивання країни для обох моїх батьків», – пояснила Оксана Забужко. 

У творі, що увійшов до збірки, письменниця репрезентувала, як вона малою намагалася комунікувати та знайти спільну мову зі зросійщеними дітьми. Це були діти, що не розуміли української, а в школі їм дозволяли її не вивчати. 

«Ціла Україна чула про тутешнього наводчика. Мене дуже цікавлять ці персонажі. Що відбувається в голові і в свідомості людини, яка наводить чужі ракети на своє рідне місто? Література така паскудна штука, трохи як театр. Ти маєш влізати в шкуру кожного персонажа, щоб написати про нього, ти маєш зрозуміти його зсередини, увійти в образ», – зазначила Забужко. 

Відвідувачі

Проте з таким героєм в авторки стався творчий блок. 

«Я сьогодні довідалася, що його дідусь приїхав до Луцька як військовослужбовець. Мене трошки так обсипало морозом в цей момент і я подумала: «Боже, я ж про цих і написала». Це ж є двір мого дитинства, я могла гратися з його батьком в пісочниці. В принципі, це могло бути в цьому самому дворі», – додала Оксана. 

Наступна резиденція не відбулася через початок повномасштабного вторгнення. Велику війну Забужко застала в Польщі. 23 лютого вона виїхала для промотуру своєї книги есеїстики «Планета Полин». Одразу повернутися до дому письменниця не змогла, бо рейси скасували, а Польща навпаки приймала біженців зі сторони України. Тож авторку обступили видавництва та іноземні журналісти. 

«Я для них була як рояль в кущах. Почалася війна, а тут під боком учора прилетіла жива Забужко, яка зараз всім розкаже… Я говорила по 14-16 годин безперервно під всі мікрофони. Я не вибирала бути представницею, мене кинуло. Але, мабуть, так було потрібно, тому я погоджувалася їхати у всі країни й говорити про нас», – зі сміхом згадувала літераторка. 

Беата Стасінська

Під час поїздок її міжнародна агентка Беата Стасінська запропонувала написати книгу для італійського видавництва. У ній авторка мала окреслити ситуацію в Україні. 

 «Хай вона напише на 120 тисяч знаків брошуру, де пояснить читачам усе, що вони пропустили з історичних та культурних контекстів цієї війни». Коли я отримала ту пропозицію, то зареготала недобрим голосом. Моя перша реакція – це неможливо. Мені зі 17 століття почати? Вкластися в 120 тисяч знаків? Перепрошую, вони цілий російський фашизм проспали. Я відповіла: «Я не Тімоті Снайдер». Повідбивалася, але … Одним словом, я вперше писала книжку на замовлення», – розповіла письменниця.

Презентація

Особливим завданням для авторки стало написати замовний текст, проте з душею. У цьому й полягала проблема, бо письменниці було неприємно спілкуватися із Заходом, який «усе проспав», і вкладати сенс у короткі форми. Проте їй було цікаво спостерігати, як книжку «Найдовша подорож» перекладали у різних країнах світу. За її словами, це показувало географію «європейського переляку», де країни ділилися на тих, які вже починали занепокоюватися і тих, які вважали, що це ще їх не стосується.

«Я це сприйняла як свою особисту мобілізацію. Я робила для своєї країни те, що могла, потрапивши у такі умови. Перед цим у мене було 20 років якої не якої, а міжнародної письменницької кар’єри. Тому цей багаж та, навіть, досвід викладання в американських університетах, куди мене запрошували в перші роки незалежності Україна навчати базового курсу про нашу культуру, був хорошою школою того, як говорити з іноземцями про країну, які дупля не відбивають, де вона знаходиться», – додала Оксана.

Дворик Окольного замку

Під час презентації книги до глядачів вийшла міжнародна агентка Беата Стасінська з валізою, де були зібрані переклади творів Оксани Забужко за 2024 рік. 

 «То не було моїм бажанням, щоб саме війна спричинила інтерес іноземців до української культури. Тому бажаю вам, аби вона закінчилася, але люди продовжували читати ваші твори. Тут має бути Музей літератури», – промовила вона. 

Валіза з перекладами

Під час заходу відвідувачі мали змогу придбати збірку  «Вежа через «О». Щоб отримати автограф співавторки учасники вишукувалися в довгу чергу.