Екскурсія моргом: у репертуарі Волинського драмтеатру з'явилася чорна комедія
-
-
>
-
>
-
>
1040
Чорна комедія «Той, що відчиняє двері» – наразі єдина постановка цього жанру у репертуарі Волинського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка.
Трупа презентувала постановку 29 березня. Як створювалася вистава, для чого режисер шукав натхнення в покійницькій і що очікувати глядачам дізнавалася журналістка Район.Культура.
Експерименти та чорний гумор
Комедію показують на камерній сцені. Постановка «Той, що відчиняє двері» створена за однойменною п’єсою української драматургині Неди Нежданої. Режисуру до вистави створив Владислав Маціюк. Попри новий специфічний формат для глядачів, митець вважає: він потрібен.
«Чорна комедія має жити та існувати. Кожна людина приходить сюди зі своїм бекграундом, зі своїм досвідом, тож як він відреагує на побачене на сцені – ніхто ніколи не може точно знати. Але ми любимо своїх глядачів, тому згладжуємо занадто гострі кути. Однак жанру дотримуємося. Це чорна комедія і вона є комедією перш за все», – розповів режисер.
Камерну сцену Владислав почав досліджувати ще зі студентських років. У 2023 році він захистив свою дипломну роботу – постановку за поемою «На полі крові» Лесі Українки. Тоді на сцені було лише двоє акторів-чоловіків. У цій виставі знову дует, але жіночий.
«Ні, я не обмежую себе у роботі лише над камерними постановками. Ще в інституті мені давали завдання поставити Чехова, потім була дипломна робота за поемою Лесі Українки, а моя перша вистава на великій сцені – мюзикл для дітей «Рукавичка» з оркестром. Це було досить важко. Тому цього разу шукати легкого матеріалу не хотілося», – пояснив постановник.
Драматургічні твори Неди Нежданої уже втретє втілюють на сцені Волинського драмтеатру. За словами Владислава, на вибір матеріалу вплинула відкритість письменниці до експериментів та змін.
«Коли я читаю п’єсу Неди Нежданої, то мені здається, що авторка ставить перед собою одну мету. І це завдання полягає у тім, щоб написати матеріал з максимальною кількістю інтерпретацій. Тобто розв’язати руки акторам, режисерам і дати їм можливість творити. Та й сама драматургиня каже, що не протестує, коли її тексти змінюються в процесі постановки. Мабуть, її готовність до змін привабило мене та інших режисерів взяти її п’єси», – додав Маціюк.
Живі, мертві та дискотека
Під час спектаклю камерна сцена перетворюється на… морг. Тут працює санітарка Віра Георгіївна (роль виконує Юлія Герел). Місце хоч і тихе, та все ж неприємне, тож санітарка «глушить» нерви коктейлями з валер'янки, корвалолу та м’яти. Її звичне життя зазнає ще більшого потрясіння, коли новоприбула клієнтка з биркою на нозі… прокидається. Хто ця дівчина: покійниця, привид чи жива людина? Доки між ними спалахує диспут: хто з них мертвий і чи не мертві вони обоє, виявляється, що двері від покійницької зачинені.
Обоє змушені чекати, доки хтось допоможе їм відчинити двері. Аби остаточно не втратити глузд, новоспечені знайомі говорять одна з одною. Кожна висуває свої теорії, чому опинилися у покійницькій, яка раніше служила бомбосховищем. Їхні версії налічують чимало сценаріїв – від вибуху електростанції до політичних путчів – та усі мають однаковий невтішний кінець.
Попри комічність, вистава змушує замислитися про швидкоплинність життя. Адже й ці дві молоді жінки виконували побутові справи, працювали, будували плани й зовсім не очікували, що зовсім скоро все це завершиться.
« – Оце все наша совковська звичка – лишати все на потім... якось колись десь…
– Так раптово ж сталося, наглою смертю!
– Про це якраз усі попереджені. Завчасно. От у нас усьому вчаться. Машиною керувати – три місяці, екзамени – тільки тоді їдь. А помирати – ніхто не готовий. Треба якісь курси, іспити. І так: не підготувався – не лізь помирати», – йдеться у діалозі з вистави.
Водночас спільні труднощі об’єднують жінок, і ті відкривають свої душі. Обоє мають удосталь скелетів у шафі: пуританська Віра кається за помилки молодості, про наболіле говорить і Віка (дівчина, яка прокинулася з труни), й глядач розуміє, що насправді приховане за її цинізмом.
«Я бачу свою персонажку дуже ексцентричною особистістю. Це завсідниця нічних клубів, різноманітних тусовок. Віка дуже любить алкоголь, вечірки та веселощі. Але не все так просто і односторонньо в її образі», – розповіла акторка Валерія Кірілкіна, виконавиця ролі Віки.
Для переконливого відтворення реалій моргу, режисер і сам відвідав «дім для покійників».
«Найбільшим поштовхом у роботі над постановкою був саме похід в морг. Це була прекрасна екскурсія. Звідти я зачепив для себе найбільшу кількість емоцій, бачення, думок, яких можна назвати натхненням», – розповів про свій досвід режисер.
Вистава насичена танцями та співами. Над пластичним оформленням працювали заслужений діяч мистецтв України Володимир Замлинний та артист балету Олександр Федоров. Для Олександра ця постановка стала першою роботою у ролі балетмейстера в театрі.
«Мені було дуже приємно працювати з дівчатами. А режисер давав точні вказівки, що хоче бачити на сцені, тому робота йшла дуже легко», – поділився досвідом Олександр Федоров.
У виставі акторки використовують рухи зі стилю модерн. За словами артиста балету, саме цей вид хореографії найкраще пасував до п’єси.
Наступні три покази спектаклю відбудуться в квітні. Щоправда, усі квитки на них уже розкупили.
Фото Віталія ВІЖАНСЬКОГО
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
