П'ять фільмів про Україну потрапили до офіційних кваліфікаційних списків премії «Оскар»

П'ять фільмів від українських режисерів, про Україну або знятих за української копродукції потрапили у двох категоріях в офіційні списки попередньої кваліфікації на премію «Оскар».

На сайті премії 8 грудня оприлюднили списки у категоріях на найкращий анімаційний та документальний фільм, а також найкращий міжнародний фільм. Про це пише «Суспільне Культура».

Поки усі фільми пройшли кваліфікацію — «технічний» відбір, який передбачає виконання прокатних вимог і нагороди на кваліфікаційних міжнародних фестивалях.

21 грудня 2023 року оголосять список номінантів із 15 фільмів для документальних та міжнародних повнометражних фільмів. А 23 січня 2024 року — остаточних номінантів.

Сама церемонія відбудеться 11 березня 2024 року о першій годині ночі у театрі «Долбі» у Голлівуді.

Кадр із фільму «20 днів у Маріуполі». Фото із сайту кінофестивалю/beldocs.rs

«20 днів у Маріуполі»

Це режисерський дебют воєнного кореспондента, фотографа, відеографа та письменника Мстислава Чернова. До створення картини долучилися фотограф Євген Малолєтка та продюсерка й журналістка Василіса Степаненко. Вони стали останніми журналістами, які висвітлювали початок знищення Росією Маріуполя — за це усі троє отримали Пулітцерівську премію.

Світова прем'єра стрічки відбулася на фестивалі незалежного кіно у США «Санденс», де фільм отримав приз глядацьких симпатій.

Оскарівський комітет вирішив, що саме ця стрічка представлятиме Україну серед претендентів на номінацію на премію «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм».

Фільм пройшов попередню кваліфікацію в цій категорії, а також потрапив до переліку найкращих документальних фільмів.

«Гартовані гнівом»

У категорії найкращих документальних фільмів заявлена й стрічка «Гартовані гнівом» від режисерів Лесі Калинської та Руслана Батицького.

Фільм розповідає про життя кількох українців у період від Майдану 2013–2014 років, зокрема про донеччанина Павла та Світлану, які знайомляться й закохуються під час Революції гідності, потім стають на захист країни від російського вторгнення.

Прем'єра фільму вперше відбулася навесні 2022 року на кінофесті Tribeca, а згодом — на багатьох інших міжнародних кінофестивалях.

Кадр із фільму «Звідки куди»/kinowar.com

«Звідки куди»

Також на участь претендує і стрічка, знята в українській копродукції польським режисером Мачеком Гамелою «Звідки куди».

Це повнометражний документальний фільм, який ілюструє збірний образ українських переселенців: дітей, жінок, літніх людей та чоловіків, які після вторгнення Росії змушені були залишити свої домівки і їхати у невідоме майбутнє.

Події стрічки відбуваються в евакуаційному бусику. Водієм був сам режисер фільму Мачек Гамела.

Бортова камера здебільшого спрямована на пасажирів фургона, що сидять на задньому сидінні, фіксуючи їхній стан, коли вони їдуть далі від бойових дій, залишаючи позаду своїх синів, чоловіків і домівки.

«Батьківщина»

Попередню кваліфікацію пройшла і стрічка білорусько-українського режисера Олександра Міхалковіча та білоруської режисерки Ганни Бадзяки «Батьківщина». Водночас його виробництвом займалися в Україні, Швеції та Норвегії.

Фільм в Україні вперше представили на Одеському міжнародному кінофестивалі

За словами гендиректорки фестивалю Анни Мачух, це фільм про Білорусь, знятий білоруськими режисерами, однак він не є білоруським. Жодна людина, яка була залучена до зйомок не проживає у Білорусі, а сама стрічка заборонена там до показу.

«У моєму сприйнятті Білорусь — це те, що могло статися з Україною, якби ми не зробили Революцію Гідності та не вигнали Януковича з країни. Для мене Білорусь — це така сама окупована територія, як Донецьк, Луганськ, Крим», — каже Анна.

Кадр зі стрічки «Фотофобія»

«Фотофобія»

У категорії «Найкращий міжнародний фільм» опинилася стрічка «Фотофобія». Фільм спільного виробництва Словаччини, Чехії та України висунули на «Оскар» від Словаччини.

Його створено за участі режисерів Івана Остроховського і Павола Пекарчика. Українським продюсером виступив Денис Іванов.

Стрічка «Фотофобія» розповідає про 12-річного Нікі, який з родиною живе на станції харківського метро. Тут вони ховаються від війни. Саме тому для сім'ї Нікі денне світло — синонім смертельної небезпеки, й хлопчику не дозволяють виходити назовні.

Стрічка також отримала приз Europa Cinemas Label Award та нагороду за найкращий повнометражний документальний фільм на Варшавському міжнародному кінофестивалі.