Сенси у п'яти стихіях: у Музеї Корсаків вперше провели Перформативний вікенд

У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку започаткували новий напрям мистецької діяльності – Перформативні вікенди. Відтепер тема кожного великого проєкту, окрім виставки досліджуватиметься й за допомогою перформансів. 

Перший Перформативний вікенд організували в межах проєкту «Космогонія сенсів». Він проходив протягом двох днів, 13 і 14 жовтня.

Лучани та гості міста мали можливість послухати відкриті лекції митців, а також побачити п'ять різних перформансів, які дали можливість глядачам зануриться у тему п'яти різних стихій, які притаманні «Космогонії сенсів». Усі дійства фіксували на відео і вони стануть частиною експозиції. Подію відвідали журналісти Район.Культура. 

Читайте також: Екскурсія Франсуази Оз проєктом «Металеві сльози»

«Є чотири види діяльності, де людина постійно зустрічається з тупіками. Це політика, відносини (кохання), наука та мистецтво. Тобто митець, він як політик, коханець, науковець постійно зустрічається з новим, шукає щось нове або навіть не попсове нове, а інше. Тобто те що є, але я його ще не знаю. А, можливо, його ще не має, а я роблячи якусь мистецьку дію, перформанс, я запрошую себе і глядачів. Тобто під час перформансу позиція глядачів може змінитися, і вони можуть самі стати учасниками. Ось це спільне поле, воно може створити якийсь розрив. Оцей досвід запускає в нас механізми і потім через деякий час з'являться нові сенси».

Читайте також: Культурна ідентичність та мистецька сила: у Луцьку відкрили найбільшу виставку України 2023 року

Читайте також: Сльози, які перетворюються на кулі: у Луцьку відкрили виставку Франсуази Оз та Богдана Перевертуна

В межах другого дня перформативного вікенду Марія Дроздова провела artist talk «Сакральне, табу та стигма в мистецтві», де розповіла присутнім й про інші свої знакові перформанси. 

Свій найдовший перформанс вона почала у 2021 році. Світ тоді відзначав сторіччя з дня народження німецького художника Йосифа Бойса. Мисткиня хотіла продовжити його відому акцію «7000 дубів», й посадити ще один дуб. 

«Бажання митця з реальністю не збігалися. На той час не було саджанців дуба, тому я обрала волоський горіх. У магазині мене запитала продавчиня: «Ти впевнена, що хочеш взяти горіхове дерево? Це містичне дерево, його садять там, де дім». Тоді я ще не знала, що поїду з Харкова. Дерево витримало артобстріли й досі росте у моєму місті. Я б хотіла, що воно збереглося, це було б дуже символічно», – розповіла перформерка. 

В основі цього перформансу лежить ритуал омивання ніг Христа. Мисткиня омивала коріння саджанця, адже це внутрішня система, яка дає життєдіяльність дереву. Також для свого проєкту, Марія використовувала чашу з водою, яка забруднювалася від ґрунту. Також у перформансі фігурує біле покривало, яке виконувало функцію савана. 

«Саван це не завжди смерть, це може бути і символ переродження. Але коли я виконую цей перформанс, я ніколи не знаю, чи виживе дерево після цього», – додала вона. 

Єдиний перформанс, який Марія повторювала тричі – «Чорне дзеркало». Перед глядачами вона бере великий чорний круг й вішає його на стіну. Раптом чорний шар – пізніше глядачі розуміють, що то ґрунт – осипається й люди можуть побачити, що за землею було приховано дзеркало. 

«Річ у тім, що глядачі не очікують побачити дзеркало. Коли опадає земля, я бачу глядача у дзеркалі, а він бачить мене. Ґрунт формує слід тіла митця, бо сиплеться на мене й залишає контур на підлозі. Я спілкувалася з глядачами й у них чомусь виникає відчуття смертності, коли вони спостерігають за цим дійством. Вони жахаються, і їм не подобається бачити своє відображення у чорному дзеркалі. Можливо, через те, що воно забруднене землею… Хоча люди спокійно дивляться у чорні екрани телефонів і телевізорів. Напевно, у звичний час ми не заглиблюємося у суть деяких речей», – пояснила Марія Дроздова. 

Художниця зазначила, що у перформансі важливо втримати увагу глядача. Потрібно дотримуватися балансу: не втрачати зв’язку з публікою, проте ігнорувати їх реакції та здивованих перешіптувань. У мистецтві перформансу важливо залишатися у певному психологічному стані.  

Наталія Лісова в перший день вікенду показала присутнім перформанс «Мить».

Читайте також: Жінка, що тримає Землю: у Музеї Корсаків відкрили артпроєкт «АТЛАНТки»

Вона тягне великий візок з тяжкою балією, наповненою водою. Потім вимочує у ній великий шмат тканини. Виливає воду на підлогу, яка розтікається різними формами між глядачами.

Вимочену тканину мисткиня жбурляє об стіни, де вона на мить застигає у формі абстрактного барельєфа. А потім падає додолу, лишаючи мокру пляму по собі. Перформерка повторює цю дію декілька разів. Наостанок зв'язує тканину у вузол та кидає її застигати на підлозі.

Мисткиня вже показувала цей перформанс двічі у Польщі: на фестивалях Kick Off Perfo та Interakcje, а також у Харкові на  «Вечері європейського перформансу».

На другий день Перформативного вікенду Наталія Лісова розповіла присутнім про саме створення мистецтва дії.

«Перформанс утворився після двох світових війн. Тоді люди все втратили й розчарувалися у щирості. Як можна було будувати майбутнє? Кому можна довіряти? І тут виходить художник, який в реальному часі вивертає свою душу перед глядачами. Це завжди особиста історія, травма. Ми мало коли розмовляємо про щось хороше, ми хочемо поділитися своїми болями, щоб їх стало менше. Це спосіб діалогу», – пояснила Наталія Лісова.

Її учениця Вікторія Сярьожавна представила другу дію своєї експериментальної постановки. 

«Я одягаю чисте взуття. Це символізує народження чистих дітей з хорошими замислами. Але потім ці діти починають топтати нашу землю, засмічують її матеріальним та духовним сміттям. Першу частину перформансу ми відзняли у парку. Там я заривала в землю магазинні чеки. Так я показую нераціональне використання і покупки речей, які засмічують нашу екологію», – розповіла Вікторія Сярьожавна. 

У землі дівчина знаходить український паспорт. Вона ріже руки, адже пошуки життя серед бруду відбувається через важкий супротив. Земля та кров заплямовують паспорт. Так Вікторія створює аналогію до нашого життя. 

«Нашу землю постійно підривають. Вона залита кров’ю. Паспорт – це надія, яку я намагаюся відкопати. Коли я вже знесилена беру його до рук, то притискаю цей документ до серця і падаю», – пояснила символізм дівчина. 

Еліза Мамардашвілі присвятила свій перформанс «Роса» спогадам про своє рідне місто Запоріжжя. Мисткиня читає текст про рутинні дрібниці життя, чай, ранні підйоми та ранкові роздуми. 

«Це про інтимні, важливі міста, які наразі не можливо так легко відвідати. Але мені здається, дуже важливо про них говорити й пам'ятати їх. У Запоріжжі була наша дача, куди ми приїжджали кожного літаю. Ті моменти, які закарбувалися в моїй пам'яті – це своєрідне маркування зовнішнього та внутрішнього ландшафту міста. Ми живемо в такий час, коли складно все охопити й зрозуміти, що відбувається. Мені здається, що люди зараз більше занурюються в минуле, щоб зрозуміти наше сьогодення»,  – поділилася задумом Еліза Мамардашвілі. 

Читайте також: Готові до експериментів: у Луцьку відкрили новий театральний простір

Захід завершився дискусією «Космогонія та перформативні практики», де учасники заходу поділилися враженнями про свій досвід Перформативного вікенду.