«Імперія має впасти»: у Луцьку львівський театр Лесі Українки показав виставу

13 Жовтня 2023, 12:30
Оксана Цимбаліст, Анна Васильченко, Таїсія Малахова, Зоряна Дибовська, Ольга Захоженко, Софія Лешишак, Анастасія Перець, Анастасія Лісовська РЕПОРТАЖ 1148
Оксана Цимбаліст, Анна Васильченко, Таїсія Малахова, Зоряна Дибовська, Ольга Захоженко, Софія Лешишак, Анастасія Перець, Анастасія Лісовська

До Луцька із виставою IMPERIUM DELENDUM EST («Імперія має впасти») завітав Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки. 

Постановку показали 12 жовтня в Експериментальному театрі «Адреналін». Відвідала захід й журналістка Район.Культура.

Вистава побувала на європейських фестивалях Франції, Німеччини, Польщі, Румунії та Норвегії.

«Ця вистава була нашою першою реакцією на початок повномасштабного вторгнення після 24 лютого. Цю виставу ми представляли  закордоном. Вважаємо, що українському глядачу теж треба її почути та побачити. Основний меседж цієї роботи це те, що в Європі у 2023-му році немає місця для імперій», – розповіла акторка львівського театру Анастасія Лісовська

IMPERIUM DELENDUM EST режисера Дмитра Захоженка стала першою постановкою львівського театру після початку повномасштабного вторгнення. 

У неї увійшли вірші сучасних українських поетів: Катерини Калитко, Галини Крук та Мар’яна Пирожка. Вісім акторок читали воєнну поезію, співали пісні, проклинали російських військових та продемонстрували на сцені один жарт про «Лёшу», який пішов на «учєніе». Упродовж усієї вистави на екрані демонстрували відеоряд з руїнами українських міст, які знищили російські війська.

Перфоманс розпочався з виконання повстанської української пісні «Ой, у лузі червона калина». Композиція лунала під фортепіано, гітару, скрипку, баян, дримбу, ударні та шейкер. 

Поміж виступами акторки рефлексували на воєнні спогади й виголошували авторські монологи-сповіді.  

«В мене гостро виражений страх смерті. Я впевнена, що ми всі його відчуваємо, коли розуміємо, що можемо зараз померти. Тоді нас покидають тверезі думки… У 2014 році, я зі своїм п’ятилітнім сином виїжджала з Донбасу. Ми приїхали на залізничний вокзал, але там не було жодного квитка до Києва. Раптом, хтось здав в плацкарті одне місце, і так я з сином виїхала звідти… Моя мама дуже добра й емпатична жінка. Вона завжди вчила мене всіх любити й все пробачати. Але зараз я не пробачаю. Я ненавиджу всіх москалів і кацапів», – промовила акторка Зоряна Дибовська

Для своєї сповіді Анастасія Лісовська вийшла до глядачів у партер, стерши умовний бар’єр сцени. Артистка розповіла про життя в окупованому Гостомелі. До селища вона приїхала 23 лютого, щоб провідати хрещеного. Той хотів переписати на похресницю свою землю. 

«Мій хрещений 40 років пропрацював на аеродромі в Гостомелі. У нього була мрія. Але 27 лютого 2022 року окупанти спалили її на аеродромі в Гостомелі. Вони спалили Ан-225 «Мрія» – найбільший транспортний літак у світі. Хрещений дуже сподівався, що наші сили відіб’ють ворогів і все це дуже швидко закінчиться. Було важко спостерігати, як марніє його надія», – сказала Анастасія глядачам. 

Зв’язку і світла не було, в криниці було пусто. Але в крані тонкою цівкою текла вода й цього на деякий час вистачило. Згодом і вона перестала текти. 

«Я боялася, що нам доведеться топити сніг, бо бачила, як це вже робили люди. Мені здавалося, що тоді ми переступимо якусь межу… Гостомель завжди був для мене місцем літніх канікул. А тепер це місця масових вбивств, зґвалтувань. Війна – це неприродньо. Вбивати це неприродньо. Не можна романтизувати й естетизувати війну. Ніхто не повинен переживати цей досвід, – наголосила акторка. 

Доповнювали постановку й хореографічні номери. Глядачі з оплесками вітали інсценізоване прочитання зведення Генштабу ЗСУ у виконанні Анастасії Перець, яке творчий колектив представив під виконання пісні «У вишневому саду, в саду розвивався розмай».

«Це був 2014 рік. Ми виїжджали з Луганська в Сєверодонецьк. В полі нас застав артобстріл. Моя мама тоді була за кермом. Вона схопила мене за шкірку,  виволокла з машини, кинула на землю й притиснула своїм тілом. І цей смак землі... Мені було 14 років. Я розуміла, що моє дитинство закінчилося назавжди», – поділилася спогадами Таїсія Малахова

Наприкінці пролунав короткий уривок з балету «Лебедине озеро» Петра Чайковського. Незавершений акорд композиції став пророцтвом краху Росії. 

Фото Надії МАЛАХОВОЇ

Коментар
21/02/2024 Вівторок
20.02.2024