«Я ще маю бути»: у Рівному Юрій Матвійчук презентував свою патріотичну збірку

У «Світлиці» Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки презентували збірку Юрія Матвійчука «Я ще маю бути!»

Подія відбулася 21 вересня. Послухати нові вірші місцевого поета прийшли студенти, викладачі, вчителі й усі, кому небайдужа творчість Юрія Матвійчука. Побувала там і журналістка Район.Культура.

Не вперше, але тривожно

Широкий світлий зал. Невеличкі групи людей збираються на диванах. Серед гостей заходу сидить наймолодший поціновувач поезії Михайлик. Його важко помітити, проте легко почути. Він ще дитина, але з достатньо дорослими очима. Хлопчик поки що не зовсім вміє говорити, але прийшов на культурну подію разом з бабусею, аби вивчити щось нове. 

«Прийшли послухати», – усміхаючись, каже Майя Миколаївна, бабуся хлопчика.

Паралельно до цього йде підготування до заходу. Юрій розкладає на столику примірники своєї збірки й швидко перебирає струни, налаштовуючи гітару, бо не поезією єдиною наповнена його творчість, а ще й бардовими піснями та музикою. Збірка «Я ще маю бути!» у нього вже четверта, але без хвилювань перед виступом не обійшлося. Кожен виступ для поета важливий по-своєму, тому тривожитись у таких випадках для нього звична справа.

Книга на обидва боки

«Хочу сказати, що з Юрою ми знайомі давно, вже меншою мірою 10 років. Ми неодноразово зустрічалися з презентацією збірок. Це були збірки, які  я хочу вам зараз продемонструвати можливо їх хтось знає, а може й ні», – починає захід завідувачка відділу із гуманітарних наук Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки Олена Сисюк. 

Перша збірка з оригінальною назвою «О...Бій...Ми» побачила світ в 2013 році, а вже через 4 роки видали наступну – «HameleON», у 2017. Саме вона стала знаковою у творчості Юрія, адже завдяки їй у 2019 році збірка отримала нагороду у щорічному конкурсі «Краща книга Рівненщини», що своєю чергою подарувала автору неабияку популярність та впізнаваність. Збірка «РваниМи римаМи» 2021 року – розквіт поетичного слова Юрія, стверджує Олена Сисюк, у ній повною мірою відображається його талант, здатність відчути та передати у рядках почуття, що неможливо інколи зрозуміти. 

Сьогодні ж Юрій Матвійчук презентує нову збірку патріотичної поезії «Я ще маю бути!», яка видана ще влітку, проте широкій публіці представлена тільки зараз. Чому так склалось і які труднощі чекали під час видання книжки бард пояснює журналістці Район.Культура.

«Презентація відбулась тільки зараз, тому що попросили й запросили. Я така людина, яка не буде ходити і казати: «Ось в мене є книга, зробіть мені презентацію!» Ні, це трошки якось неправильно і егоїстично. Коли хочуть мене почути, то відповідно мене тоді запросять», –  каже Юрій.

«Цю збірку не так було важко видати, бо насправді не я нею займався. Книга видана за кошти Goethe-Institut та Федерального фонду культури Німеччини Ользі Лозюк як стипендія для реалізації проєкту. Книга спочатку мала назву  «Ми переможемо! Як не крути!» і вона мала б таку назву і для мене і для Валентини Білецької. Я ж хотів мати свою назву і ми з редакторкою Ярославою Жовтан вирішили, що найкращим варіантом буде назвати збірку «Я ще маю бути!», – ділиться музикант.

Саме через виділення грошей для двох авторів збірка має «подвійний формат», тобто на обидва боки. З одного боку збірка Юрія Матвійчука «Я ще маю бути!», а перевернувши книгу догори дриґом, на іншому боці вмішена збірка Валентини Білецької «Ми переможемо! Як не крути». Юрій вдячний за допомогу у виданні книги, адже «коли у тебе виходить збірка віршів на військову тематику це надихає».

Читання та співання у «Світлиці»

Розпочинає поет читання збірки віршем «Світло». 

«Вірш написаний минулого року, але, на жаль, буде актуальним і цього року. Вірш про те, як у нас забирали світло і цього року буде так само», – підводить до читання лірики Юрій.

Ранок у Рівному 21 вересня був тривожним. Ворожа ракета влучила у станцію техобслуговування, пошкодивши цивільну інфраструктуру. Внаслідок цього в кількох районах Рівного зникло світло. Не знаю чи вкладав промовець якийсь сенс розпочати виступ саме з цього вірша, але такий початок був дуже доречним.

Юрій Матвійчук дивує гостей своєю лірикою про дітей під час війни у віршах «Війновересень» та «Янголи». Він довгий час працював у сільській школі педагогом-організатором, тому розуміє як ніхто про зміни у дітях війни, трагізм дитинства маленьких українців.

«Діти відчувають війну, але по-своєму. Вони набагато тонше це відчувають. Ось тепер став ходити на зустрічі у ліцеї та школи Рівного і читаю їм вірші на військову тематику, вірші про Україну. Є з чим порівняти, бо коли ходив читати інтимну лірику чи соціальну лірику, то бувало шуміли, ну, як діти, особливо 6-8 класи, бо вони найбільш непосидючі. А тут ти для них читаєш ці вірші, наприклад, про пса, на ім'я Крим, «Війновересень», вони просто сидять і на тебе дивляться. Ти не те що бачиш, ти відчуваєш наскільки вони тебе чують. Думаю, покоління стало іншим, бо перш за все діти йдуть від батьків і це все виходить з дому», –  розповідає поет журналістці Район.Культура.

Також бард виконує власні пісні. Жартує, що співає та грає, як вміє, бо немає професійної музичної освіти. А коли йому кажуть грати по нотах – завжди перепитує, як це буде по акордах.

Лунають пісні «Я помолюсь», яку музикант записав з Оксаною Скороход у пам'ять про загиблого героя Острога Андрія Гозюка та «Українська весна», слова та музика якої належать Юрію Матвійчуку. Виконавицями останньої є Оксана Скороход та учні Острозької школи мистецтв, діти загиблих воїнів на війні.

Зворушують аудиторію й вірші-присвяти загиблим на передовій, особливо вірш у пам’ять про воїна Олександра Ковальчука.

«Це вірш-присвята загиблому воїну Олександру Ковальчуку. Він був моїм хорошим знайомим, з яким я дуже часто перетинався за різних обставин, компаніях. Коли ми були разом, завжди запитував: «Коли ти, Юро, напишеш про мене якогось вірша чи пісню?» Ну, вийшло так, що ось написав...», – з сумом каже бард.

Завершенням зустрічі стає вірш «Українцем».

Серед лісів заквітчених і трав,

серед полів достиглої пшениці,

кобзар у нашу мову закохав...

Я гордий тим, що звуся українцем!

Синьо-жовтий височіє стяг

у тій країні де я народився,

закоханий у мову тут зростав...

Я гордий тим, що звуся українцем!

І голос мами ніжно тут звучить

у колискових з мрійного дитинства,

над світом пісня мамина летить...

Я гордий тим, що звуся українцем!

Батьківські лунають тут слова,

мов мудрості бездонної криниця,

на все життя я їх запам'ятав...

Я гордий тим, що звуся українцем!

Незгоди й війни всі переживем,

допоки в полі сіється пшениця...

І слава й воля наша не помре!

Я гордий тим, що звуся українцем!

Автограф-сесія

Після основної частини заходу, слухачі ставлять запитання до Юрія, фотографуються з ним та купують збірку з автографом. Завершується подія щиро та натхненно.

«Я вважаю, що цей захід потрібний. Юра Матвійчук має великі перспективи, тому що поєднано у нього і поетичний дар і композиторський і виконавчий і організаторський. Тобто він проявив себе у різних ракурсах, мабуть, що таких кліпів, які є патріотичними, на часі», – ділиться враженнями власниця збірки з автографом, поетка Світлана Гуменюк.

Порада початківцям

Нині популярно спробувати свої сили у поезії, тому Юрій Матвійчук розповідає журналістці Район.Культура, чому обрав для своєї творчості форму верлібру та, з чого потрібно розпочинати початківцям. 

«Зараз дуже багато людей, які пишуть. Це не є письменники, це просто аматори. Серед них є насправді багато гарних робіт, але є й багато графоманів. Я доріс  до того, що писати вірш, який римується на закінчення навіть не слів, пом’якшень легко. Набагато важче написати верлібром. Щоб вирізнятися серед усіх я шукаю якісь зовсім інші ритми, рими, образи. Саме через це, я дуже мало читаю такої поезії, щоб не бути ні на кого схожим, щоб десь у моїх творах не сказали, що ти плагіатиш. Тому я не сильно люблю сучасну літературу, більше тяжію до класиків».

«Таким людям, що тільки починають, треба “писати в шухляду”. Дуже багато такого матеріалу, ну, який просто ріже вуха, не сприймається  не те що в літературі, а й у соціумі. Банальні рими, банальні порівняння, взагалі відсутність якихось образів, а коли цього немає образів – це не є вірші, це не є поезія, це просто ти пишеш. А зараз дійсно таких багато. Є розуміння того, що для них реально болить, вони хочуть цим поділитися. Ділитися треба, так стає легше. Але якщо ти у майбутньому хочеш турувати собі шлях поета, письменника, культурного діяча, то треба якось витримати ці моменти. Щоб навчитися краще писати потрібно насамперед спілкуватися. Знаходити коло власного спілкування, таких самих людей, що пишуть, і черпати від них те, що тобі найбільше імпонує, ходити на літературні заходи, зустрічі. Важливо ходити до місцевих письменників, в яких є чому повчитися, але їх не бачать», – радить поет.