«Моє маленьке місто тисячі інших варте»: у Рівному провели творчий вечір, присвячений поетесі Зузанні Ґінчанці

07 Серпня 2023, 14:58
Краєзнавиця Олена Гумінська РЕПОРТАЖ 1918
Краєзнавиця Олена Гумінська

Поетеса Зюзанна Ґінчанка прожила у Рівному 16 років і вважала його містом свого дитинства. На творчому вечорі рівнян ознайомили з непростою життєвою історією літераторки та її творчістю.

Захід пройшов 4 серпня у Музеї фотографії Олександра Харвата. Відвідала подію і журналістка Район.Культура.

У підвальному приміщенні серед десятків старих фотокамер традиційно збираються історики, краєзнавці, літератори й фотомитці. Цього разу – щоб познайомитися глибше з постаттю поетеси, яка хоч і прожила в Рівному більшу частину свого життя, залишається невідомою широкому загалу.

«Серед нас є декілька молодих людей, дуже мало, але є. Це якась така малесенька надія і сподівання на те, що вони почують і десятьом розкажуть. Ім’я Зузанни Ґінчанки ми більш-менш знаємо. Хтось більше, хтось менше. Але якщо ми вийдемо в центр міста і запитаємо у ста людей, хто це, я думаю, може, нам одна людина скаже. Хоча в місті є камінь спотикання, який вклав нідерландець біля театру, й ми маємо чітке уявлення, що там жила Зузанна Ґінчанка», – починає занурювати у історію життя поетеси оповідачка – завідувачка краєзнавчого відділу Рівненської обласної бібліотеки Олена Гумінська.

Зузанна Ґінчанка

Зузанна Ґінчанка, справжнє ім’я якої – Зузанна Поліна Ґінзбург, народилася в Києві в 1917 році в асимільованій єврейській родині. Її батьки – Цирля і Шимон Ґінзбурги – вирішили перебратися з неспокійного міста до Рівного. Тут на той час проживали бабуся й дідусь Зузанни – Хая і Абрам Сандберги.

«Хая Сандберг була дуже небідна людина – меценатка, благодійниця. Багато по собі лишила добрих справ. На другому поверсі їхнього будинку були житлові приміщення, а на першому поверсі – аптека і продуктовий магазин. Чоловік Абрам володів майном, але керувала усім Хая Сандберг, яка залишилася у нас в історії, в документах і ми можемо з упевненістю сказати, що вона відіграла надзвичайно велику роль в долі своєї онуки. Онука її безмежно любила, вона щоліта поверталася сюди й відвідувала бабусю, коли вже була старшою, обов’язково рахувалася з її думкою і прислухалася до неї», – підкреслює пані Олена.

Зузанна Ґінчанка

У Хаї Сандберг було двоє дочок – одна вийшла заміж та переїхала до Києва, а інша – у Вільнюс, де володіла магазином брендового одягу. Речі привозила з Парижа, тож Зузанна змалку мала найкраще вбрання.

Бабуся приділяла велике значення освіті внучки, тому майбутня поетеса навчалася у садочку з французькою мовою викладання. Згодом Зузанна вступила в найкращу школу Рівного – польську гімназію імені Костюшка. Попри те, що родина Сандбергів була російськомовною й у побуті поетеса використовувала російську, ще у ранньому віці Зузанна вирішила, що вивчатиме польську й вірші писатиме саме цією мовою. У школі дівчина вчилася добре, а найкраще їй вдавалася філологія.

«У 1931 році польський журнал «Літературні відомості» отримав від Зузанни Ґінчанки вірш на літературний конкурс. Вірш називався «Учта вакаційна» – свято канікул. І там її помітив відомий польський поет, модний страшенно в той період – Юліан Тувін», – зазначає Олена Гумінська.

На земній тарелі сірій зеленіють щедро трави,

Ось салат з розкішних квітів, що духмяні та яскраві,

Та із миски в формі сонця, що парує білопінно,

Літо розлива гарячий, золотистий мед проміння.

В іншій мисці, почорнілій, мов опівночі кристали,

Ліг півмісяця баранок, жовтий, товстий і недбалий.

Липень щедро обсипає його боки і чересла

Цукром зір, що незліченні у цукерниці небесній.

П’ю зі дзбану чисте небо, піну хмар – очами в просинь;

Кельнер-літо на підносі сонця диню ось підносить.

Угризаюся зубами в ябка днів ясних, червоних

І ховаю в кошик серця шкірки згадок забобонно.

(Переклад Ярослава Поліщука).

Зузанна Ґінчанка з гімназійними подругами

«Цей вірш отримав відзнаку, далі він буде публікуватися і буде її візитною карткою. Вона завжди буде розуміти, що поетеса з неї дуже вдала. Вона дуже знала собі ціну, була надзвичайно харизматична. Очевидно, характером. Журнал «Ехо школьне» зберігається у Рівненському державному архіві. Це журнал, який видавала ця школа, імені Костюшка. Він був настільки модний, що його навіть купували й продавали у кіосках. Вона друкувалася там майже у кожному номері», – наголошує краєзнавиця.

Зузанна Ґінчанка входила до поетичної групи «Волинь», організатором і натхненником якої був Чеслав Янчарський. До обєднання входив і Юзеф Лободовський – перша любов Зузанни.

«Їй було 16, а він був старший на 8 років. Вона завжди любила старших чоловіків, розумних. Це трагедійність розумних жінок, вони люблять на рівні розмовляти, а з однолітками це тяжко. Він вчився у нас в школі Підхорунжих в Рівному», – зауважує Олена.

Зузанна Ґінчанка

За порадою Юліана Тувіма та за настановою бабусі, поетеса вступає на філологічний факультет Варшавського університету. Там інтелігентна, яскрава і харизматична дівчина з очима різного кольору вирізняється й одразу стає частиною літературно-мистецької богеми.

«Дуже швидко вона стала відома й популярна у всій літературно-артистичній Варшаві. Мала величезний успіх. Нічого дивного: красива зовнішність, бедра, гідні різьця давньогрецького різьбяра, красиві ноги, предивні очі, які міняли колір, як морська вода на сонці, чутлива форма уст, тяжкий вузол чорного волосся, схопленого на потилиці. Вона не могла не подобатися», – писав про неї у спогадах Юзеф Лободовський.

Як розповідає Олена Гумінська, Зузанну часто зображали на своїх полотнах різні художники. Іноді, вона навіть ставала героїнею шаржів та карикатур. Припускають, через те, що відмовляла багатьом залицяльникам.

Оповідачка неодноразово наголошує на красі поетеси й присутні охоче погоджуються з її твердженнями та зауважують, як вдало вона позує на світлинах.

Співпрацювала Зузанна Гінчанка і з журналом «Шпильки».

«Єдина збірка, яка вийшла в той час, 1936 року називається «Про кентаврів». Це єдина книжка, яка вийшла з її поезіями. Вірші до війни збереглися завдяки журналу «Ехо школьне». А далі кажуть, що ці воєнні вірші, які вона писала під час війни і у воєнний період в 1939-40 роки, просто запам’ятали її друзі й за словами друзів просто переписали її поезії», – пояснює оповідачка.

Зузанна Ґінчанка

Через зростання антисемітських настроїв Зузанні не вдалося закінчити університет. 1939 року вона, як завжди, приїхала на літо до бабусі в Рівне, де її застала Друга світова війна. Хая Сандберг відправила онуку до Львова. Там літераторка винайняла житло, стала членкинею Спілки письменників й перекладала польською Лесю Українку, Рильського, Маяковського.

«І тут бабуся дізнається, що її Зузанна вийшла заміж. Ніхто не сподівався. Її чоловіком став Міхал Вайцінгер. Він був на 14 років старший від неї. Він знайомить її зі своїм товаришем, якого звати Януш Возьняковський. Він був художником і у них із Зузанною крутиться любов. Написано в книжці, що Міхал толерує цю любов. У неї навіть є рядок у вірші: пахне в повітрі не то війною, не то любовю», – розповідає Олена Гумінська.

1941 року німці зайшли до Львова й Зузанні Гінчанці довелося переховуватися, адже через яскраву зовнішність поетесі не вдавалося приховати своє походження навіть через підроблені документи.

«Її зупиняли не раз на вулиці й перевіряли документи. Зрештою вона вирішила, що їй треба бути вдома і не виходити з хати. Для неї це був страшенний стрес, не писалося навіть й було часом голодно – не можна було ні купити продуктів, нічого. Ці два чоловіки в її житті старалися. Вони переховували її, ховали по різних друзях, квартирах і зрештою на якійсь вулиці вона затрималася на якійсь квартирі й її сусідка здала Гестапо», – каже краєзнавиця.

Згодом Зузанна написала про неї вірш, який став доказом у суді. Зрештою поетеса потрапляє до Краківської тюрми, де її розстрілюють у 27-річному віці за кілька тижнів до приходу Червоної армії.

Візуально ознайомлює з життям Зузанни Гінчанки краєзнавець Василь Гудзій, який 12 років збирає старі фото Рівного. Присутні мають змогу детально ознайомитися з тим, де жила поетеса, як відпочивала з друзями, яких мала чимало, адже була надзвичайно компанійською.

Василь Гудзій

«Приблизно 10 років тому я на російському сайті натрапив на вірші Зузанни Гінчанки. Я почав читати і мене вразила філософія. Молода дівчина, 15 років і такі філософські вірші. До того я мав змогу познайомитися з творчістю Джеймса Джойса і після його «Улліса» читав віршовані есе. Як на мене, воно перекликається з віршами Зузанни Гінчанки. Якби вона не загинула у молодому віці в 27 років – це була б поетеса світового масштабу. Це мене зачепило. І я почав збирати фото», – розповідає краєзнавець.

Лунають цього вечора і вірші поетеси. Один з них називають одою Рівному. «Замість рожевого листа», який вона написала у 15 років, декламує рівненська фотографиня Марина Долганова.

Марина Долганова

Вірші «Життя» та «Травень 1939 року» звучать у виконанні рівненського барда Олександра Кривохижа, який поклав їх на музику.

«Перше, що я побачив – фотографію. Обличчя викликає як мінімум зацікавлення. Що за цими очима ще щось є. Потім дізнаєшся про неї все більше і більше й розумієш, наскільки вона була з потужною енергетикою і величезним діапазоном можливостей. І вона я так думаю користувалася цими можливостями, а особливо своєю харизмою і ця харизма випирає», – ділиться враженнями Володимир Сторожук, який також декламує один з віршів поетеси.

Олександр Кривохиж

Володимир Сторожук

Поезію Non omnis moriar, яку вважають пророцтвом і ледь не заповітом Зузанни Гінчанки, декламує заслужена артистка України, акторка Рівненського драмтеатру Галина Цьомик.

 
 
 
 
 
Переглянути цей допис в Instagram
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Допис, поширений Район.Культура (@rayon.kultura)

«Кожному з нас дано життя. Якщо їй Бог дав 27, то вона мала встигнути все вкласти саме в ці 27. Кожен поет володіє гострою інтуїцією і передбаченням. Це не оригінал, це переклад і переклад цікавий. Але глибина слів дуже сильна», – підкреслює акторка.

 «Таке коротке і таке яскраве життя. Я кажу, що ми замало говоримо про неї. Мусять бути фестивалі, читання літературні. Про це треба говорити, поляки криком кричать про неї, хоча вона прожила в Польщі всього шість років. А ми мовчимо й ніяк не можемо зібратись», – підсумовує оповідь Олена Гумінська.

«Поетка, яка поспішала жити», – кажуть присутні про Зузанну Гінчанку й переконують, що її постать та творчість – варті значно більшої уваги й популярності.

Галина Цьомик

Коментар
17/02/2025 Неділя
16.02.2025
15.02.2025
14.02.2025