У Рівному поетеса Інґі Ґерда презентувала «Смачненьку абетку» – першу дитячу книгу, створену шрифтом «Рутенія»

Українська поетеса й тренерка з м’яких навичок, уродженка Костополя, Ірина Рудика, відома під псевдонімом Інґі Ґерда, презентувала у Рівному свою дебютну збірку поезій для дітей «Смачненька абетка».

Захід пройшов 2 червня у Рівненській обласній бібліотеці для молоді. Авторка розповіла про труднощі, з якими довелося зіткнутися під час видання абетки, унікальні особливості шрифту, допомогу бібліотекам та важливість пропагування українського під час війни. Відвідала захід і журналістка Район.Культура.

Задовго до початку події невелику читацьку залу заповнюють діти різного віку, серед них і малюки, для яких вивчення літер явно попереду, втім, їхню присутність легко пояснити – тут же презентуватимуть абетку.

«Я хочу, щоб ви запам’ятали сьогоднішній день як презентацію проєкту, який об’єднав багатьох українців, як в Україні, так і за кордоном. Спочатку це була звичайна собі книжечка, звичайна абетка з іменами дітей і їжею, яку вони люблять. Від маленького це стало великим», – розпочинає презентацію авторка.

Особливість «Смачненької абетки» полягає у тому, що вона надрукована шрифтом «Рутенія», який ґрунтується на давніх традиціях графіки українського народу. За словами авторки, були використані три шрифти з гарнітури, але повністю вся книга, включно з вихідними даними, створена літерами, які розробив лауреат Шевченківської премії, видатний український художник-графік Василь Чебаник.

«Він кілька ночей поспіль на великому шматку паперу з допомогою циркуля і простих олівців створював цей напис. Людині 90 років і для мене це було дуже великим подарунком», – відзначає Інґі те, що надпис на палітурці книги художник створив власноруч.

Читайте також: «Смачненька абетка», або Як Інґі Ґерда популяризує українську культуру через рутенський шрифт

Книга розрахована на дітей від 4 до 99 років, адже і батьки теж можуть долучатися до читання й фантазувати та розвиватися разом з малюками.

«Дитячу книжку точно не треба відкладати, закопувати десь там, чекати слушного часу, чекати перемоги, бо для нас і для наших дітей вкрай важливо зараз –  чути українську мову, бачити українську мову. Тому що це і є графічне зображення української мови. Це культурний код. Не лише вишиванка, яку ми інколи вдягаємо на наше тіло, є генетичним кодом, а і наша мова теж є генетичним кодом. Те, як ми її сприймаємо, бережемо і передаємо далі, теж багато про що говорить», – переконує авторка.

Інґі Ґерда зауважує, що в дітей важливо закладати правильні вібрації з дитинства. Особливо тепер, коли українські книги знищують і спалюють, а російські окупанти намагаються знищити українську культуру та націю.

«Я багато маю знайомих друзів, які зі мною спілкуються українською, а потім повертаються до своїх дітей, які ще маленькі, і звертаються до них російською, а діти відповідають. І я цього не розумію. Нам треба дбати про це. Саме від нас залежить все, що буде далі», – відзначає поетеса.

Саме важливість пропагування української мови та історії стала визначальною, коли Інґі вирішила будь-що видати абетку, адже презентаціям та успішному виданню книги передували десять відмов від різних видавництв.

«У кожного своя відповідь була, але останнє, коли мені написали: «Не на часі». Така наша крилата фраза. Думаю, як не на часі? Українська книжка, дитяча, абетка, як? А потім я вирішила, що треба брати ініціативу в свої руки. Я звернулася до видавця, якого я знаю, він мені приблизно порахував, а я отримала рахунок і подумала: «Ну знаєте, мені треба не три роботи, як зараз, мені треба 33 роботи». Ну і в мене є діти, сім’я, я розумію, що це такий бізнес-проєкт. Тоді мені прийшла ідея попросити допомоги в людей», – розповідає Інґі про своє рішення створити «банку» й проінформувати підписників у соцмережах про збір коштів на видання «Смачненької абетки».

Як зазначає авторка, відгукувались різні люди: від дітей до військових. Та найщемливішими були моменти, коли охочі допомогти надсилали гроші й просили передати книгу не їм, а бібліотекам у різних куточках України. Так третина накладу «Смачненької абетки» – це примірники, які побачили світ завдяки коштам небайдужих людей. Саме їх Інґі Ґерда безкоштовно розповсюджує книгозбірнями.

«Військовий з Львівської області дав адресу села, де жила його бабуся, і попросив відправити туди. Тоді я зрозуміла, що проєкт живе далі. І тому це не просто книжка, а проєкт. Перша ціль була – видати цю книгу. І лише потім, коли почалися ці надходження на банку, я зрозуміла, що місія в мене кардинально інша. Зараз 30 бібліотек, саме сільські бібліотеки, отримали книжку. Я не можу ощасливити кожну бібліотеку, зараз я займаюся тими, які в Україні, а потім же треба ще й за кордон відправити. Там я теж напрацювала зв’язки і там теж чекають, пропонують презентації і зустрічі», – зізнається поетеса.

Читайте також: Поетеса з Рівненщини Інґі Ґерда презентувала «Смачненьку абетку» для дітей

Ще один вектор, який для себе визначила авторка – допомога лікарням та дитячим будинкам.

«Вже коли книжка була, я їхала на презентацію в Черкаси й згадала, що років три-чотири тому я як тренерка була в «Охматдиті». У них прекрасна бібліотека для діток, які хворіють. «Бібліотека супергероїв» називається, дуже класна. Я подумала про бібліотеки, про міжнародні хаби, але я не подумала про діток, які хворіють і знаходяться в лікарнях, не подумала про дітей, які знаходяться в дитячих будинках. Тоді зрозуміла, що треба продовжувати далі», – пригадує літераторка.

Особливо важливо, на думку письменниці, розповсюджувати українські книги у деокупованих регіонах або тих, які знаходяться найближче до фронту, адже ворог теж проводить там свою пропагандистську діяльність.

«Це був березень цього року. Моя подруга й колега по перу Ірина Сажинська з Запоріжжя присилає відео, де містом  «ходить» «Азбука Запорожья» з російським прапором, де розповідають, що «от у нас порт какой красівий». Тобто в Україні, коли йде війна, виявляється в Харкові випускається «Азбука Запорожья», в той час, коли наші діти ховаються в підвалах і це «втюхується» нашим дітям в Україні. Розумієте тактику ворога? А мені казали: «Не на часі». Поки ворог вбиває наших дітей, я не знаю, про що ми думаємо. Тому в Запоріжжя вже поїхали дві книги. І Запорізька бібліотека написала мені, що теж чекає на мене. Є «абетки» вже в Херсоні й у Харківській області по селах поїхали».

Ще одна унікальна особливість «Смачненької абетки», за словами авторки, – це ілюстраторка. 17-річна Валерія Сирота, яка не мала спеціальної художньої освіти на момент створення книги, намалювала окрему ілюстрацію для кожного вірша у книзі.

«Вона малювала трошки довго, бо третина з цих малюнків створена в тому Києві, який був без світла і тепла. Ця дитина при свічках сиділа і створювала малюнки. 17-річна дитина робила це не заради грошей. Коли я обирала з-поміж професійних ілюстраторів, я впиралася в гроші, бо я знала, що треба заплатити, а професійний ілюстратор – це дуже недешево. Я розуміла, що, можливо, це підніме рейтинг книжки, якщо знана людина зробить малюнки, але хтозна, може, було б простіше, може, складніше. У будь-якому разі ми з Валерією все-таки змогли».

«Всі малюнки створені восковими олівцями, для того, щоб створити носик або якийсь пробіл Валерія навіть щось вишкрябувала», – додає авторка.

Читайте також: «ЙБН БЛД РСН»: як стати власником колекційної збірки про українську лють

Назва книги невипадкова. «Смачненькою» абетка стала не лише тому, що в ній згадані 50 різних страв чи напоїв, які полюбляють діти, а ще й тому, що у цьому слові заховане ще одне.

«Ненька. Дітки, їжа – це все про мам, про нас. Батьківщина – це теж ненька, ми її так називаємо. Тому там навіть якісь такі сакральні сенси закладені», – зауважує Інґі та пропонує присутнім хлопчикам та дівчаткам розповісти про свою улюблену їжу.

Відповідь у дітей одна – макарони. Втім, і у книзі є героїня, якій до вподоби саме спагеті.

«Можна гратися у це, навіть з тими дітьми, які не знають букв. Запитувати: «Що тобі нагадує ця буква?» – зазначає поетеса та нагадує, що, окрім книги, створила ще й спеціальні картки, за допомогою яких можна, до прикладу, складати слова чи вигадати будь-який інтерактив.

«Війна зробила так, що ми зрозуміли – хто є хто. Зрозуміли своїх друзів, побачили, що з деякими нас єднало щось не те, або наші очі були сліпими. Десь так у мене ще й з книжкою. Були ті, хто казали: «Нащо це тобі треба, що ти на себе береш, нічого не вийде?!» Знаю, що тут є батьки, тому хочу сказати: «Завжди вірте в своїх дітей», – закликає письменниця.

На завершення авторка зачитує один зі своїх «дорослих» віршів, а придбати книгу та зробити фото з авторкою збираються черги охочих. Юні читачі не гають часу, й починають досліджувати «Смачненьку абетку» щойно вона потрапляє їм до рук.