Ховала картини вдома за шафами: художниця з Херсона написала десять полотен в окупації

Херсонська художниця Оксана Оснач пережила всю окупацію міста. За більш ніж вісім місяців написала десять полотен, які зараз називає «окупаційними».

В них – біль і мужність, лють і ніжність, молитва за Україну і її захисників, віра в Перемогу. Про те, як пережила окупацію міста, як вдавалось творити в атмосфері неволі й ще показувати свої полотна у соцмережах, Оксана Оснач розповіла Суспільному.

Повномасштабна війна розпочалась для пані Оксани, як і для всіх українців. Її розбудив чоловік, і за виразом обличчя вона все зрозуміла. Хоч не могла повірити, що таке може бути. Вибухи у Чорнобаївці, стовпи диму, гучні розриви снарядів, проліт ракет над головою – все це чутно і видно було з десятого поверху, де розташована її квартира. У перший місяць, пригадує мисткиня, практично «жили» в інтернеті, у прямому ефірі слідкували за тим, як російські війська захоплювали Херсон.

«Ми сканували весь інформаційний простір, ми жили в групах вайберу. Тобто, як заходили окупанти на Шуменському, ти просто буквально в прямому ефірі бачиш, як відбувається захоплення Херсона. Ти спілкуєшся з друзями. У мене подруга була неподалік в Садовому й окупанти були ще до 1 березня там. Крилаті ракети над усіма нами літали, там стріляли. Страшно було, коли вона написала мені листа. Вона прощалась зі мною. І я бачила перше відео, як по мосту їхали, там лежали тіла, не знаю чиї, але це просто страшно. Бачила перше відео, яке знімали в Бузковому парку. Перший місяць рятувалась тим, що відстежувала інформацію, намагалась допомогти тим, в кого немає можливості зрозуміти ситуацію. Тоді ми свято вірили, що це має швидко закінчитись», – розповіла Оксана Оснач.

Картина «В серці маю те, що не вмирає...». Фото з фейсбук-сторінки Оксани Оснач

Художник мислить образами. Для Оксани Василівни перший місяць окупації Херсона був чи не найважчим. Тим, хто цього не пережив, говорить вона, важко зрозуміти. Хтось порівнював це із в’язницею, хтось – з життям у клітці. У Оксани Василівни це було відчуття, що вона перебуває у скляному волокні.

«Я як в скловаті. От враження таке, що ти можеш на якусь мить завмерти й начебто менше відчуваєш той біль, але кожен звук, інформація може тебе повернути до реальності. Ти постійно колешся і колешся. Ти в цьому болі та в цьому страху перебуваєш безперервно», – поділилась мисткиня.

Було не до живопису: яхти з морського циклу залишились незавершеними, не до дрібного малюнка на чумацькій іконі. Оксана Оснач пригадує, що від всього просто тремтіли руки. І у першій картині, які вона написала в окупованому Херсоні, були біль і страх. Водночас – на ній сині й жовті, червоні й чорні кольори українських прапорів.

«А далі я подумала, треба більш оптимістичні речі. Я подумала: я буду робити те, що я вважаю за потрібне. З вікна я бачила: у нас досить довго ще майорів український прапор. Потім — їхня ганчірка. І от хай там у вас буде рашка, а в мене тут буде Україна, в мене в серці — Україна і на полотні буде Україна такою, як її бачу з тими емоціями, які я переживаю. Але я хотіла, щоб там була наша сила, міць, впевненість. Бо болю і страху й так достатньо було», – розповіла художниця.

Картина «Ой, у лузі червона калина». Фото з фейсбук-сторінки Оксани Оснач

Десять полотен – найбільші за розміром в доробку Оксани Оснач. Написані в реалістичній манері, але не портрети. Хоча в кількох з них глядачі «вгадують» героїв Азовсталі.

«В мене був задум – воїн. Характерна позиція рук у нього, щоб він був з квіточками, як козак Мамай – в нього і зброя висить, і поряд якісь речі, які демонструють його мирний характер (бандура), тобто ця людина жила б мирно, якби на неї не нападали. Такий в мене був воїн, і я ніяк не змогла знайти обличчя, яке б підійшло для цього образу. І вже в той момент був сюжет — інтерв’ю захисників Азовсталі. Серед них — морпіх Сергій Волинський, Волина, і я не те щоб його малювала, навпаки, могла б більше портретної подібності знайти. Однак його пізнають. Так само як впізнають в одній з моїх українок – Пташку. Я на неї дивилась, коли малювала. Там скоріш її очі, але це такий зібраний образ, не її брови й ніс. Але я думаю: хай люди бачать там Пташку», – сказала пані Оксана.

Картина «І Слава, і Воля». Фото з фейсбук-сторінки Оксани Оснач

Крилатий воїн у червоному плащі з мечем, у ногах – двоголова курка. Образ архангела Михайла, Юрія Змієборця – так вплинула робота над виконанням ікон на камбалі. Великого розміру, її важко було десь приховати у разі обшуку.

«Довелось переховуватись в будиночку в селі, а ця робота була схована в мене за шафами вдома, при ретельному обшуку якби знайшли, то було б непереливки. Слава Богу вціліло і я домалювала. Тільки думала: як це зло зобразити – не хотіла Z-тки малювати чи карикатурно малювати Путіна. Я придумала двоголову курку, уважний глядач побачить і розшифрує. Така ідея. Наш воїн крилатий і тут лежить оце… І ми обов’язково переможемо оце непорозуміння», – додала мисткиня.

Картина «Воїн світла». Фото з фейсбук-сторінки Оксани Оснач

«Окупаційними» роботами ділилась на сторінці у соцмережах. Попри можливі доноси й обшуки. Але коли написала «Святу Матір Героїв» – українку з палаючим мечем, то вирішила не оприлюднювати, бо це було ризиковано для всієї родини.

«Коли я зробила, зрозуміла: я її мушу показати. Я написала, що я почала малювати, потім я показала першу роботу і далі я сім робіт демонструвала. Але пройшло вже чимало часу і розуміла, що я ризикую не тільки собою, я ризикую життям і здоров’ям моїх рідних, і восьму роботу там, де українка з мечем, я вже побоялась її виставити, бо подумала, що це не пройде непоміченим», – поділилась художниця.

Картина «Свята Мати Героїв». Фото з фейсбук-сторінки Оксани Оснач

Вже у Києві херсонська художниця закінчила роботу над двома картинами. Десять її полотен демонструвались у «Музеї історії міста Києва» під час відкриття виставки чумацької ікони на рибі «Іхтіс». Також були представлений триптих, написаний на уламках російської ракети Х-101, якою армія РФ атакувала столицю у січні. На гільзах Оксана Оснач зобразила незламних воїнів і українців, які зустрічали ЗСУ у Херсоні.

«Військові спитали, чи зможу це зробити? І я, як у випадку з камбалою, сказала: так. І я розуміла, що це уламки, що це було випущено по нас, і я вирішила, що я намалюю місто. Мирне місто, яке збирається спати. Або вже вечір і світяться вікна. Як наше домашнє віконечко. Абсолютно мирне. Мені хотілось зобразити Батьківщину-мати київську, яка захищає символічно, звичайно. І я залишила всі подряпини, які були, і вплавила їх в цей живопис, щоб вони теж працювали емоційно. Пізніше мені дали гільзи якраз наші, і коли я на уламках малювала, то думала, що у цих недолугих людей не може бути рівно, тому я їх розташувала зображення під кутом. Тому наші будинки й наш пам’ятник стоїть рівно, а їхні уламки — косо і криво. І дуже чітко стоять наші гільзи – це наші люди, які зустрічають українських воїнів, це наша Херсонська область, вся Херсонщина – всі, хто пережив окупацію», – розповіла Оксана Оснач.

Художниця хоче продати свої роботи, аби допомогти українським захисникам на херсонському напрямку. Кошти планує передати волонтерам, які з 2014 року допомагають військовим.

Картина «Одвічна гармонія». Фото з фейсбук-сторінки Оксани Оснач