Не винна: у Луцьку Вікторія Климчук-Длугач вперше презентувала свою дебютну книгу

Авторка-початківиця Вікторія Климчук-Длугач презентувала для лучан соціально-психологічну драму та напівдетективну історію «Не винна» – про осмислення феноменів самообману, пропаганди та вини. Це перша відкрита презентація її дебютної книги, яка не випадково відбулася у Луцьку, адже й авторка, і ілюстраторка «Не винної» Зю Побережнюк – родом з цього міста. Події у книзі теж розгортаються на Волині. 

Як Вікторія Длугач-Климчук поєднує дві професії, чому видавництва відмовилися друкувати її книгу, чим українське суспільство відрізняється від російського, які проблеми виникали з художнім оформленням книги та чи писатиме авторка далі, про усе це говорили 3 травня у стінах Волинської обласної бібліотеки для юнацтва. Зустріч модерувала бібліотекарка Любов Фрадинська. Презентацію відвідала й журналістка Район.Культура.

Любов Фрадинська, Вікторія Климчук-Длугач та Зю Побережнюк

Вікторія Климчук-Длугач – керівниця програми міжнародної технічної допомоги в України, експомічниця двох народних депутатів, працювала з молоддю та ветеранами російсько-української війни. Вона донька військового-добровольця батальйону «Айдар» Сергія Климчука, який загинув на російсько-українській війні у 2014 році та Світлани Климчук — тьютора для особливих діток та волонтерки. 

Читайте також: Вулицю Бенделіані у Луцьку пропонують переназвати на честь загиблого воїна Сергія Климчука

Вікторія Климчук-Длугач

Вікторія жартома називає себе «проєктна менеджерка вдень і письменниця – вночі». Вона відвідала 27 країн, здобула дві вищі освіти – філософа та юриста. З нещодавніх пір – письменниця.  

«Зараз війна, люди прагнуть читати щось легеньке», – відповіли авторці, коли вона принесла свою книгу у видавництво і яку розцінили, як надто важку для сприйняття. Але Вікторія Климчук-Длугач переконана, що у літературі варто підіймати складні теми з реального життя, і найкраще «зашивати» їх у прості звичайні історії. Тому її дебютну книгу читачі побачили у самвидаві.

Вікторія почала літературну діяльність ще у дитячому віці, але про письменництво серйозно не замислювалася. Мріяла бути ветеринаркою, поліцейською, приватною детективкою, політикинею… Проте письмо упродовж усіх років не покидало жінку. Згодом, коли зрозуміла, що пости в соцмережах не можуть умістити усі її думки, вирішила розпочати писати книгу. Над своїм доробком Вікторія працювала дев’ять місяців, щодня намагаючись виконати свою чітко встановлену норму написання у 500 слів.

Книга «Не винна», як зазначає сама авторка, – це спосіб осмислення феноменів «самообману», «пропаганди» та «вини». 

«Я почала замислюватися над тим, як ми часто самі себе обманюємо: про те, що з понеділка сядемо на дієту чи про те, що почнемо добре вчитися з наступного тижня… Ця брехня супроводжує нас усе життя. Мене завжди цікавила найтемніша сторона самообману. Наприклад, коли партнер б’є свою партнерку, і та вірить, що це більше ніколи не повториться. Але, на жаль, це повторюється», – розповіла Вікторія Климчук-Длугач.

Авторка дослідила тему самообману, але вирішила, що писати науковий трактат – не цікаво, краще подати вивчену проблематику в художньому творі, таким чином, щоб читачі навіть не до кінця здогадувалися, який прихований сенс закладений у книзі.

«Найтемнішою стороною і прикладом самобрехні є росія. Найгірше і найстрашніше – коли самообманюється нація. Пропаганда – це обман. Російська влада обманює свій народ через ЗМІ, культуру й релігію. Але вони й самі дурять себе. Чому? Тому що на їхній нації лежить дуже велика провина і вони цього не можуть сприйняти. Бо неприємно визнавати, що твій чоловік ґвалтівник. Приємніше й комфортніше російським жінкам казати «ґвалтуй, вбивай» і застерігати його від нацистів», – пояснила авторка.

У своїй книзі письменниця подає оману з боку двох зовсім протилежних героїв. Це Артем, молодий фермер, який намагається зрозуміти, як його життєвий шлях завів до СІЗО та Лілі, молода донька прокурора, яка шукає відповідь на запитання «Що у моєму житті пішло не так?». Книга розповідає про взаємозв'язок цих персонажів. Події розгортаються в інверсійному порядку – історія ведеться з кінця, а останні сторінки оповідають зачин сюжетної лінії. 

Коли авторка завершила роботу над книгою, вона подала доробок до видавництва, але у публікації їй відмовили.

Читайте також: Сергій «Колос» Мартинюк розповів про вихід нової книги

«Ми живемо у складний час. Людям потрібні щасливі історії про кохання, цуценят…» казали мені. Але я так не можу. Цуценята, діти, зелені гаї та світлі історії – це звісно добре. Але ми живемо в реальному світі. Тут усе закінчується на цвинтарі. Тому краще «зашивати» складні теми в прості історії», – поділилася думками письменниця.

Вікторія впевнена, що саме тому російське суспільство не здатне адекватно оцінювати ситуації. Адже вони не проговорюють складних тем, їм це не властиво. 

«Росіяни не рефлексують на події, що розгортаються навколо них, вони не замислюються про це. А ми в свою чергу, маємо навпаки висвітлювати ті питання, що тривожать нас, і робити це, в тому числі через мистецтво. Адже мистецтво – це те, як ми транслюємо свій світогляд», – висловилася Вікторія.

Книга «Не винна» стала дебютною не лише для авторки, але й для колажистки Зю Побережнюк. Художниця вперше взялася за ілюстрування книги й дуже переймалася за свою роботу. Як зізналася мисткиня, це ледь не завадило її участі у проєкті.

Читайте також: Зю Побережнюк створить серію колажів про стосунки людей з містами

Зю Побережнюк

«Я злякалася, адже до цих пір ніколи цього не робила. Я створювала колажі для інтернет-видань, але ілюструвати книгу – це велика відповідальність. Віка працювала над нею дев’ять місяців, це її дитина, в яку вона вклала всю свою душу», – поділилася Зю Побережнюк.

За домовленістю, Зю мала створити шість ілюстрацій та обкладинку, використовуючи свою професійну техніку колажу. Авторка книги «Не винна» обрала для ілюстрації колаж, тому що техніка накладання різнотипних, іноді несумісних зображень добре презентує хаотичність потоку думок, у якому сплелись брехня і правда.

У своїй роботі Зю Побережнюк мала відштовхуватися від власних образів та асоціацій, які виникали у неї впродовж прочитання книги. Але за словами колажистки, перші ескізи виявилися провальними.

«Я почала рухатися від того референсу, який побачила у художній книзі з тією ж технікою. Віка дала її мені як приклад того, як вона бачить цю історію. Але в мене вийшов якийсь «суперкрінж». Результат не сподобався мені. Вікторія була дуже толерантна до мене і сказала: «Мені здається, що це трішки не те. Я тебе в цьому не бачу», – розповіла художниця.

Тоді мисткиня вирішила, що дасть собі ще один шанс: якщо ілюстрація до наступного розділу буде знову невдалою, то вона відмовиться від цього проєкту. Але наступний колаж «зіштовхнувся» з баченням Вікторії. Це була чорно-біла ілюстрація з акцентними червоними лініями. Письменниця згодом сказала, що саме в таких кольорах і уявляла оформлення книги.

Читайте також: Воєнна анімація, або як художниця Зю Побережнюк відображає українську реальність європейцям

Дизайн книги

«Страх засудження завадив мені одразу почати творити. У нашому суспільстві існує страх помилки й культ того, що не можна допускати недоліків. Але помилки – це досвід. Якщо ти здолаєш цей страх, то за ним зможеш знайти щось дуже близьке для себе», – наголосила Зю.

Не оминуло життя Вікторії й повномасштабне вторгнення росії. Хоч письменниця родом з Луцька, з 2014 року вона мешкала в Києві та Ірпені. Наприкінці лютого 2022 року до неї подзвонила подруга-військовослужбовиця, і сказала: «Якщо зараз не виїдеш, то наступні три місяці сидітимеш у підвалі. Збирайся негайно!». Жінка прислухалася до поради й евакуювалася разом з кількома друзями. І як виявилось – не дарма.

«Знаєте, той зруйнований район в Ірпені, куди всіх везуть фотографуватися? Це мій район», – зізналася Вікторія.

Війна змусила авторку не покидати роботи над твором «Не винна». Усі місяці праці, жінка лише думала про те, що хоче встигнути видати її, до того, як у її дім може влучити ракета. Також Вікторія оголосила, що вже почала писати наступну книгу «9 воєнних історій».

«Щоб виховати націю, яка не піддаватиметься самообману потрібно показувати правду, не забувати про білі плями.  Скажімо, війна і героїзм наших військових – це один наратив. Усі пишаються ними, розповідають про них. Але люди не бачать жахливого побуту військових. Для того, щоб пролити світло на такі питання існують медіа і мистецтво», – розмірковує Вікторія Климук-Длугач.

Читайте також: В Ірпені почали зносити будинок з муралом Бенксі: що буде з роботою художника

«Навіть зараз американським історикам зі світовим ім’ям важко побачити нашу історію крізь призму російських наративів і позбутися хибних міркувань. А це все тому, що навіть у людини з дуже низькою самооцінкою, усе одно наявна ідеалізація власної особистості. Вона не хоче визнати, що її обманювали й відмовитися від цієї ідеалізації дуже складно», – додала Зю Побережнюк.

Не змогла стримати слів після усього почутого  й директорка бібліотеки Алла Єфремова.

Алла Єфремова

«Ми чекали і надіялися, що перша презентація відбудеться саме у нашій бібліотеці. Пам'ятаємо про жертву батька Вікторії – він помер за волю України на Луганщині у 2014 році. Майбутнє покоління має розуміти, що непросто було Україні вижити і утвердитися… Я вважаю. що книга про самообман є дуже важливою у контексті війни й зіпсованих міркувань росіян про Україну. Я вірю у ваше письменницьке майбутнє», – підсумувала зустріч Алла Єфремова. 

Фото Міри БУДЧИК та Тетяни МАРКОПОЛЬСЬКОЇ