«Рейдерська атака на музей-скансен»: ексдиректор Рокинівського музею відреагував на звинувачення

21 Квітня 2023, 19:57

2487

Олександр Середюк

Ексдиректор Музею історії сільського господарства Волині-скансену у Рокинях поблизу Луцька Олександр Середюк стверджує, що нове керівництво музею в особі Романа Ковальчука зводить на нього наклеп.

Про це Олександр Середюк написав на своїй фейсбук-сторінці.

«Читаючи цей пасквіль, чорний бруд, який виляв на мене цей молодий наступник, я уявив собі сталінські часи 30-х років минулого століття. Цілу когорту таких «Павліків Морозових» виховували більшовики в дусі стукачів і сексотів, які писали в органи НКВС на своїх близьких і рідних. І тоді «меч і щит» революції, швидко наклеював жертві ярлика «ворога народу» і відправляв їх до «білих медведів», а то й просто, розстрілював.

Можливо і цей «герой нашого часу», зірка всіх телеканалів, лауреат премії «керівник року», став реінкарнованим енкеведистом? Адже він уже другий рік «полює» за своїм хрещеним батьком, екс-директором музею, який сам його завів і посадив у своє директорське крісло, урочисто передавши йому «булаву» правління цілісним музейним комплексом у 17 га землі і дендропарк, центральну експозицію музею, яка знаходиться у семи залах Рокинівського будинку культури.

Понад 40 років Середюк будував «житло муз», з них – 30 років скансен – «Козацький зимівник». Фанатично відданий ідеї свого вчителя і наставника Петра Сергійовича Теслюка, директора дослідної станції у 70-80-х роках минулого століття, втілював його задуми у життя. Ще у 1983 році Колегія Міністерства культури України присвоїла музею почесне найменування «Народний музей».

А далі, з 1989 року, розпочав працювати уже над своєю ідею – спорудити на території парку «Байрак» – експозицію просто неба – СКАНСЕН. Не музей архітектури і побуту, як у Пирогово, Переяславі, Ужгороді, Львові, а саме – Скансен. А це трохи інше, крутіше і приємніше для відвідувачів. Бо це – ДІЮЧА експозиція просто неба.

Не багато вдалося перевести і установити на крутосхилах Рокинівського ставка. Лише десять архітектурних споруд, включаючи вітряк, чотири хатки і клуні, кузню і церкву. Але всі споруди – діючі, яким по 150 років отримали нове життя. У любу хату можна зайти, розтопити піч і приготувати вечерю, згадати, або відчути дух минулого часу своїх предків. Вийшовши на подвір’я, покормити курей і гусей, накосити сіно коням і покататися у кареті.

Туди їдуть не тільки діти з Луцьких шкіл та коледжів, а й приїжджають гості із сусідніх областей та зарубіжжя. Музей-скансен став об’єктом міжнародних туристичних маршрутів. І це – без грантових коштів, державного фінансування. Лише на «захищенні статті» обласна рада надавала дотації і то на 50 відсотків від нагальних потреб.

Та молодий очільник музею не переймався історією створення науково-культурного закладу. Не вивчав методику музейної справи, не писав авторський варіант екскурсій і не проводив їх. Він почав писати пасквілі і клеймити ветерана праці і музейної справи на всі канали у соцмережах, затято коментувати на камери телебачення екс-директора.

І це при тому, що я змушений був поїхати до важко хворої дружини у Польщу, де вона лікувалася і невдовзі померла там від онко. І це при тому, що самому довелося пережити важку операцію на суглобі. А коли повернувся, то отримав наказ від т. в. о.директора «Про призупинення трудових відносин» (у в’язку з військовим станом) навіть в той час, коли перебував ще на лікарняному. Із 16 працюючих у музеї, лише мені загрожувала «небезпека»…

Головним мотивом його нападів стало Диплом доктора філософії та «Авторські свідоцтва» інтелектуальної власності. Заздрість молодого очільника переповнює здоровий глузд і людяність. Як таке може бути, коли я мовляв, маю аж три дипломи вищої освіти, а якийсь старий – доктор філософії?

Та ще й Авторські свідоцтва десь «роздобув». Тому й пропонує: «розірвати договір за згодою сторін або вирішити проблему через суд».

Чому ж це йому спати не дають Авторські свідоцтва? Думаю, що не через роялті, які автор згідно Закону України має отримувати за свою інтелектуальну працю. Хоч і в цьому питанні його «жаба душить».

По-перше. Ви хоч читали цей Договір, на який посилаєтеся Роман про роялті? Так ось, повна його назва звучить так, як вимагає Закон, а саме: «Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності». Тобто, Автор, власник авторських прав інтелектуальної власності, «передає належне Авторові виключне майнове право на користування Твору, «визначеного у п.1.1.».

А у п.1.1. вказується, що «під Твором у цьому Договорі розуміється створений Автором наступний об’єкт авторського права – Тематична виставка експозиції Музею історії с.-г. Волині-скансен загальною експозиційною площею понад 807 м.кв., яка розміщена на території понад 16,4 га».

Далі, про що вказується в Договорі. Шостий пункт «Обов’язки Музею» говорить: «6.1. Музей зобов’язується зазначати ім’я Автора із будь-яким використанням Твору. 6.2. Не порушувати недоторканість Твору, погоджувати з Автором усі зміни, що вносяться у Твір».

Ось де «собака зарита». У пункті Договору згідно діючих законів України про охорону інтелектуальної власності чітко прописано про захист прав інтелектуальної власності Автора.

Але тут уже так хочеться деяким грошовитим ділкам щось своє, далеке від культури і охорони культурної спадщини сотворити. Недаремно ж, коли після відвідин деяких депутатів Луцької міськради Музею-скансена влітку 2021 року, молодий директор, викликавши нас до кабінету оголосив шокуючу новину, що на думку депутатів, центральна експозиція (в будинку культури) нікому, мовляв, не цікава. Її мало, хто відвідує і тому потрібно згорнути все в крайній зал, або передати в краєзнавчий музей, бо там будуть робити …ГОТЕЛЬ.

«Гарна» ідея підприємливих молодих людей. Адже Луцька міська рада стала повноправним власником цілісного музейного комплексу, після добровільного договору-дарування своєї частки інших співвласників. Уже вона володарює і ставками колишнього Волинського рибгоспу. І вся інфраструктура на місці: вода, світло, гарний під’їзд і міжнародна автомагістраль поруч. Тільки Середюк тут заважає зі своїми авторськими правами, інтелектуальною власністю тощо. Пізніше Роман почав і на камеру озвучувати такі наративи, щоб підготовляти громадськість до капітальних змін Музею. «Якщо ми говоримо про музей-експозицію просто неба, то туди відвідуваність дуже велика, а тут дуже маленька (це про стаціонарну експозицію Музею, прим.автора). За весь період часу, що я тут є, буквально на пальцях однієї руки можна порахувати, скільки тут було екскурсій», – розповів Роман Ковальчук журналістці «12 каналу» Анастасії Качини 13.08.2021 року.

А про те що він так бідкається за музей, так побивається за його розвиток, де відзначає, що «у 2021 році із зароблених на екскурсійному обслуговуванні 205 800 гривень Рокинівський музей нарахував О.Середюку 41 160 гривень згідно з договором про роялті».

«Це ті кошти, які могли б піти на розвиток, благоустрій, ремонтні роботи чи реставрацію музейних об’єктів (бо залишив насправді попередній керівник скансен у занедбаному стані). Проте, через незаконні оборудки ексдиректора, осіли у його кишенях», – зазначають музейники». (...)

Так і хочеться вже й сльозу пустити на його дбайливу турботу про музей.

Але він не каже, не пише, що собі нараховує надбавку за напруженість і премію, що складає 100 відсотків до зарплати. А це не багато, лише 96 тисяч гривень в рік. Та коли ще й додати сюди внески за свої приватні заходи, які він проводить, як керівник СК «Герць», щоліта: змагання, літні таборування, де приймають участь понад 200 дітей, збиваючи касу близько мільйона гривень, то про це – ні гу-гу. Можливо, саме і «ті кошти, які могли б піти на розвиток, благоустрій, ремонтні роботи чи реставрацію музейних об’єктів».

А як він «дбає» за «ремонтні роботи і реставрацію музейних об’єктів», то видно наглядно із фото. Клуня-повітка, яка похилилася, просто «зникла» з експозиції музею-скансен. Її розібрали, бо, мовляв, стала аварійною. І тепер чекають на реставрацію пів-мільйона гривень з бюджету.

Якщо вже по правді сказати, то в бухгалтерських звітах показано, що таку суму роялті, яку наводить Роман, автор отримав лише ОДИН раз за весь час дії Договору. Отримавши Авторські свідоцтва у Державному департаменті інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України у 2010 році, (а не в патентному управлінні, як пише Роман), Договір з автором було підписано лише у 2018 році. Стільки часу йшла перевірка, переписка з управлінням культури ОДА, з облрадою. Вся документація проходила експертизу у фахових юристів. Та й сам Договір складав досвідчений фахівець в юриспруденції, кандидат юридичних наук, перший декан юрфаку Волинського національного університету імені Лесі Українки.

Отже, справа тут не в роялті, не в авторському праві інтелектуальної власності, а значно вище: чи бути Музею-скансену на Волині, чи спіткає його доля як колгоспної ферми? А на його місце постане міні-буковель.

Тільки цікаво: хто ж це стоїть за такою «програмою», хто є режисером у того Романа, термінатора музею?

Як писав наш Волинський письменник Віктор Лазарук у нарисі «Без сліду»: «Пробіг і … запаскудив їх. Лишаючи протухлий послід, припудреною улесливою отрутою, він намагається анулювати твій слід від того перехресного кроку – сліду чесного і справедливого…». (Волинська газета, 12.04.2023 р.,-С.14).

P.S. Суд – так суд. Я не боюся Феміди. Тільки запам’ятайте: за 40 років свого директорського посту в музеї, я ще жодного суду не програв: ні київським колекторам, ні екс-голові сільради, ні Рокинівському ВЖКГ, ні ДПІ, ні авто-злодіям. Не програю і сучасним рейдерам.

Бо за мною Правда, і Сила, і Воля святая! (...)

Нагадую вам, молодим і амбітним, що відповідно до ч. 1, 2 ст.28 Конституції України, – «Кожен має право на повагу до його гідності».

Стаття 62 Конституції України встановлена презумпція невинуватості особи, зокрема ч. 1-3 цієї статті передбачено, що – «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь».

У мене зберігаються всі первинні документи на достовірність і захисту Диплома доктора філософії, і отримання Свідоцтв авторського права інтелектуальної власності від Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

Таким чином, вам не допоможуть ні грошовиті мішки ваших покровителів, ні ваша зухвала молодість», – йдеться у дописі Олександра Середюка.

Нагадаємо, що раніше представники Музею історії сільського господарства Волині-скансену заявили про те, що ексдиректор неправомірним чином збагачувався за рахунок роялті, а диплом доктора філософії в галузі історії Олександра не є документом встановленого зразка й не засвідчує наявність у вказаної особи наукового ступеня в Україні.