Лариса Косач мала насичене інтелектуальне життя – відвідувала театри, читала світових письменників мовою оригіналу, брала участь у літературних вечорах.

Про це розповідає авторка книжки «Леся Українка. Книги Сивілли» Тамара Гундорова. Разом з літературознавицею моделює стиль життя поетеси видання «Вечір».

Сімейні зібрання українських інтелектуалів

Вечір для Лесі Українки, ймовірно, був передусім у сімейному колі. Сім’я Косачів була дружньою, там панувала близькість і повага. Це була особлива форма сімейної культури: зі спільними вечорами, музикою, читанням та обговоренням книг. Часто вечорами всі були зайняті за писанням листів. Таке інтелектуальне спілкування об’єднувало кілька родин.

Леся Українка з братом Михайлом. [м. Луцьк, 1880–1881 рр.] ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 2-26551.

На сучасній вулиці Саксаганського в Києві існувало своєрідне українське коло. Тут близько мешкали родини Косачів, Лисенків, Старицьких. Вони товаришували і разом проводили вечори.

Іноді задля розваг і вправ організовували літературні конкурси – наприклад, пропонували на загадане слово написати оповідання.

Леся Українка в дитячі роки . Державний архів Волинської області, ф. Р.3186, оп.1, спр.107, арк.21.

Читайте також: Бумбокс, KRUTЬ і Артем Пивоваров: добірка пісень українських виконавців на слова Лесі Українки

У цьому ж колі народився літературний гурток «Плеяда» – товариство молоді, котра збиралася у Лисенків, Старицьких чи Косачів. Одна з ідей, яка народилася в «Плеяді» – скласти список творів світової літератури, які варто було б перекласти українською.

Зліва-направо: Леся Українка, Михайло Косач, Маргарита Комарова. Фотографія. 1889 р. Копія. ЦДАМЛМ України ф. 1205, оп. 1, од. зб. 90, арк. 1.

Листування як ще одна форма художніх текстів Лесі

Вечорами Леся Українка, ймовірно, писала листи і переписувала чернетки своїх творів.

Наприклад, вона спілкувалася з Агатангелом Кримським, істориком, релігіє- та мовознавцем. Консультувалася з ним щодо часів раннього християнства, коли писала «У катакомбах». Листи могли бути довгими.

Прочитавши роман Кримського «Андрій Лаговський», вона написала авторові відгук принаймні на 7-8 сторінок. Вказувала, що Агатангел зневажливо пише про героїню твору.

Що в його романі жінка подана як об’єкт, їй не дали права висловити свою точку зору, виправдатися чи оскаржити поведінку інших. Письменниця могла також гостро сперечатися – і це робило її листування товариським та серйозним водночас.

Лист Лесі Українки до Михайла Павлика з роздумами про те, як змінилися її погляди на суспільно-політичний режим у Російській імперії після перебування за кордоном. Б/д. ЦДІАЛ, ф. 663, оп. 1, спр. 202, арк. 460зв.

Вирізняється з-поміж листувань спілкування Лесі Українки та Ольги Кобилянської. Вони були близькі духовно та інтелектуально. Розуміли одна одну з пів слова. Леся гостювала в Ольги в Чернівцях – у листах письменниця згадує їхні спільні вечірні розмови і прогулянки.

Леся Українка і письменниця Ольга Кобилянська. м. Чернівці, 1901 р. ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 2-82036.

У той час ставали модними спіритуалістичні сеанси. Чи ходили разом туди подруги, достеменно невідомо, але пізніше Кобилянська писала про них до подруги. Українка відмовляла її. Ольга була схильною до містицизму, натомість Леся скептично заявляла, що не вірить у таких духів. 

Окрім листів, багато сил у Лесі забирало переписування чорнових варіантів творів. Креслила, вилучала, додавала шматки. Ймовірно, це теж Українка могла робити вечорами. 

Щоб надіслати текст до редакції чи дати комусь прочитати, чернетку треба  було переписати начисто. Нерідко – декілька разів.

Читайте також: Леся Українка, Франко та Заньковецька: хто є автором відомих світлин української інтелігенції

Київські вечірки та літературні вечори

У юні роки Леся Українка мешкала із сестрою Ольгою в Києві. Вона дружила із Людмилою Старицькою-Черняхівською і насолоджувалася столичним життям, приймала друзів удома.

Старицька-Черняхівська згадувала, з яким задоволенням підіймалася до квартири, де мешкала Леся з сестрою. Адже вони були молоді і хотіли добре проводити час.

Леся вміла і любила вишивати. Це було і розвагою, і необхідністю, та навіть формою самотерапії – додавати народний орнамент до одягу, колекціонувати серветки та думати, що одягти наступного вечора. Вона сама шила собі одяг. 

«Мушу я собі чорну блузку шить, бо ліф до чорного плаття тепер я ще не можу носить, а инакше, як в чорному, читать, по-моєму, не випадає», – пише письменниця в листі до сестри.

Київське життя Лесі Українки наповнене літературними вечорами, походами в театр та відвідинами концертів.

У листах письменниця згадує про події, присвячені пам’яті Юліуша Словацького чи Генріха Гейне. Вона пише про вечір Старицького в Літературно-артистичному товаристві, про те, як планує організувати галицький вечір із Лисенком, чи про добрі й шумні роковини Тараса Шевченка.

Письменниця бувала на концертах Альфреда Райзенауера, ділилася враженнями від виступу Тіни Ді Лоренцо та зізнавалася, що їй не сподобалася вистава Генріка Ібсена «Ляльковий дім».

Трансформація головної героїні п’єси, Нори, здалася їй зовсім неправдоподібною – тож вона і надивуватись не могла, як таке «наївне звірятко» обернулось у Frau Ibsen.

Зліва направо: Валентина Соболева, Леся Українка, Валентина Вавілова, Оксана Косач, Антон Шимановський, Климент Квітка, Олена Пчілка, Ольга Косач-Кривинюк, Максим Мережинський. Зелений Гай, 1905. Фото зі сторінки Літературно-меморіального музею письменниці у Звягелі

Найкращі опери в європейських містах

Письменниця любила театр і залюбки відвідувала його. Зокрема, за кордоном. Коли їздила, наприклад, на лікування та операцію до Відня і Берліна, ходила на опери Ріхарда Вагнера – точно відомо про «Нюрнберзькі мейстерзінгери» та «Зигфріда». 

«Опера тут поставлена чудово, ensemble артистів «знаменитий», а оркестр грає як один інструмент», – розповідає письменниця Михайлові Косачу.

Про обожнювання Лесею опер Вагнера згадувала й Олена Пчілка. У Берлін письменниця їздила на хірургічну операцію – імовірно, вона могла там бачити постановки п’єс Герхардта Гауптмана.

Леся Українка в м. Сан-Ремо (Італія). 1902 р. ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 2-26549

Пейзажі та нестерпна нудьга на курортах

«Увечері, коли видко було тільки міські вогні, а будинки ховались у темряву, мені спогадувались казки про чарівну гору, повну червоного золота і дорогих самоцвітів, що відкривалась по слову закляття перед відважним мандрівцем… На верхів’ї гір палали чабанські вогні далеко-далеко, і часто я не могла зважити, чи то зірка встає з-за гори, чи вартовий вогонь палає», – пише Леся Українка про кримські вечори в автобіографічному оповіданні «Над морем».

Вона не любила курорти, проте вимушено їздила лікуватися до Криму та Єгипту.

Читайте також: На благодійній лотереї розігрують писанки із зображеннями Лесі Українки, Франка, Сковороди і Шевченка

Фото- Лариса Косач-Квітка (ліворуч біля дверей) серед співмешканців пансіону «Villa Continental». Гелуан (Єгипет), сезон 1909-1910 рр. Фото зі сторінки Літературно-меморіального музею письменниці у Звягелі

Через скрутний фінансовий стан Леся там не лише лікувалася, але й заробляла приватними уроками, навчаючи німецької та французької мов.   

Письменниця не любила мешкати в санаторії, віддавала перевагу окремим невеликим віллам, де винаймала кімнату. Вечеряла або сама, або спільно з іншими відпочивальниками. 

«П’ю чай і вечеряю шинкою, яйцями або тим, що принесу з обіда, до кави і чаю завжді маю масло; молоко но­сять мені по бутилці (3½ шклянки) щодня», – згадує письменниця в одному з листів.

Леся Українка. Чукулар, Крим, 1897 р. Фото з ЦДАМЛМ України ф. 1360, оп1, од. зб. 332, арк. 1.

У санаторіях її переслідувала нудьга. Але часом відпочивальники збиралися в салоні, спілкувалися. На курорті люди переважно незнайомі, часто там зав’язувалися нові знайомства. Водночас постійна присутність людей і неможливість усамітнитися часто гнітила Лесю.

У будь-яких обставинах письменниця мріяла повернутися додому, в Україну. А ще бажала, щоб її читали. Однак читацької аудиторії бракувало. Бракувало і розуміння її творів. 

Сама творчість була для Лесі Українки джерелом великого задоволення. До кінця життя письменниця вірила у силу мистецтва, але і сприймала його як фатум, що забирає сили. Писала в стані творчого натхнення, майже «хворіла творчістю» – саме так народжувалися її літературні шедеври.

Валерія ШЕБЕЛА