Зю Побережнюк створить серію колажів про стосунки людей з містами

Колажистка Зю Побережнюк почала створювати серію колажів, яка має назву «Можливості/Неможливості». 

Ця серія – це одкровення мисткині про свої внутрішні переживання, які вона перенесла на власному досвіді: про людину та місто, у якому вона живе, прийняття або неприйняття цього міста, а також про власні непрості стосунки з Луцьком та Львовом.

Зю вперше на широкий загал у своїх сторіз поділилася цим етапом свого життя. Журналістка Район.Культура обрала найцікавіше. 

«Для мене це дуже особиста історія. Але я зрозуміла, що можливо вона для когось стане корисною», – каже мисткиня.

Основний меседж, який Зю Побережнюк хоче донести через свою колажну серію – це те, що місто, яке ми обираємо для життя, постає перед нами таким,  яким ми його побачимо, все залежить від нас самих.

«Це колажі про можливості і неможливості міста, про мої можливості і неможливості. І взагалі, як я сприймаю місто. Куди би ми не переїхали, ми переїжджаємо зі своїми проблемами та викликами. Місто не змінюється. Але таке, яким ми його бачимо, залежить від нас», – пояснює мисткиня.

Читайте також: Воєнна анімація, або як художниця Зю Побережнюк відображає українську реальність європейцям

Перший колаж із серії

Зю Побережнюк поділилася своєю історією, а саме тим, як складалися її особисті стосунки з двома містами (Львів та Луцьк), і яких висновків вона дійшла. Дівчина родом з Луцька, усе своє життя до 2018 року мешкала у рідному місті. Та саме 5 років тому переїхала до Львова, де почала жити разом із майбутнім чоловіком. Зю зізнається, що цей переїзд став початком складного періоду. Адже вона покинула у Луцьку життя з батьками та роботу в журналістиці. Тож не знала чим їй займатися на новому місці. 

«Я не знала що мені робити, я весь час сиділа вдома, у квартирі. Мені було настільки погано. Хоча навколо все було чудово: це прекрасний Львів, старовинна архітектура, багато мистецьких подій, які я завжди любила відвідувати. Але всередині в мене було дно. Я не знала куди подіти свій потенціал і через це дуже страждала», – пояснює Зю.

І хоч дівчина й знайшла роботу, яка їй дуже подобалась, вона все одно розуміла, що хоче повернутися до рідного міста. Тож вони із чоловіком у 2019 році переїхали до Луцька. У рідному місті Зю стикнулась із тими ж проблемами – пошуки роботи та себе.

«Зараз я розумію, що це було насправді те, що я не до кінця сепарувалася від батьків, не подорослішала. І мені треба було трішки більше часу, щоб подорослішати. Саме коли я забила на роботу, я гортала пінтерест і побачила колажі. На той момент я вміла користуватися фотошопом, але на супермінімальному рівні. В мене не було художньої освіти. Я подумала: це виглядає дуже круто і я хочу це спробувати», – ділиться мисткиня.

Тоді Зю спробувала зробити декілька колажів, виклала їх у соцмережі. Люди дуже неочікувано для неї вподобали її роботи.

«Я почала робити колажі на замовлення. Записалася на курси на графічний дизайн», – каже Зю.

Одне з видань шукало колажиста, дівчина виконала пробне завдання і її взяли на роботу. 3 роки вони з чоловіком жили у Луцьку. Але Зю розуміла, що в неї лишається дуже багато претензій до цього міста.

«Я відчувала, що в мене до Луцька багато претензій. І, що Луцьк не може мені дати всього, що я хочу. Я з нього виросла, як ніби з дитячої кофтинки. Ці претензії не виправдані. Місто є таке, як воно є. В цьому місті є ось це: воно або підходить або ні. Коли я це зрозуміла, я перестала домахуватись до Луцька. І насправді відчула велику вдячність до цього міста. Я там виросла, відбулася як особистість. Я подякувала йому за досвід, прийняла і відпустила», – пояснює Зю Побережнюк.

Мисткиня з часом дійшла висновку, що якщо тобі десь недобре і тебе щось не влаштовує (це стосується як міст, так і стосунків з людьми), то не треба витискати з цих міст і з цих людей те, чого там немає. Треба прийняти, що там є. 

«Якщо тобі щось бракує, то треба рухатись туди, де ці можливості є. Не треба змінювати людей. Ти або приймаєш людину, або ні. Життя надто коротке, щоб змінювати людей. Це ж стосується й міст», – ділиться колажистка.

Тож у червні 2022 року вони повернулися до Львова. На думку Зю, стосунки з містом дуже схожі на стосунки з батьками.

Читайте також: «Як говорити з дитиною про війну»: луцька колажистка презентувала психологічну анімацію для батьків

«Коли ти приймаєш своїх батьків, їхній досвід, своє дитинство, таким яким воно було. Ти вдячний їм за все, що вони дали. Не виникає бажання переробити їх, наче змусити батьків стати такими, якими б я хотіла. Те ж саме з містами. Я не можу змінити Луцьк», – рефлексує Зю.

Мисткиня називає  ще одну алегорію, яку вважає ще влучнішою – місто, як колишній хлопець – коли люди розходяться в різні сторони, бо не підходять один одному, і повертатися до цих стосунків вже немає сенсу. Тож Зю навчилась дякувати рідному місту за той досвід, який вона там отримала та пережила. А також навчилась приймати можливості у новому місті, яке теж стало для неї домом. Ці рефлексії вона й намагатиметься передати у своїй новій серії «Можливості/Неможливості».