Схід українського сонця: у Луцьку презентували книгу Катерини Зарембо про Донбас

У Луцьку презентували книгу дослідниці Катерини Зарембо «Схід українського сонця. Історії Донеччини та Луганщини початку XXI століття». 

Захід відбувся 25 лютого у книгарні «Є». Зустріч з авторкою модерувала журналістка Мирослава Ільтьо. Серед присутніх була й журналістка Район.Культура.

Книга розповідає про українські спільноти Донеччини та Луганщини, які діяли від початку 2000-х і до російського вторгнення 2014 року, а також про існування яких роcійсько-радянський міф про Донбас заперечував. Ці спільноти були голосами нових, не пострадянських Донеччини та Луганщини. 

Катерина Зарембо прагнула написати книгу про ці території, аби зробити відомою бодай частину їхньої історії та «зробити невидимих героїв видимими». Однією із таких спільнот, про які згадує авторка у книзі, була студентська проукраїнська патріотична організація «Поштовх». Її заснував Юрій Матущак 31 жовтня 2006 року. У її лавах переважали студенти історичного та філологічного факультетів ДонНУ, а також декілька студентів із Донецького національного університету штучного інтелекту та Донецького національного технічного університету. Їхньою метою було розбудувати національну свідомість. Для цього вони влаштовували акції пам’яті жертв Голодомору, просвітницькі заходи про УПА, літературні читання, вертепи тощо.

Ніхто не повстав проти діяльності організації, доки активна молодь серйозно не зайнялася присвоєнням університету ім'я Василя Стуса. Учасники кампанії збирали підписи серед студентів і викладачів, їх також підтримав міністр освіти і науки Іван Вакарчук. Але для владної (як для політичної, так і освітянської) верхівки Донецька це було надто радикально. 

Розгорівся конфлікт з керівництвом інституту. Адміністрація мала антиукраїнські погляди, тому кампанія не тільки провалилася, а і зазнала догани з боку керівників. Членів «Поштовху» зумисне завалювали на іспитах, публічно соромили. Рух довелося згорнути, проте він продовжив своє існування за межами університету.

«Це складне питання – українсько-російські кордони. Це не кордони українсько-польські, чи українсько-австрійські. Вони мають відмінності. Саме там найбільше ширилася цілеспрямована насильницька русифікація. Вона спричинила те, що російська стала першоважливою мовою. Проте їхня мова дуже відрізняється від кацапської чи літературної російської. Це зросійщений варіант української», – розповіла Катерина Зарембо.

За її словами, Донецький вугільний басейн мав важливий і потужний політичний потенціал для Радянського Союзу. Ленін казав: «Донбас – це район, без якого соціалістичне будівництво залишиться просто хорошим побажанням». Окрім того, просувалася теза, що Донбас годує Україну. До сорокових років вугільно-видобувна промисловість була дійсно прибутковою. Проте згодом ситуація змінилася. Станом на 2014 рік, кількість працевлаштованих шахтарів прирівнювалася до тієї, що й наприкінці XIX століття.

«Луганщина та Донеччина – історично українські території. Якщо створювати міфи про козацтво, то туди потрібно було додати Донеччину …», – сказала дослідниця.

На написання книги її скерувало почуття несправедливості за тих, хто постраждав унаслідок війни, проте в суспільстві їх сприймають, як зрадників, через їх регіональне походження.

«Я не хочу когось виправдовувати чи засуджувати, але потрібно визнати: з 2022 року, вихідці з Донеччини та Луганщини з пропискою про проживання на цих територіях, мають проблеми з орендуванням квартири», – зауважила авторка книги.

Як розповіла київська дослідниця, всі українські креативні індустрії масово почали з’являтися в містах після Євромайдану, та в Донецьк мало з них «доїжджали». Взагалі, перший літературний фестиваль провели у квітні 2014 року. Тому культурна ідентичність на тій території не встигла розвинутися. Щодо мовного питання, то в селах Донецька люди розмовляють українською, але сільського населення – менше, ніж міського.

Для створення обкладинки редакторська група шукала кількох художників з Донбасу, які відтворювали українських контекст. Пізніше вони знайшли кілька мозаїчних панно Алли Горської, які зберігалися в Маріуполі. На той час вони були майже знищені, нині ж – зруйновані взагалі. Проте увагу видавництва привернув ескіз мозаїчного панно «Вугільна квітка», який Алла Горська намалювала для ДКХ «Краснодонвугілля».

Ескіз мозаїчного панно «Вугільна квітка»

«Ми попросили фотографа про фото ескізу, яке він зробив до окупації. Він надіслав нам фотографію залишків мозаїки у тресті «Краснодонвугілля». Пізніше нам потрібно було просити дозвіл в Олени Зарецької на використання зображення… Ця обкладинка є дещо нетиповою для книги про Донбас. Усі ви побачили, що у ній є щось центральноукраїнське. А насправді це бачення Алли Горської тої середини Донеччини на той момент», – розповів співзасновник видавництва «Човен» Ігор Балинський.

Ігор Балинський

«Мені дуже хотілося, щоб обкладинка мала яскраві кольори, тому що це світла книга про світлий регіон. А от щодо назви, то я свого часу дуже зачепилася за фразу «Сонце України сходить на Донбасі». Згодом я вирішила, що схід сонця і Донбас, як східний регіон України добре поєднується у назві», – додала авторка.

Опісля зустрічі присутні могли купити книгу Катерини Зарембо з її автографом.