Кохання єднає: у Рівному влаштували весілля для пари з Маріуполя за поліськими традиціями

У Рівному відбулася міжрегіональна мистецька акція «Обряд весілля: Рівненщина-Маріуполь», присвячена Дню єднання.

Захід пройшов 16 лютого у Рівненському обласному краєзнавчому музеї. Пара з Маріуполя та наречені з Дубенського району відгуляли справжнє весілля, проведене за давніми звичаями та обрядами, які притаманні Рівненському Поліссю.

Дізнавалася, що таке читання «Корони», які традиції відтворили на весіллі та збирала перші враження подружніх пар журналістка Район.Культура.

Відкривали дійство особливим весільним обрядом, що побутує у селі Рачин Дубенського району, Тараканівської громади й має назву – читання весільної «Корони». За традицією, старший сват нареченого виголошує в хаті нареченої традиційне звернення – «Корону».

«Насправді традиція читання «Корони» в селі Рачин не лежить у скрині. Вона дуже популярна і нині. Що ж таке весільна «Корона»? Це не просто традиція, обряд, а назва вінця, який одягає мама нареченій на голову, благословляючи її. Сама «Корона» – це віршований текст, у якому обов’язково має звучати прощання з дівуванням нареченої, подяка батькам, жартівливе звернення до дружок. Обов’язкове звернення – це вітання і цей текст має супроводжуватися музичною грою», – розповіла Алла Грабар, директорка комунального закладу «Центр культури та дозвілля Тараканівської сільської ради».

Фото з фейсбук-сторінки Рівненського обласного центру народної творчості

Фото з фейсбук-сторінки Рівненського обласного центру народної творчості

Демонстрували обряд читання «Корони» не актори, а подружня пара – Андрій та Тетяна Левченки. Три роки тому на їхньому весіллі теж читали «Корону» й сьогодні вони вирішили відтворити й продемонструвати обряд на широкий загал.

«Є така давня приказка: хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього, тому, на нашу думку, усі ці традиції – це ДНК нашого народу, яке потрібно підтримувати, поширювати. Щоб молоді пари, які одружуються, теж їх підтримували, поширювали й знали», – відзначив Андрій Левченко.

Андрій та Тетяна Левченки

А от повноцінне поліське весілля від сватання до ділення короваю влаштували для Ніни та Олександра Ткачуків. Подружжя познайомилося в Маріуполі, коли перебувало в бомбосховищі, під час жорстоких бомбардувань міста росіянами.

«Ми до війни не знали одне одного, познайомилися в укритті. Я прийшла трішки раніше, ховалася від війни разом зі своїми дітьми. Саша прийшов на тиждень пізніше у це ж укриття зі своєю донькою. Він допомагав мені готувати їжу, бо я готувала на всіх, хто там жив, адже я кухар. Так вийшло, що я виїхала з міста першою, тому що мені потрібно було рятувати дітей. Саша вирішив залишитися, адже в нього в Маріуполі була мама й він повинен був знати, що з нею. Але, виїхавши з міста, він вийшов зі мною на зв’язок, дізнався, де я, й знайшов мене», – розповіла Ніна Ткачук.

Ніна Ткачук

Олександр розповів, що провів у Маріуполі 35 днів і вийшов із міста пішки. Та ще в укритті в пари з'явилися почуття одне до одного.

«Мені було приємно, що коли я готувала їжу, він набирав мені воду, мив посуд. Старався мене підтримати, а я старалася підтримати його. З кожним днем ми все більше спілкувалися й коли він йшов разом з іншими чоловіками по воду, то я хвилювалася за нього. Я починала розуміти, що мені за нього страшно, що я тужу, скучаю за ним і хочу, щоб він був поруч. 19 березня, коли ми виходили з укриття, він сказав, що любить мене й дав мені на пам’ять свій перстень. А я подарувала йому свого улюбленого ведмедика, тому що більше у мене нічого не було й пообіцяла знайти його за будь-яку ціну. Але так вийшло, що він мене знайшов перший», – зауважила наречена.

Ніна зізналася, що пропозицію Олександр зробив їй вже у Рівному й насправді пара одружилася ще до цього дійства. Однак вони дуже хотіли зануритися в традиції та обряди Рівненщини, куди переїхали жити, возз’єднавшись, після виїзду Олександра з Маріуполя.

«Це невимовне відчуття, яке неможливо пояснити, коли ти втрачаєш надію побачити людину, тому що пройшло багато днів. Не було ні інтернету. Ні зв’язку. Коли ти чуєш цей рідний, коханий голос, повертаєш голову й бачиш його – в той момент я не бігла, а летіла до нього на якихось крилах. І з того моменту ми нерозлучні», – відзначила Ніна.

Весілля по-поліськи проводили гучно та весело – з піснями, танцями й навіть пригощаннями. Занурювали гостей у святкову атмосферу народний аматорський фольклорний жіночий ансамбль «Берегиня» із села Городець Рівненської області та фольклорний гурт «Горина» з Рівного.

«Цей захід було заплановано спільно з Центром підтримки переселенців «Я – Маріуполь», щоб у День єднання символічно провести таке дійство, яке фактично відбувається і в них, і у нас. Ми багато думали, бо регіони різні й обряди теж різні, але вирішили, що кохання єднає й обряд весілля є скрізь. Ми запропонували їм сьогодні побути поліщуками й вони охоче зголосилися. Були представлені обряди злучання свічок, сватання, виряджання молодого, ділення короваю й інші, які є на Рівненському Поліссі. Варто згадати Рачинський культурний осередок, який долучився з представленням елементу – читання «Корони». Я вважаю, що все вдалося і всі щасливі, особливо наречені», – зазначила директорка Рівненського центру народної творчості Ірина Рачковська.

Ірина Рачковська

Як повідомив керівник Центру підтримки переселенців «Я – Маріуполь» Богдан Дужик, дійство проводили в межах проєкту «Культурна деокупація», який проходить на території всієї України, зокрема і в Рівненській області.

«Ми почали проводити спільні заходи з усіма культурними закладами, які є на Рівненщині. Так визріла така ідея, щоб показати найперше поліські обряди. А ми розповіли, що у нас є унікальна пара, що вони познайомилися в місті Маріуполі якраз під час бойових дій. Вони знаходилися разом в підвалі – там сиділи, мерзли, страждали. Потім доля їх розвела і знову звела. Вони об’єднали свої серця вже на Рівненщині, тому зголосилися на те, щоб взяти участь в такому класному заході», – розповів Богдан Дужик.

Керівник Центру відзначив, що на поліському весіллі вже бував, втім кожен регіон має свої особливі обряди. Особливо вражає традиція з хлібом – коли хрещені батьки носять хліб з певною символікою.

Наречені зізналися, що дійство залишило море вражень і відкрило для них Україну по-новому.

«Не щодня виходиш заміж за древніми, поліськими обрядами. Я дуже щаслива, що опинилася в цій ситуації й грала головну героїню разом зі своїм чоловіком. Враження заворожують. Знаєте, я дуже люблю Україну, а після цього дня стала вдвічі більше патріоткою своєї країни й переконалася, що це дуже культурна, розвинута країна. Тому я дуже задоволена, мені дуже сподобалося це дійство. Хочу побажати тим людям, які виходять заміж або вже вийшли чи планують, щоб вони цінували, любили, поважали одне одного. Розуміли, що одруження – це не просто так, а на все життя», – поділилася емоціями Ніна Ткачук.