«Хочете сенсів – робіть Стуса»: у Луцьку відбулася зустріч з акторами театру ДАХ

До Луцька приїхали митці Центру сучасного мистецтва «ДАХ» – першого незалежного театру в Україні. Актори покажуть мінімалістичну медитативну камерну оперу «Стус: Перехожий» 16 лютого, метою якої є актуалізація персони Стуса та його поезії.

Ініціаторами та організаторами події стала команда «FeelGood.Люди» за підтримки соціально-відповідального бізнесу. Сама вистава стане благодійною і всі кошти з продажу квитків передадуть до волонтерського штабу АНГАР.

Напередодні виступу, організатори зібрали на нетворкінг лучан, які так чи інакше мають зв'язок із культурним середовищем міста, щоб поговорити про виставу, а також подискутувати про стан сучасної української культури. На події була присутня журналістка Район.Культура.

Тож 15 лютого у стінах Культурного УКРИТТЯ провели своєрідну «інвентиризацію культурного ресурсу Луцька». Присутні у вільній формі могли спілкуватися із акторами, ставити запитання, висловлювати власні думки та рефлексувати на тему культури. Модерувала нетворкінг режисерка Руслана Порицька.

Співорганізаторка заходу Тетяна Зубрик поділилася, що вони із командою давно планували зробити низку заходів, щоб почати пробуджувати культурну атсмосферу Луцька.

«Ми хотіли почати привозити до міста нестандартиних людей. І 29 липня написали Софії (акторка театру «ДАХ» – ред.). Насправді ми думали, що це нереально, адже вони постійно закордоном і виступали за час повномасштабної війни лише у Києві», – розповіла Тетяна.

Також Тетяна Зубрик розповіла, що були сумніви, чи зрозуміють формат «ДАХу» лучани. Та несподівано за 2 дні відбувся повний солд аут – усі 450 місць у залі Палацу культури викупили охочі побачити виставу. 

В опері «Стус: Перехожий» грає тріо акторів: Софія Баскакова – вокал, Ігор Димов – контрабас, вокал та Володимир Руденко – композитор, фортепіано і вокал. Митці гастролюють переважно Європою. Метою проєкту є самоусвідомлення Стуса як людини – зняти з нього іконостас, зрозуміти про що він говорив, у якому контексті та для чого. Які це дало наслідки в культурному, мистецькому, ментальному усвідомленні того, хто ми, що ми, для чого ми, і чого...

«Нам у школі розповідають про поетів як про борців. Борців за що? За щось, за Україну, за патріотизм. Для мене, як для дитини – це абстрактні поняття. А вони такі ж люди як ми: які так само відчувають, так само люблять, або ж їх щось гнівить, але їх ці почуття, вчинки і вибір тоді стають реальними. Але це люди! Це не якісь Герої, або Бог», – поділився Володимир Руденко.

Актори розповіли про різницю сприйняття вистави про Стуса у Європі та в Україні. Всюди аудиторія поділяється на декілька категорій. Також без сумніву на усвідомлення сенсів вплинула й повномасштабна війна.

«У німців концептуальна свідомість і вони люблять текстові речі, ми грали з німецькими субтитрами цю виставу. Німці та європейці сприймають таку виставу, як подію – дуже відкрито і для них всі ці змісти є певним відкриттям. І персона Стуса для них вражаюча. Є інша сторона – це люди, які були змушені виїхати за кордон. Ця категорія людей ділиться на дві категорії: перші – живі і активні, яким надзвичайно цікаво відкрити для себе тексти та персону Стуса. Бо він для більшості є символом, як Шевченко, – про нього всі чули, але ніхто про нього нічого не знає... Друга частина – «вони взагалі слухають, що вони привозять». Це теж є певним маркером, як українці сприймають нас за кордоном», – розповів Ігор Димов.

Своєю чергою Софія Баскакова запевнила, що все ж таки більшість українців за кордоном гарно зустрічає та чекає на «ДАХ». Також акторка розповіла про столичну публіку.

«Ми грали це два роки до війни, ця вистава вдруге народилась, коли почалося повномасштабне вторгнення. Раніше це було більше про саморозуміння, про Стуса, про заглиблення в сенси. Але після 24 – це про сьогодні. Стус і для нас дуже складний поет, це треба було все викувирювати. А після 24-го відразу кожне слово стало зрозумілим кожному глядачу. Більше стало глядачів, більше цього потребує», – пояснила акторка.

Митці зауважують, що їм все ж таки треба було усвідомити Стуса самим, перш ніж показувати людям. І вони досі роблять це на сцені.

«Реалізовувати цей образ спеціально? Виникає питання: навіщо? Це відбувається саме тут і зараз. Навпаки потрібно прибрати все зайве, щоб ми могли побачити себе, що відбувається з нами зараз, навколо нас зараз. Мати силу проходити через це», – зауважив Володимир Руденко.

Ігор Димов акцентував на словах самого Стуса «дочекатися себе».

«От і ми маємо дочекатися себе. Для мене особисто Стус – це справа мого життя. Діставати поетів із домовин шкільної програми. Я не розумію як діти можуть сприймати Стуса, навчаючись у школі. Для мене – це справа і наш шлях. Ми просили сенсів, і наш наш майстер КЛІМ відповів: «Хочете сенсів – робіть Стуса». Історію, її завжди переписували, а поет, він описує дійсність», – пояснив Ігор Димов.

Читайте також: ЗаСВІЧені СТУСом. БЛОГ

Наступним поетом, над творчістю та постаттю якого працюють «дахівці» – Павло Тичина. 12 віршів для вистави про Стуса обирав КЛІМ, творчий ідеолог, наставник та тренер «ДАХу». В опері більшість поезії – пізні вірші поета, зі заслання, де він визрів як філосов і як митець. Поезію для Тичини обирають вже самі актори. За словами митців, поезія Стуса, як ритм потяга. У Тичини ж у віршах звучить багато маршових ритмів.

«Всі геніальні поети – музиканти. У їхніх віршах вже є ритм. От Тичина – це Дебюссі, слова, вони ніби намальовані. КЛІМ казав, що Стус – це рок. Спочатку йде слово, щоб його було чути, а потім думається яка буде мелодія, щоб це слово звучало найкраще», – сказала Софія.

«Коли я бачу себе на сцені, я бачу людину. Через цю людину я бачу себе, і я щось розумію про себе. І музика... Вона йде до серця. Бо слово йде через голову. Музика відразу в тіло. В цьому є сила музики і театру: мелос і слово», – пояснив Ігор.

Вистава «Стус:Перехожий» має ввести глядача у стан «занирнули і винирнули», вона має змінити глядача. Та за словами Ігоря Димова, зазвичай глядачі не хочуть відпускати те, що побачили, і хочуть забрати це із собою. 

Після розповідей про оперу, розпочалася частина нетворкінгу на тему генези культури. Звучали кулуарні теми культури, присутні ділилися досвідом та рефлексували на тему почутого. Руслана Порицька задавала київським колегам запитання, щоб зрозуміти чи є різниця між культурним життям Луцька та столиці. Хто ж впливає на розвиток якісного мистецького продукту в Україні: влада міста чи звичайні люди, які у ньому живуть. Інколи виникали дискусії, адже в Укритті були присутні й митці, громадські діячі, освітяни та частково представники місцевої влади.

Талановиті, ініціативні митці та культурні діячі незалежно можуть творити культуру міста, регіону або ж країни загалом. Таким прикладом є діяльність театру «ГаРмИдЕр», Музею сучасного українського мистецтва Корсаків, літературний фестиваль «Фронтера» у Луцьку. Звісно, можна назвати й такі приклади у Києві, включно із Центром сучасного мистецтва «ДАХ».

Іншою стороною є ініціативність влади. За словами акторів київського театру, коли у них виникли труднощі з проведенням «ГогольFEST», їх покликали представники влади Маріуполя. Адже вони усвідомлювали, що їхнє місто пасе задніх у культурному середовищі країни. 

Очевидно, якби одні та інші працювали у тандемі – культурний клімат України став би сприятливіший, адже має шалений потенціал. На завершення «дахівці» потішили усіх своїм співом.