Нескорена: у Луцьку презентували моновиставу про Ліну Костенко

Ліна Костенко хвилювала і хвилює багатьох сучасників. Її неодноразово нагороджували почесними преміями українського та міжнародних рівнів. Вона також нагороджена почесною відзнакою Президента України та орденом князя Ярослава Мудрого, є почесною докторкою трьох університетів.

Але «усі ці заслуги ніколи не стануть показником істинного світогляду поетеси до тих пір, доки ми не візьмемо до рук її збірки, доки не прочитаємо «Марусю Чурай» і не задумаємося про долю українського жіноцтва». Так вважає виконавиця та постановниця моновистави «Нескорена», заслужена артистка України та акторка Людмила Натанчук, з якою спілкувалася журналістка Район.Культура.

Людмила Натанчук

Спектакль про життя видатної поетеси презентували на сцені «Театру в укритті». 

– Як зародилася ідея зробити постановку вистави, присвяченій Ліні Костенко?

– Я з дитинства була закохана в поезію. Тому, ще навчаючись у школі, я неодноразово приймала участь у районних, обласних конкурсах читців. А під час навчання у Волинському державному училищі культури долучалася до всеукраїнських конкурсів, присвячених Лесі Українці та Тарасу Шевченку. А у поезію Ліни Костенко з кожним днем закохуюся ще більше. Я обожнюю її стиль письма, люблю її інтимну і громадянську лірику. Коли у нас почав функціонувати Театр в укритті, то захотілося зачитати вірші Ліни Костенко саме там. Адже, вона, на мою думку, найкраща поетеса сучасності.

– Як відбувалася підготовка?

– Виставу ставили кілька років тому. Вона входила до серії проекту «Портрети», у якій актори нашого театру готували моновистави про відомих митців України – композиторів, акторів, письменників. Мені випала честь готувати портрет Ліни Костенко. Я ще тоді написала штрихи до її життєвої і творчої біографії. А згодом трохи оновила її, підставила під сьогоденні реалії.

– У виставі ви більше акцентуєте на творчому чи біографічному життю поетеси?

– У виставі висвітлено її біографію, яку я читаю з книги. Проте акцент все-таки був на її поезії.

– Як ви підбирали поезію до вистави?

– Я обирала вірші за хронологічним порядком, починаючи з її першого вірша. Підбирала саме ті, які мені найбільше припали до душі. Було багато поезій, які б я ще хотіла додати до вистави, проте на жаль, неможливо умістити усю ширину її творчості в такий малий часовий проміжок. Також було додано уривки з прозових творів – це монолог із «Записок українського самашедшого».

– Моновистава – важкий жанр. Як ви з ними боролися з труднощами цього жанру?

– Це справді досить складно, адже цей жанр вимагає від одного актора втримати увагу глядача. Проте, я морально опиралася на її вірші. Ліна Костенко – принципова жінка, з чоловічим характером, сталими принципами. Цей характер у неї проявився ще в дитячому віці. Коли Ліні було шість років, її батька назвали ворогом народу та заарештували на довгі десять років. І, мабуть, з того часу, у її характері з’явився дух вільнодумства, боротьби за волю. Тому Ліну Костенко називають жінкою з чоловічим характером. Її поезія також має цю силу. Тож, я заспокоювала себе тим, що з її віршами мені нічого не страшно.

– Чи допомагав вам хтось у підготовці вистави?

– З реквізитом мені допомогла художниця-постановниця Ірина Ілляшенко. Вона виготовила мені книгу «Незламна», з якої я на сцені читаю про життя Ліни Костенко. А підібрати музику до вистави мені допомогла актриса Юлія Герел. З їх підтримкою і вийшла така душевна, атмосферна вистава.

– Розкажіть детальніше, яка музика використовується у спектаклі.

– На початку вистави звучать актуальні композиції, які були написані під час війни. А вірші я читаю під супровід фортепіанної музики. Саме з цим музичним інструментом та його звуком у мене асоціюється поетеса.

– Чи відчували ви душевну спорідненість з ЛІною Костенко, коли виконували цю роль?

– Кожен читець завжди примірює досвід, емоцію і душевний стан митця. Ліна Костенко мені дуже близька. Ще в студентські роки для екзамену я готувала уривок про страту із «Марусі Чурай». Цей розділ дуже мені сподобався – такий глибокий, дієвий… Відтоді у мене ще більше зросла любов до її поезії. Цей уривок я також додала до вистави «Нескорена». Я вважаю, що Ліна Костенко – це прямий духовний нащадок Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. Поетів такого масштабу, такого дарування народжується один чи два на століття.

У неї загострене почуття краси, і це почуття стосується усього духовного і матеріально сущого на цім світі. Тому що Ліна Костенко бачить світ по-новому, говорить правду без прикрас і чудово знає, що «жонглює будень святістю і свинством». І, як казав поет та прозаїк Богдан Лепкий, «Для України варто не лише вмирати, а й жити». А Ліна Костенко живе, творить, страждає, радіє. Вона – воїн і просто жінка, матір і царівна.