Від Київської Русі до сьогодення: як у Рівному провели інтерактивну виставку українського автентичного одягу

12 Лютого 2023, 14:36
Ніна Белліні РЕПОРТАЖ 1924
Ніна Белліні

У Рівному провели інтерактивний благодійний захід «Український одяг від часів Київської Русі до сьогодення», де дослідниці українського національного одягу знайомили відвідувачів із культурою, історією та побутом українського народу.

Захід відбувся 10 лютого у галереї «Євро-Арт» та організований Рівненським обласним центром народної творчості.

Що одягали наші предки від дитинства й до старості, чому мали багато прикрас, але не носили макіяжу, як хусткувалися у різних регіонах України та у чому досі проявляється наша родова память – дізнавалася журналістка Район.Культура.

Ніна Белліні

Головна мета заходу, за словами організаторів, – показати справжню українську історію, нагадати, за що саме ми цінуємо, поважаємо, зберігаємо культурні традиції наших предків. І звідки черпає силу український народ. Щоб продемонструвати це наочно, до Рівного завітали Олена Медведєва-Звіздовська – засновниця і керівниця туристичної агенції «Дива країни» та авторка туристичних маршрутів місцями сили України, а також Ніна Белліні – гід Всеукраїнської асоціації гідів України, історикиня, викладачка, авторка унікальних екскурсій Києвом.

«Любиш те, що знаєш. Я думаю, що коли почалася війна, багато людей відчули, як мало вони знають про Україну. Але знати це одне – можна почитати, можна подивитись. А от наша агенція «Дива України» – ми подорожуємо місцями сили. Що таке місце сили? Це місце, де ти можеш стати й відчути рідну землю, як вона сповнює тебе силою. У кожному такому місці живуть дивовижні люди. Люди – наші дива. Традиції – наші дива. Обряди – наші дива. Ми зараз згадуємо генетичні коди нашої нації. Я вже сім років воджу людей місцями сили, і бачу, що коли людина приїжджає в таке місце, вона змінюється, вона згадує, тому що прокидається родова пам’ять. Так само родова пам’ять прокидається, коли ви вдягаєте справжній український автентичний одяг», – відзначила Олена Медведєва-Звіздовська.

Приватну колекцію українського автентичного одягу, відтвореного за схемами й малюнками від часів Київської русі до сьогодення, у кількох валізах привезла до Рівного Ніна Белліні. Як розповіла дослідниця, деякі з речей вона купувала, деякі відтворювала власноруч, а деякі – люди приносили в подарунок. Тепер за допомогою інтерактивних екскурсій історикиня має змогу набагато доступніше розповідати і українцям, і іноземцям про багатство українських традицій.

«Чому я їжджу з цими клунками? Бо я, по-перше, мама трьох дітей. І що таке мама-історик, я думаю, ви знаєте. Коли ви починаєте дітям розповідати щось своє, то вони дуже плавно за пять хвилин в астрал входять. Щоб привернути увагу, щоб дитина відчула, включилася і якось запам’ятала, треба вмикати ці «шарікі-фонарікі»: доцінька почіпай, поміряй, понюхай. Але ми теж діти й розповідати деякі речі на пальцях не дуже цікаво. Тому я спробую на вас це і показати. Усе, що я вам буду розповідати – це перевірено на основі науки, за допомогою наукових робіт і співпраці з музейниками. Це все казка, яка була правдою», – пояснила Ніна Белліні.

Щоб простежити, який одяг носила жінка від народження й аж до смерті, Ніна запрошувала гостей заходу приміряти одяг та прикраси різних часів та різних регіонів України.

«Перші пелени будуть з маминої сорочки. Це не будуть спеціальні пелени ткані, тому що вони будуть гостренькі, грубенькі. Для дитинки це не підходить. Що віддасть мама? Мама віддасть свою м’якеньку сорочку», – зауважила дослідниця.

У Київській Русі пелени були зроблені з кількох полотнищ, тому що в хаті був станок тільки на 20 сантиметрів і якщо подивитися на старі рушники, то вони будуть дуже вузенькими – 20-30 сантиметрів.

«Мама одягає сорочинку дитинці й, як правило, це буде сорочинка до самого долу, а може навіть трошки більше. І от наша дитинка буде рости разом з сорочинкою. Мені дуже сподобалось, як в літописі було написано «доросла жінка носить сорочку, а деякі срамниці – срачицю». Срачиця – це сорочка, яка по красиве місце. Це дуже цікавий факт і наші пращури дуже часто використовували те, що зараз нас бентежить», – поділилася Ніна Белліні.

За словами гіда, за одежиною можна було дивитися на людину, як за паспортом, і визначати вік. Так, до прикладу, показником зрілості дівчини буде плахта, яку носили як спереду, так і по боках.

Важливою запорукою щастя дівчини вважали довге волосся, тож з більш раннього віку мама починає потрохи заплітати дівчинці коси.

«Мені дуже подобається, як у Гійома де Боплана було записано, він пройшов Європу, Україну і Російську імперію і був здивований, що на теренах України ні у чоловіків, ні у жінок ковтунів в голові немає. Його не вразило, що ми такі роботящі, а те що в нас ковтунів нема. А ця традиція дуже давня. Я думаю, що ви теж її використовуєте, навіть якщо ви не в IX столітті. Ви коли голову помили коси чешете? На подвірї? Бо всі українки знають, що якщо волосину птах забере, в гніздо заплете – буде головний біль. Може і не буде, але ми цього не робимо. Ми миємо травами, відварами. Ми в суху висушуємо волосся, заплітаємо і вже потім виходимо надвір. Волосся бережеться», – розповіла лекторка.

Також мама могла навіть іноді вирізати свої коси й вплести дитині. Кожна жінка як і зараз за допомогою макіяжу чи в інший спосіб робила себе красивішою.

«Тоді так само підбріхували з величезним задоволенням: там стрічечку вплела, там коня обстригла – вплела, або мама допомогла», – поділилася Ніна.

Сорочки наших пращурів зазвичай були конопляні чи кропивяні. Їхній колір був не надто красивим, тож їх колорували за допомогою природних матеріалів. До прикладу, сорочку, яку показала дослідниця, вона пофарбувала за допомогою шовковиці.

«У Київській Русі білу одіж могла дозволити собі людина, яка була дуже статусна. А подолянка захоче чогось красивого. Я просто надавила шовковиці, довела до кипіння, додала трошки оцту й занурила цю одежинку. До речі, я вже двічі її прала. Так, трішечки висвітлилася, але знову ж таки вона яскрава і красива», – розповіла дослідниця.

Чим більше юна дівчина виконуватиме роботи – тим складнішим ставатиме її одяг. Вона почне надягати поручі, які захищають руки від бруду. Як розповіла Ніна, навіть зараз в українському строї рідко можна побачити браслети. Це єдина прикраса, яка нас оминула. Тому що ми прикрашали рукави не тільки для роботи, а і ритуально малюнками й оберегами. Поручі були шкіряні й берестяні, святкові й повсякденні.

Також оберегами для дітей ставали прикраси.

«Все починається з бусінок. Перші атрибути, які пов’язані з захистом і подаровані батьком, – це кельтські та слов’янські гривні. Сонце і круг – це завжди символи чоловіка і влади. Гривню, якщо відрізати, то буде у вас рубль, бо вона буде рублена. Це не тільки прикраса й оберіг – це гроші. Були й материнські прикраси, жіночі – це лунниці. Символ жінки. Його раніше носили на грудях, потім замінили на хреста з приходом християнства. Але вони все одно збереглися», – розповіла історикиня.

Більшість прикрас, за словами дослідниці, були залізними. Достеменно не відомо чому, втім, наші предки майже не використовували срібла, золота чи коштовного каміння. Українці тих часів обирали залізні чи скляні аксесуари.

Важливим оберегом також були зерна. Вони повторюються скрізь, навіть на вишиванках. Річ у тому, що ритуальною їжею у словян, яку ми досі використовуємо як християни, був мак.

«У вас мак буде в коливі, в пасках, на Святий вечір, на пісну вечерю. Тому що маковиння завжди у словян вважалося оберегом. У всіх казках висипалося маковиння, щоб відьма в хату не зайшла», – зазначила Ніна.

Перші стрічки дівчата починали вплітати у волосся з 14 років. Потім все більше починали прикрашати голову. Коли жінка буде носити щось, що відвертатиме увагу: чи на грудях багато намиста, чи квіти на голові, чи китички. За словами дослідниці, жінки завжди робили так, щоб не на лице фіксувався погляд. Наші предки в ті часи трішки підфарбовувались, але вони ніколи не робили, як скандинави чи московити – не малювали захисну маску на лиці.

«Як московитки робили – жиром намазала, білилом намастила, очі підвела, цятки румян наклала. Вона іде в такій масці, що якщо почитати мандрівників XVII-XVIII століття, то вони казали: «Можливо, вони й красиві, але їх же ніхто не бачив». Ми відвертали увагу по іншому», – відзначила лекторка.

Історію жінки також легко було простежити за покриттям голови.

«Дякую волинянам за те, що ви зберегли традиції повивання голови часів Київської Русі. Вона незмінна. Вона така ж залишилась. Як робилося це повивання? По-перше, жінка коси ховала, резинок не було. Вона формувала два рожки чи дулю, брала просте конопляне волокно чи нитку, яку вплітала в косу й потім закочувала. Якщо не так багато кіс на голові, то бралася кибалка і нею закручувалося волосся. А потім вже одягали очіпок. В очіпках ходили по хаті. Якщо вона буде далі виходити, то одягатиме ще хустку», – розповіла Ніна Белліні.

А от автентична українська вишивка завжди була геометричною. Це було у скіфів, сарматів, готів, гунів, ранніх слов’ян.

«Трикутничок намалює кожен. Це найперше пояснення чоловіка і жінки», – пояснила історикиня.

Протягом кількох годин Ніна Белліні демонструвала рівнянам варіанти зав’язування хусток, розповідала про різницю у техніках та матеріалах, знайомила з історією появи нових схем для вишивок та вказувала на вплив інших країн на наші традиції та звичаї.

Також гостям заходу вдалося послухати фольклорний гурт «Горина», учасники якого у традиційному волинському строї і виглядом, і піснею додали нових культурних шарів до інтерактивної виставки Ніни Белліні.

«Будь ласка, чіпайте, міряйте, це створено повністю за старовинними схемами і малюнками. У музеях в Київській області я читаю лекції й кожен музей мені розповідає про свої особливості й автентичні речі. Я їх беру, потім іду до майстрині й кажу: глянь, яке красиве «шото». Жінки з майстерні вже на мене чекають, бо настільки самі цим переймаються. Вони мені зробили очіпок Марії Магдалени Мазепи – матері Мазепи. Вони два тижні бовталися з тим очіпком. Я кажу: «Дівчата, в мене стільки грошей нема, скільки ви там часу витратили, а вони відповідають, що це безкоштовно, бо самим цікаво», – розповіла Ніна.

Окрім унікальної можливості дізнатися більше про культуру та традиції предків та простежити, який зв’язок ми досі тримаємо з попередніми поколіннями, відвідувачі дійства також могли вплинути й на сучасну історію – долучитися до збору коштів на ліки для Збройних сил України.

Коментар
22/06/2024 Субота
22.06.2024
21.06.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром