П'ять колосків: про що нова дитяча книга Юлії Смаль про Голодомор

02 Лютого 2023, 16:16

1511

Книга

Нова книга письменниці з Луцька Юлії Смаль про Голодомор – це реальні історії про те, як зникали українці, як втрачали українці і про те, як вижили українці.

Авторка традиційно доступно пише про серйозні та важливі речі для дітей. Журналісти Район.Культура дізналися про вихід книги у продаж зі сторінки письменниці у фейсбуці.

Коли виникла ідея написати для дітей саме про Голодомор, Юлія Смаль написала у соцмережах повідомлення про пошуки реальних історій про ті події, і на основі присланих їй розповідей написала таку книжку.

Розповідь ведеться від імені дітей, які жили в ті часи, бачили на власні очі, як розстрілювали їхніх родичів за декілька зернин пшениці, піднятих в полі, як називали їх батьків куркулями, забирали все майно, а самих вивозили в Сибір, як цілими селами люди пухли з голоду і помирали один за одним. У книзі наведено фотознімки законів та газет 1932-1933 років, наприклад «Про п'ять колосків».

«В цій книзі діти живуть своїм дитячим життям, проживаючи всі події, усвідомлюючи їх так, як належить звичайним дітям. Вони розповідають історії таким самим дітям про Голодомор. Це яскрава книга про темні часи нашої історії для того, аби кожен дізнався правду», – каже Наталія Моспан, засновниця видавництва «Моя книжкова полиця».

Книга радше нагадує комікс, у ній дуже багато люстрації, які намалювала львівська художниця Юлія Ганик.

«А виявляється, що десь в східних областях, наприклад, в школі про таке не розповідали, не пов'язували причин і наслідків, не засуджували комуністів і ще багато чого не... Щоб виправити це і заповнити ті білі плями історії, щоб чітко і зрозуміло пояснити, яка причина зла, наслідки якого ми розгрібаємо досі, з'явилася ця книжка. Ми маємо шанс виростити покоління дітей, яке буде знати правду. Тепер ми маємо книжку для дітей про Голодомор, щоб вже точно всі діти знали і пам'ятали цей період нашої історії, щоб у всіх був отой імунітет, який не дозволяє слухати русняву музику, говорити російською чи не дай боже шукати «хароших рускіх», – каже Ірина Михайленко, працівниця видавництва «Моя книжкова полиця».

«Давно те було. Уже поросли небуттям степи і могили. Й книжки такі мали б уже давно бути, але ми, українці, не мали такого права, бо жили у величезній «щасливій» державі, на ймення Радянський Союз — тюрма народів. Минають часи, відходять уже останні свідки подій середини двадцятого століття і ми, нащадки цілих, нащадки вцілілих, збираємо по зернятках їхні спогади. Не забути, не втратити, пам’ятати.

Історії, описані тут, — історії справжніх живих дітей, які уміли гратися і допомагати своїм батькам, мріяли про щось, чогось не любили, часом не були слухняними. Словом, ці історії — історії найзвичайнісіньких дітей, розказані ними чи їхніми родичами. І коли мене спитали б, чи я знаю цих людей, то моя відповідь: «Так». Двоє з оповідачок — бабусі моїх добрих подруг, а одна — моя, бо немає в Україні людей, родин яких не торкнулося страшне слово «Голодомор».

Не бажаю гарного читання. Бажаю мудрого читання, люба читачко чи любий читачу. Нехай на нашій прекрасній землі буде мир і діти ніколи не знають горя», – йдеться в описі книги.

До слова, книга пройшла рецензію Музею Голодомору.