Анатолій Кичинський презентував рівнянам єдину книгу, яку зміг вивезти під час евакуації з Херсона

У Рівному відбулася презентація книги херсонського письменника Анатолія Кичинського – «Сотворіння цвіту».

Зустріч пройшла 18 січня у Рівненській обласній бібліотеці. Про російську мову в Херсоні, викрадену росіянами картину та відзнаку від Залужного, якою пишається поет, дізнавалася журналістка Район.Культура.

Цей вечір справді складно назвати презентацією, адже книга вийшла ще 2020 року. Втім, як каже сам автор, пандемія коронавірусу та повномасштабне вторгнення завадили його презентаційному туру. До того ж сталося так, що «Сотворіння цвіту» – це єдине видання, яке поет зміг вивезти під час евакуації з Херсона.

Читайте також: У Рівному відбулася зустріч із херсонським поетом-маляром

Анатолій Кичинський – відомий український письменник і художник. Автор понад двох десятків книг. Лауреат низки премій, зокрема і Національної премії імені Тараса Шевченка за книги поезій «Пролітаючи над листопадом» і «Танець у вогню».

Селище Преображенка, Чаплинського району, в якому він народився, наразі окуповане росіянами. Рівне, до якого вимушено переїхав митець, називає чарівним, але не приховує: хоче повернутися додому. 

«Я згадав давню історію 2006 року, коли мене запросили на міжнародний фестиваль «Варшавська осінь». Я там зустрічався з людьми й почав розказувати, де я народився. Тепер я знову їду до Варшави, у мене там має бути творча зустріч і знову я їм скажу так, як тоді: я народився у Варшаві. А потім поясню, що таке Варшава. Виявляється, Варшав на світі дві – село Преображенка, де я народився, люди з навколишніх сіл називали Варшавою. Тому що на той час майже всі мешканці Преображенки мали прізвища із суфіксами -ськ, -цьк: Новицький, Понідзельський, Кичинський. Там багато поляків було, представників української шляхти. Тому я так і сказав, що народився у Варшаві. Варшава наразі окупована», – пригадав Анатолій Кичинський.

Читайте також: У Луцьку відбувся літературний вечір з херсонським поетом Анатолієм Кичинським

Розповів поет і про визначного земляка, яким пишається. Адже в Чаплинці народився представник українського розстріляного відродження Микола Куліш. 

«Є такий польський поет і актор Познанського театру Едмунд Петрик. У Німеччині, коли там проходив симпозіум молодої поезії соціалістичних країн, за рік до того, як була повалена Берлінська стіна, мене на ньому представляли. Раптом підбігає чоловік, обіймає мене. Це виявився Едмунд Петрик, який сказав: «Який я радий тебе бачити, ти ж земляк Миколи Куліша, а ми зараз проводимо репетиції за його п’єсою «Маклена Ґраса». А я стою, мене гордість розпирає, думаю: «Це ж треба таке, де той Берлін, де та Чаплинка». Почав згадувати, чи мене хтось в Україні хоч раз обійняв, за те, що я земляк Миколи Куліша», – зауважив поет.

«Сотворіння цвіту» – це збірка, до якої увійшли нові вірші, вибрані твори з попередніх видань, поема та кілька прозових спогадів письменника. Одну із давніх поезій, яка увійшла до цієї книги, відзначив навіть головнокомандувач Валерій Залужний.

«У грудні стався такий історичний випадок. Я страшенно горджуся ним. Мене й інших українських поетів в Рівне запрошують протягом багатьох років на літературно-мистецький фестиваль «Куст». Я пригадую у 2021 році я на ньому познайомився з молодою поетесою Юлею Кашпуренко з Києва. Вона волонтерка, хірургиня, активістка. Юля зв’язалася зі мною й надіслала мені дві фотографії. Виявляється, 5 грудня, перед днем Збройних сил України була зустріч у Києві, на якій був генерал Залужний. Вона взяла із собою мою книгу, підійшла до нього. Він відкрив її на шостій сторінці й почав читати вголос: «Оце – мій меч. А це – мій плуг. Ось – ворог мій. А ось – мій друг. А вся моя тривога – в тім, що ніяк я не збагну, чи це дорога на війну, чи це з війни дорога». Він ще подивився, а там 2003 рік вказаний і запитав: «Як ця людина могла у 2003 році так написати?» Він поставив у книзі автограф. Колись цей примірник стане дуже знаменитим», – зазначив автор.

Читайте також: В Херсоні з'явився портрет Залужного зі словами Оксани Забужко

Зачитав для присутніх поет кілька віршів з розділу інтимної лірики. Один з них має назву «Жива і скошена тече в мені трава». 

«Я його написав на першому курсі Педагогічного інституту. З цією назвою вийшло у мене три збірки. І коли у 2018 році виходила книга у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» у найпрестижнішій серії в Україні, Іван Малкович запропонував мені дати йому рукопис. Я якось там назвав його, а він каже: «Ні, давай назвемо «Жива і скошена тече в мені трава». Я відповідаю: «Іване, у 1979 в мене виходила така книжка, потім у 2013, скільки ж можна». Він каже: «Он у Тараса Григоровича виходило скільки, а називалося тільки «Кобзар», – переповів розмову Анатолій Кичинський.

Окрім письменницької діяльності, митець також пише картини. Збірка «Сотворіння цвіту» проілюстрована репродукціями живописних полотен автора. Продемонстрував добірку своїх картин Анатолій Кичинський в електронному вигляді, адже встиг вивезти з Херсона лише кілька полотен.

«Одну із моїх картин орки вкрали. Була виставка в Херсонській обласній адміністрації. Мені подзвонили й сказали, що тих картин уже немає. На окупованій території картини не вціліли. Але, на щастя, частину я заховав», – поділився художник.

Читайте також: Херсонські музейники ідентифікували картини, які окупанти вивезли до Сімферополя

Щодо російської мови в Херсоні автор зазначив, що вісім з десяти херсонців завжди говорили з ним українською. Проте існував певний психологічний бар’єр, адже з російськомовними співрозмовниками ці люди переходили на російську. 

«Якби не політика нашої держави з 1991 року в цьому питанні, то все було б інакше. У 1994 році у Франції прийняли закон про захист французької мови. А коли ми прийняли закон?» – розмірковував письменник.

Втім, ситуація змінюється, адже за спостереженнями Анатолія Кичинського, молодь все більше розмовляє українською.

«Років три тому трапилася така ситуація: я йду по херсонському проспекту, поспішаю до себе у майстерню. Поряд ідуть дві дівчини, років 17. Я їх обганяю, а вони між собою розмовляють. І от коли я їх обганяв, мимоволі почув, що одна з них каже: «Ти знаєш, я останнім часом вирішила для себе раз і назавжди розмовляти скрізь і всюди тільки українською мовою». Я вже не міг далі поспішати й слухав далі: «Коли я почала це робити, такий кайф почала відчувати». Я тоді собі сказав: «Те, що я чув від них, від представників молоді, – це момент істини». А це могло б бути в 90-х роках», – підсумував письменник.

Пов’язана творчість Анатолія Кичинського і з музикою. Його вірші є текстами багатьох пісень, які співали Марія Бурмака, Сергій Лазо та Павло Дворський. Саме композицією Дворського довгий час розпочинало ефіри «Українське радіо» в Сіднеї. За словами поета, він обожнює українські народні пісні. 

«Бувало таке: я читаю, натрапляю раптом на перлину, на рядок. Я спотикаюся об нього і далі вже читати не можу. У мене в голові починають прокручуватися асоціації, думки. І народжується новий вірш. Я беру рядочок із цієї народної пісні й роблю з неї епіграф до свого нового тексту. Українська народна пісня – це всесвітній феномен», – розповів митець.

Читайте також: «Усі щиро вірять, що це пісні Віктора Павліка»: як у Рівному пройшов творчий вечір Сергія Лазо

Піснею привітали поета із презентацією і гості заходу. Рівненська музикантка Валентина Слуквіна виконала пісню «Для чого зима».

Лілія Овдійчук (зліва)

«Ви нас у свою поезію занурили, ви причастили нас своєю поезією і ви викупали нас у своїй поезії. На «Вимові», студії українського слова, куди ми запросили пана Анатолія, найперше що вразило – це його володіння словом, його поезія. Фразеологізми в одній поезії, яких було десятків шість. І це не просто нанизування, щоб заримувати. Це було настільки дотепно. Тоді я зрозуміла, що ця людина глибинно знає українську мову. Людина з Херсонщини», – поділилася враженнями від вечора науковиця Лілія Овдійчук.

Презентував гостям заходу Анатолій Кичинський і нові вірші, які згодом увійдуть до нових збірок автора. А на похвалу від присутніх відреагував скромно.

«Я вже бронзою покриваюся, ніби пам’ятник», – пожартував митець.