Андрій Любка презентував свою нову збірку прози «Щось зі мною не так»

11 Січня 2023, 17:36
Андрій Любка та Сергій Жадан ФОТО 1666
Андрій Любка та Сергій Жадан

«Якби мене запитали, чи є ця книга важливою для мене, і чи вона відрізняється чимось від інших, то – ні», – поділився своїми думками щодо власної збірки Андрій Любка на презентації книги «Щось зі мною не так».

У прямому ефірі на онлайн-сторінці Харківського літературного музею 10 січня відбувся літературний вечір з ужгородським письменником та волонтером. Захід провели в рамках роботи Літературної мережі проєкту «Підтримка внутрішнього культурного діалогу в Україні», ініційований командою Meridian Czernowitz, а також за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Модерував зустріч Сергій Жадан. Пряму трансляцію з презентації дивилася журналістка Район.Культура.

Нова збірка увібрала в себе понад 50 творів різносюжетної короткої прози, написаної впродовж 2020–2021 років. Рукопис автор віддав видавництву ще у листопаді минулого року. Андрій Любка зізнався, що це була його перша книга, з виданням якої він не поспішав.

Читайте також: Андрій Любка продає раритетні журнали з Залужним, аби зібрати гроші на авто для ЗСУ

Вона писалася роками, але навіть тоді, коли вже була вибудувана концепція збірки й роботу над текстом було завершено, видавництво вирішило трохи зачекати з публікацією. Її планували видати разом зі серією книг з обкладинками від українських художників.

Для цього автор разом з видавцем Святославом Померанцевим, відвідували галереї художників в Києві, проте довго не могли знайти саме ту картину, яка б пасувала за настроєм збірки.

«Нам нічого не підходило. Адже книга не те щоб дуже весела, але у ній є щось пустотливе, легковажне», – зазначив Андрій Любка про пошуки картини.

Врешті обкладинкою до збірки стала картина Матвія Вайсберга «Санчо. Оммаж Гюставу Доре». 

«Через те, що це моя вже десята книжка, вона мені менш важлива своєю публікацією. Ця книга особлива мені тим, що у ній записано «2022-ий рік». Мені дуже подобалося ідея, що всупереч логістичним проблемам та повітряні тривоги, багато людей продовжували виконувати свою роботу заради того, щоб ця книга вийшла: завозили папір, робили верстку, відмикали книгарні. Якби це пафосно не звучало, але це трудовий подвиг. При цьому вони отримували гроші, і не були змушені просити гуманітарну допомогу та виїжджати з країни. Саме це для мене було важливо», – пояснив Любка.

Книга нагадує про реалії 2022-го року і своїм зовнішнім оформленням. Адже Матвій Вайсберг, художник обкладинки став біженцем з перших днів війни.

Письменник розповів, що коли оголосили передпродаж, то багато людей написали, що не впевнені чи зможуть прочитати цю книгу, проте хочуть підтримати улюблене видавництво та українську культуру. Саме цей вияв солідарності зробив збірку вагомою для Андрія Любки. За словами автора, одна з фішок збірки – її необов’язковість. Адже більшість текстів – неактуальні, і не написані на злободенну тему.

Читайте також: Культурне поле, російська «вєлікая» та місія українських митців. ІНТЕРВ'Ю з Андрієм Любкою

Письменник розповів, що любить мікропрозу за те, що її можна писати в останній момент якщо є дедлайни. Але коли ти пишеш впродовж десяти років, то здається, що ти вже все описав. А про що писати? І тоді, в останній момент, вночі з’являється якийсь спогад. Сама історія без своєрідного стилю, у якому вона подана – була б не цікава. Проте задум працює.

Андрій Любка на противагу іншим літераторам, які почали писати твори про війну, вирішив не писати нічого. Письменник розповів, що через тривогу, яка панувала серед його середовища, не міг зосередитися на довшому реченні. Доводилося повертатися, перечитувати й врешті- решт, зовсім відкладати книгу. Порятунком для нього стала фізична робота – завантажування та розвантажування поїздів на Харків.

«У цій роботі я бачив конкретний результат. Тож коли мене просили: «напишіть щось для данської газети, ви можете розповісти правду», для мене це було щось настільки мертве і холодне… Я не розчарувався в Слові, але втратив до цього інтерес. Зараз, на мою думку, є можливість робити більш нагальні, конкретніші речі», – поділився письменник.

Попри паузу в літературній роботі, Любка збирає матеріал для майбутніх творів під час регулярних поїздок на прифронтові території з волонтерською місією.

Читайте також: Футболки «Щекавиця» та журнал з Залужним: як Любка збирає гроші на ЗСУ

«Будь-яка війна починається з мови. Перша світова почалася з того, що світ змінився настільки, що стара виражальна мова вже не могла його описувати. Модернізм ламав структури вікторіанської пихатості. Світ став новим. Так і тепер. Ми наповнюємо новими правильними сенсом ті слова, які раніше не мали значення. Наприклад, електромеханіки, автомеханіки, люди, які носять коробки – ми побачили, яку героїчну роботу вони роблять. Якщо раніше про військових говорили, як про злодіїв та алкоголіків, то зараз ми вкладаємо у слова «військовий» повагу, з’являється поняття доблесної честі», – розповів Андрій Любка.

Одним з найбільших відкриттів для письменника під час таких поїздок було розбиття снобського пафосу про простий народ. Розвінчання уявлення про українського патріота як людини, яка ходить у вишиванках, завжди правильно голосує і знає важливі з історії України дати. Не обов’язково відповідати цьому образу, щоб бути патріотом.

Коли Любка бачив, як люди виходили на вулиці зупиняти навалу, стрибали з прапорами на танки, виникало враження, що відродилися архетипи, ті Кайдаші, про яких писав Нечуй-Левицький. Можливо, колись ті люди не були свідомими громадянами, але це не означає, що вони не є патріотами своєї держави, якщо не відповідають твоєму уявленню про патріотизм. Коли це стало потрібним, вони вийшли на вулиці, і той характер проріс через століття й ожив у людях.

«Дуже важливим для виживання країни є ЗСУ. Але потрібно розуміти, що армія у теперішньому складі сформована на 80% із цивільних, які походять із різних регіонів. Тож коли говорять «закарпатська тероборона стоїть на півночі Харківщини», ніхто не каже, чому вони не оберігають мукачівський район. У нас є розуміння спільної місії – захист цілої країни. Це почуття спільного блага, яке полягає в тому, що не буде добробуту, якщо я залишуся на Закарпатті, і мені буде добре, бо війна десь далеко і я не чую гуркіт гармат».

Читайте також: В Ужгороді стартувала акція «Письменник за прилавком»

Письменник вважає, що коли у кожного з нас з’являться персональні історії та асоціації з точками на карті, тоді з’явиться відчуття об’ємності та привласнення країни. Для нього таким місцем в Ізюмі є фазенда, де запікають бобра, якого він має спробувати. Або ж село Малинівка під Чугуєвом, де живе пан Ган, якому Любка особисто надсилав і підписував власні написані та перекладені книги.

«Це називається ментальна мапа. Ця асоціація – приватна і тепла. І таким чином створюється відчуття країни», – зауважив письменник.

Під час зустрічі Любка зачитав чотири твори з нової збірки – «Тікайте хто може», «Як я був Любком Дерешем», «Балада про шорти» та «Лежачологія».

Довідково: Андрій Любка – автор 3 збірок поезій та 10 прозових книжок (романи, есеї, оповідання). Учасник багатьох українських та європейських літературних фестивалів, окремі твори перекладені 15 мовами світу. Володар численних відзнак та стипендій. Від початку повномасштабного вторгнення в Україну збирає кошти серед своєї аудиторії на автомобілі, купує джипи та пікапи і відвозить їх на Схід із друзями в різні підрозділи ЗСУ та ТрО. Перший автомобіль для бійців письменник придбав 19 квітня 2022 року. Гроші на нього зібрали за 12 годин. А під кінець 2022 року Андрій Любка придбав і передав у Бахмут вже 100-ий автомобіль. Окрім активного волонтерства та регулярних поїздок на прифронтові території, автор встигає представляти Україну на закордонних культурних подіях і фестивалях, зокрема і з новою збіркою короткої прози «Щось зі мною не так», яка побачила світ у видавництві «Меридіан Черновіц» на п'ятому місяці повномасштабної війни в Україні.

Коментар
24/05/2024 Четвер
23.05.2024
22.05.2024