У Луцьку презентували новий трилер Поліни Кулакової

07 Листопада 2022, 16:22

1574

Артем Скорина та Поліна Кулакова

У Луцьку відбулася презентація трилеру «Проти ночі» Поліни Кулакової.

Зустріч, яка пройшла 6 жовтня, організував колектив книжкового фестивалю «Фронтера». Гроші, які зібрали на заході передадуть Волонтерському штабу «Ангар». Подію відвідала журналістка Район.Культура.

Модерував захід Артем Скорина – редактор видавничих проектів «Темпора», який і випустив роман письменниці.

Поліна Кулакова відома, як авторка горорів та трилерів. Хоч книги видавалися кількома тиражами, зокрема «Корсо», і це вже її п’ята книга у жанрі трилер, авторка зізнається, що роман мав усі шанси не бути дописаним до кінця.

«Ця історія, попри те, що вона за обсягом однакова до попередніх книг, писалася найдовше. Я працювала над нею впродовж двох років», – зізналася Поліна Кулакова.

Письменниця розповіла, що мала дописати кілька розділів та здати рукопис до 1 березня.

«Але настало 24 лютого. Я прокинулася зранку і подумала, що письменниця померла, ця сторінка у моєму житті закінчилася. І тому я дуже здивувалася, коли Артем написав мені чи я вже завершила роботу над рукописом», – розповіла авторка.

На той час, вона не поверталася до писання, адже це втратило для Поліни сенс. Але видавець дав поштовх до продовження роботи.

«Потім почали з’являтися нові читачі, вони привели мене до тями, писали мені в приватні повідомлення … Я не могла повірити, що люди в такий час продовжують читати трилери. Я почала з ними спілкуватися і зрозуміла: ні, є сенс дописати», – поділилась письменниця.

Фінальні розділи авторка дописувала під час повітряних тривог, на кариматі. Поліна також зізналася, що в неї додалося багато нових читачів. Після 24 лютого, люди відкрили для себе сучасну українську літературу і «зламали стереотипи про те, що наша література або занадто складна, або занадто сумна».

«Деякі мої читачі, які знаходилися на територіях, де ситуація значно страшніша, писали мені, що читали мої книги в укриттях. Я дуже здивована, що вони обрали саме трилер для читання в таких умовах. Але вони зізналися, що такий жанр допоміг їм перебороти той страх, тривогу і допоміг відволіктися», – розповіла письменниця.

Навіть пишучи роман в реальному часі в умовах війни, авторка не планувала додати війну у свою книгу. Жодних змін в синопсис вона не додала.

«Лише коли я віддала книгу редакторці, і ми з нею обмінялися враженнями, я відчула, що ще не готова прощатися зі героями своєї книги. Тому я запитала, чи можу ще щось дописати. А мені відповіли: маєш ще час сьогодні ввечері. Тож я дописала епілог, останній епізод і надіслала вночі емейл редакторці», – зізналася Поліна Кулакова.

Письменниця поділилася розповіддю про створення і формування персонажа зі своєї книги Артура.

«Спершу його мали звати Арсеном. Але коли я минулого року весною, була в останній літературній мандрівці в м. Стрий на Львівщині, мене запросили до школи. Там я мала презентувати буктрейлер, а один хлопець допоміг мені налаштувати техніку. Ми почали з ним спілкуватися, і у мене виникло таке відчуття, наче я його знаю. Я дивилася на нього, і впізнала у ньому свого персонажа – тоді я ще починала роботу над книгою. Але героя звали Арсен, а його – Артур. Я запитала, чи можу позичити його ім’я і він погодився», – розповіла авторка.

Поліна продовжувала спілкування з Артуром. Хлопець розповідав письменниці про себе, про своє життя, і вже авторка «допилювала» персонажа, щоб той був більш схожим на реального Артура.

Також для персонажа бабусі, письменниця використала ім’я своєї двоюрідної сестри й додала особливий елемент – вервицю зі трояндового дерева, який належав бабусі письменниці.

«У книзі я не вказувала точного міста, де відбуваються ці події, бо хотіла, щоб кожен українець зміг впізнати своє місто, своїх підлітків… Проте, там є згадки про місця, в яких я буваю у Львові. Наприклад, колонія. Або ще є лісочок, за яким я часто спостерігала, коли їхала на манікюр…», – поділилась авторка.

Для Поліни Кулакової власні книги це історії насамперед про людей. На першому плані постає історія персонажів, їхня трагедія, конфлікти. І лише потім йде трилер, детективна складова, яка виступає фоновим малюнком. Тому чесно відповіла, що читачі, які шукають у її книзі саме детектив, переважно розчаровується. Адже авторка не ставить собі мети написати книгу зі заплутаною детективною лінією.

«Я хочу, щоб белетристика не завжди була лише для розваги. Мені хотілося б, щоб після прочитання моєї книги, залишалися якість теми, над якими можна було б подумати, проаналізувати. І я вважаю, що ці соціальні проблеми актуальні не лише для України. Це про булінг, про неприйняття інакшості, про навішування ярликів. Це і про поведінку натовпу, коли один плює, тому плюємо всі», – зауважила письменниця.

Про вибір трилерів, як свого жанру, авторка відповіла, що вона, пишучи таку літературу, виливає усю свою агресію, невдоволення до того, що відбувається в суспільстві. Виписавши наболіле, дозволяє їй залишатися в житті світлою людиною.

«В дитинстві моїм улюбленим фільмом був «Кошмар на вулиці В’язів». Мені так подобався образ Фредді Крюгера, що я змушувала своїх подруг грати Фредді Крюгера надворі. Я обрала цей жанр несвідомо. Він сам до мене прийшов. Перша моя поезія була готичною, тож мене постійно тягнуло до чогось темного», – розповіла Поліна.

Тому, письменниця посміхається від думки, що колись напише щось про шалене кохання чи романтичне фентезі, адже не бачить себе в цьому напрямку.

До критики авторка налаштована спокійно. Перша її книга видалася у 2014 році. До того Поліна займалася в літературній студії, а її дебютну книгу дали на рецензування людині, яка часто читала її твори й була задоволена їх майстерністю. Проте після того відгуку, Поліна думала, що вже більше нічого у своєму житті не напише. Зараз авторка легше ставиться до критики, адже розуміє: це жанрова література і вона не може подобатися усім.

Як зазначає письменниця, усі її історії народжуються зі спалаху. Це конкретний образ, який спадає Поліні на думку, і який вона занотовує, записує тези. Наприклад, роман «Проти ночі» з’явився з образу пригніченого підлітка, який з’являється у пролозі.

Третя книга Поліни Кулакової «Дівчина, яку ми вбили» була видана під час першого локдауну. Письменниця дуже переймалася, що тираж не викуплять, адже тоді вона не мала змогу їхати в тур. Проте якось до неї у Facebook написав режисер і запропонував екранізувати цей роман. Проте, на той момент не було знайдено продюсера, студію, тож скоро Поліна вже й не мріяла про зйомку фільму… Але через місяць їй написала продюсерка з тією ж пропозицію. Відбувся процес купівлі авторських прав кіностудією Film.UA Group в результаті якого Кулакова потрапила в команду, яка почала працювати над фільмом.

«Перша моя реакція на зміни в сценарії була негативною. Але згодом я зрозуміла, що є речі яку класно працюють в книзі, але зобразити їх на екрані неможливо», – зіналася авторка.

За планом, першого березня мала початися розробка сценарію, але війна зупинила цей процес.

Щодо можливого продовження попередніх книг, то Поліна Кулакова каже, що у неї вже давно є задум продовжити історію «Корсо», яку найбільше полюбили читачі.

«У мене на робочому столі є файл «Корсо 2» з першим абзацом. І це вже обнадійливо», – наостанок заінтригувала авторка.

«Дуже рада, що сюди прийшла. Мені сподобалася авторка своєю простотою подачі. Надзвичайно цікаво, що така молода тендітна дівчина вибрала не простий жанр і тему. Але у неї це вдається. Особистість автора цікава не менш ніж її книги», – поділилася своїми думками щодо творчості письменниці учасниця зустрічі Олена Мальва.