Поезія для того, щоб обмінюватися емоціями, – Іздрик у Луцьку

До Луцька приїздив відомий український письменник Юрій Іздрик. Жива зустріч із ним – справжня рідкість, адже нині автор не часто тішить шанувальників своїми літературними турами. 

17 жовтня Луцьк став одним із трьох міст, які увійшли до міні-туру, у якому Іздрик презентує нову книгу-альбом «NAKED ONE», де окрім поезії, на сторінках зображені чорно-білі ню-фотопортрети автора. Збірка продається лише в запакованому вигляді та з позначкою 18+. Світлини робила київська фотографка Настя Тєлікова.

Тур організував Святославом Померанцев, видавець та президент міжнародної літературної корпорації MERIDIAN CZERNOWITZ. Саме у нього усі охочі могли придбати книги улюблених авторів, які випускає його видавництво. 

Модераторкою вечора стала директорка літературного фестивалю «Фронтера» Елла Яцута. 

Послухати поезію з вуст самого автора, придбати книги, попросити автограф та спільне фото на пам'ять прийшло чимало лучан. Окрім віршів, автор потішив усіх життєвими історіями, своїм тонким гумором, а насамкінець ще й здивував своєю авторською музичною композицією, яку виконав на піаніно. 

 

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допис, поширений Район.Культура (@rayon.kultura)

Видання Район.Культура пропонує декілька влучних висловлювань письменника: 

«Вперше в житті я був у Луцьку, коли мені рочків 4. Було літо, спека, я обригав пів Луцька і ця дитяча травма була у мене довго. Але кілька останніх приїздів у Луцьк виявилися дуже вдалими. Я почав думати про те, що напевне треба повторити досвід».

«Уявіть, яка в українській культурі жопа, якщо 60-річний я став найсексуальнішим митцем країни».

«Я не справляюсь з тривожністю, тому що в мене її немає. Я все життя був «тривожною особистістю», як кажуть у психіатрії. Це люди з підвищеним рівнем кортизолу: коли ти постійно тривожишся, ти – класичний невротик, ти боїшся майбутнього, теперішнього, минулого. Боїшся самого себе. Мені пощастило з тим, що я був алкоголіком. Коли я зав'язав, в мене очевидно змінився мозковий метаболізм, кортизол впав і я став щасливим пофігістом».

«Поки дійшов до сцени мало не вбився, але понти дорожчі за все».

«Я зараз скажу щось несусвітне: літературу треба ділити на прозу і поезію. Це кардинально різні речі. Поезія – ближча по суті до музики. Там важливіша фонетика, ритміка. Образність на рівні графіки. Поезія дається для того, щоб обмінюватися емоціями. Проза – це вже мислення». 

«Люди після 45 якось перестають читати художню літературу. Я десь саме в цьому віці й перестав». 

«Я першу фотку ню зробив давно-давно, років 10 тому. Це сталося випадково, при чому не питайте як. В офісі мого приятеля у Франківську, чогось дійшло до того, що я зняв штани. Їй богу не пам'ятаю чому. Після цього фото потрапило в мережу і набрало популярності. Після цього мені захотілося попрацювати з фотографом, як з митцем, а не людиною. Побути матеріалом».

«Коли я назвав українську культуру «культуркою», мені хотілося показати їй фак. Чому я хотів це зробити, не знаю. Це було давно. Зараз все трохи змінюється, тому це не на часі». 

«У фільмі «Фелікс і я», я не граю головну роль. Але я власне граю самого Фелікса – старшого пана-алкоголіка. Я сценарію не читав. Я скажу, що це і не потрібно: акторові читати сценарій. Виявилося, що професія кіноактора – це ублюдочна професія. Особливо для чоловіка. Бути кіноактором – це  ганебно. Ти ні хріна не робиш. Ти можеш бути тупий, дерев'яний, навіть мертвий. Ти виконуєш чужу волю, говориш чужі слова, за чужими підказками рухаєшся».

Подія відбулася в рамках роботи Літературної мережі проєкту «Підтримка внутрішнього культурного діалогу в Україні», за ініціативи Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz. Проведення цього проєкту стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).