На Рівненщині проводять сеанси арттерапії для поранених військових
В Обласному госпіталі ветеранів війни на Рівненщині проводять сеанси арттерапії для учасників бойових дій.
Про те, на що впливає такий метод реабілітації, у яких випадках арттерапія є дієвою та хто може до неї долучитись, Суспільне розпитало в ефірі Українського радіо «Рівне» з арттерапевтинею Аліною Оборською та психологинею Софією Гладюк.
Поранені військовослужбовці, які проходять реабілітацію на базі шпиталю, на заняттях арттерапії пишуть творчі копії.
«Це роботи відомих фотографів чи їхні власні фотографії, або твори мистецтва, з яких хлопці та дівчата малюють копію. Але ми надаємо простір для особистого творчого вияву пацієнта», — розповідає Аліна Оборська.
За словами Софії Гладюк, у цьому і проявляється терапевтичність такого методу.
«Коли ми малюємо — ми розмовляємо з власною підсвідомістю. Це робота з образами. Людина обирає той чи той малюнок, колір, який їй подобається у цей момент. Так само гаму кольорів. В оригіналі, у фотокопії, можуть бути одні відтінки, а пацієнт захоче використати інший. І це можна по-різному трактувати. По малюнку ми визначаємо стан, в якому знаходиться людина», — наголошує психологиня.
У подібних арттерапевтичних сеансах беруть участь як мінімум десять людей, а заняття проводять раз на тиждень. Пишуть пацієнти акриловими фарбами на полотнах.
«Наші зустрічі відбуваються щочетверга, це наш творчий день. Охочих наразі дуже багато, але ми не можемо за раз взяти в групу більше 15 людей. Проте буває по-різному: мінімум 10 учасників, але бувало у нас і 17-18», — зауважує Аліна Оборська.
Арттерапевтиня додає, що це зумовлено приміщенням, яке не розраховане на велику кількість людей. Запевняє, що це і на краще, адже під час заняття волонтери намагаються максимально приділити увагу кожному пацієнту.
Не всі учасники арттерапії відразу охоче долучаються до неї. На переконання психологині Софії Гладюк, саме відмова від нового виду діяльності стає причиною недієвості мистецького методу реабілітації. В інших випадках — покращення у психологічному стані пацієнтів помітне вже наприкінці заняття.
«Буває дехто налаштований скептично, але нам вдається змінити їхній стан, десь розрадити, поставити потрібні запитання. Буває чоловік з поганим настроєм, але, коли він бачить результат — гарну, професійну роботу, то починає пишатися собою і в цю мить не можеш не заразитися гордістю за нього і його роботу», — коментує Аліна Оборська.
Наразі до арттерапевтичного сеансу в обласному госпіталі ветеранів війни намагаються долучити якомога більше учасників.
«Раніше з певної групи п'ять-шість хлопців стабільно відвідували заняття. Це залежало від їхнього терміну перебування у госпіталі. Дехто виписувався і поступався місцем для новачків. Зараз все динамічніше, бо ми намагаємось залучити більшу кількість людей. Навіть якщо вони раз прийдуть до нас, то це суттєво», — наголошує арттерапевтиня.
Вона також додає, що взяти участь у мистецькій терапії можуть усі охочі, та перевага надається родинам загиблих воїнів, дітям, дружинам, вимушеним переселенцям.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром