У Музеї Корсаків триває виставка Павла Ковача «Стіна»

У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків триває виставка живописного проєкту Павла Ковача «Стіна».

Про це повідомили на фейсбук-сторінці музею.

Виставка діятиме до 17 липня. 

Живописний проєкт Павла Ковача «Стіна» (від ахрому до монохрому) є результатом понад 40-річної праці над власним образотворчим словом у мистецтві, цілеспрямованим шляхом інтелектуальних пошуків та інтуїтивних досягнень, який вбирає різні стадії осягнення та інтерпретації теми.

Павло Ковач — український художник, живописець, графік, перформер, реставратор, вчитель, учасник групи «Поп-транс», співзасновник галереї «Коридор», член спілки художників України. Живе в Ужгороді.

Дізнайтеся про нього більше у тривалій, але насиченій філософськими роздумами про історію й сьогодення мистецтва «Розмові в музеї Корсаків» з Павлом Ковачем, записаній у день відкриття виставки, 23 лютого, у переддень повномасштабного вторгнення росії в Україну.

Читайте також: Розмова з Павлом Ковачем в Музеї Корсаків

***

«Розмова в Музеї Корсаків» — це серія пізнавальних відеоінтерв'ю зі сучасними українськими митцями або їхніми представниками. Так редакція Район.Культура популяризує культурну спадщину та зберігає національну пам’ять українського народу. 

Авторка та ведуча – культурологиня Світлана Федонюк.

Щоб не пропускати випусків програми Розмова в Музеї Корсаків, запрошуємо підписатися на ютуб-канал Район.Культура.

Нагадаємо, що 3 червня у Луцьку відкрилась виставка «Пошук слів» Романа Мініна та Даніка Манжоса, яка відновила роботу Музею Корсаків. Заклад можна відвідати щодня з 12:00 до 19:00, усі кошти від продажу квитків йдуть на виготовлення турнікетів для ЗСУ.

Довідково: Павла Ковача вирізняє послідовна розбудова оригінального погляду на актуальні проблеми візуального мистецтва, активне дослідження теоретичних текстів як європейських авангардистів, так і східних філософів. Це виняткове явище, коли автор не спекулює поняттями та не анігілює сам матеріал, з яким працює, а послідовно його виявляє через свою власну рецепцію.

Стіна – ємний образ, довколо якого не раз повертається філософська думка. Проєкт Ковача «Стіна» – це живописна медитація людини-творця з глибоким внутрішнім досвідом і послідовним шляхом до гармонії видимого, образного, живописного, реального з позамежовим, вічносутнім, що існує там, за стіною, і яке можна побачити внутрішнім, самозаглибленим зором. Досвідом, що десь можна пов’язати з доктриною давньої містичної течії східного християнства – ісихазму. Та мистець формально ультрасучасний і чи не тому ця авторська позиція так резонує з постулатами метамодернізму.

Специфіка аудиторії, до якої звертається Ковач, радше суголосна діапазону проблематик, що фігурують у індивідуальних рефлексіях митця. Однак у роботах Ковача зберігається відкритість до інтерпретації, що не обов’язково співпадає з формальними характеристиками візуальної форми. Рефлексії глядача можуть не збігатися із закладеними смислами, але вони будуть достатньо інформативними та глибокими для естетичного переживання.

Досвід такої постмодерної «співпраці з глядачем» був напрацьований у межах діяльності ужгородськоï неформальноï галереї «Коридор», заснованої Ковачем 2003 року, де реалізовувалися індивідуальні проекти та відбувалися різноманітні взаємодії між авторами. Тоді й виробилася властива для проєктів мистця візуалізація теоретичних дослiджень із часопросторовими експериментами та особливостями сприйняття реципієнтів, де увага приділялася синтезуванню різних засобів виразності. При цьому надважливим стає виборена внутрішня авторська свобода:

Формальнотворчий підхід Павла Ковача до малярства нав’язує до аспектів абстрактного експресіонізму, ключем до розуміння якого було поняття «глибоке», яке у сленгу 1950-х означало не декоративне, не поверхневе і не нещире. Це прагнення розкрити свої найособистніші почуття безпосередньо шляхом створення мистецтва і тим домогтися певної трансформації або навіть якогось особистого відкуплення. Зокрема, експерименти навколо довготривалого і певною мірою медитативного для художника проекту «Стіна», можна порівняти із живописом кольорового поля абстрактних експресіоністів Нью-Йоркської школи, започаткованої Марком Ротком та Барнеттом Ньюманом, які почали розглядати поверхню полотна чи паперу як «поле зору», без центрального фокусу, підкреслюючи рівність поверхні. Проте завдання, які ставить перед собою Ковач, вже є глибиннішими, відповідними до часу і тій швидко мінливій перехідній епосі, у якій живемо. Ці завдання зманіфестовані в метамодерністському дискурсі як прагматичний романтизм, що не скутий ідеологічними засадами. Відтепер: «Художники можуть вирушити на пошуки істини так само, як наука прагне до поетичної елегантності. Вся інформація є основою знання, емпіричного чи афористичного, незалежно від її справжньої цінності. Ми повинні розкрити обійми науково-поетичному синтезу і просвітницькій наївності магічного реалізму».

Павло Ковач часто звертається до розбудови цілісної системи символічних структур, де основна увага зосереджена на образах, що близькi до колективного підсвiдомого, та виходить на глибший рiвень, аніж елементи, пов’язані з індивдуальним досвідом. І ця позиція резонує із ще одним постулатом метамодернізму, який стверджує, що метою мистецтва повинно бути дослідження перспективи власних парадоксальних амбіцій шляхом виманювання позамежного до присутності.

Для художника-інтелектуала важливим є донести свою думку не опосередковано. Автор свій чисто живописний проєкт «Стіна» сприймає як продовження студії «Реальність та реалізм». Картина ‒ об’єкт видимий та вимірювальний, який має висоту (вертикаль), ширину (горизонталь), та довжину (глибина, товщина), а також узагальнене сприйняття картини як тіла, поверхня якої насичена кольоровими пігментами, які діють на глядача по законах кольороподілу. Художник переконаний, що якщо говорити про живопис, то цінним є не так живопис у живописі, як його ствердження там, де він «стається», тобто саме процес становлення живопису. Тому колір у Ковача є аналізом самої живописної мови.