«Не хочу перетворюватися на Дон Кіхота», – Сашко Положинський на Файній Гутірці в Луцьку

У металевих стінах ГаРмИдЕр Ангар-Stage було гаряче від гумору та щирих зізнань відомого музиканта Сашка Положинського. 

Співак прийшов на «Файну гутірку», яка відбулася 7 жовтня, щоб без пафосу поговорити з лучанами про своє життя та творчість. Подію відвідала журналістка Район.Культура.

Перед відвертою розмовою модераторка гутірки Вікторія Жуковська презентувала гостям заходу ще один проєкт: подкаст, де вони спілкуються з цікавими та не попсовими людьми, де підіймаються важливі теми.

«Я сподіваюсь, що ви послухаєте «Файний подкаст». Все дуже просто. Він є на всіх подкаст-платформах. І в зручний для вас час, ви можете і посміятися, і відволіктися», – розповіла модераторка.

Своє коротке слово взяв також керівник громадської організації «Волинська фундація», яка є безпосереднім організатором «Файної гутірки», Павло Данильчук.

«Гутірка» існує вже 4 роки. Це був перший проєкт, який ми з Анею (дружиною) придумали на кухні і сказали: давай робити такі зустрічі в Луцьку», – поділився громадський діяч.

Павло Данильчук

А також Павло Данильчук закликав усіх охочих приєднуватись до проєктів його організації, адже вони займаються розвитком Волині, приверненням уваги до її туристичного та культурного потенціалу, збереження історичної спадщини, екології та туризму.

Глядачі в залі оплесками привітали Сашка Положинського, який без жодного офіціозу, одягнений в джинси, джемпер та кросівки пішки, прийшов на зустріч. Вікторія Жуковська анонсувала, що напередодні вони із музикантом вже записали й подкаст, але теми підняті у ньому – відрізняються від гутіркових.

«На сцені без публіки трішки сумно. Завжди будь-кому, в будь-якому амплуа. Якщо людина виходить на сцену – публіка потрібна. Я не обіцяю, що розмова буде цікавою, бо не знаю, про що ми будемо говорити, але якщо ви хочете скерувати розмову в цікаве вам русло, можете ставити питання», – почав розмову Сашко Положинський.

Вікторія Жуковська припустила, що хтось захоче поставити питання анонімно і його можна написати на листочку. На що Сашко жартома відповів, що не буде відповідати на анонімні запитання, адже любить дивитися співрозмовнику у вічі.

Відомо, що нещодавно Сашко Положинський кардинально змінив своє життя: покинув свої проєкти «Тартак» та «Був’є» і переїхав на постійне місце проживання до рідного міста. За його словами, відсотків 90 часу він проводить зараз у Луцьку.

Музикант розповів, що є корінним лучанином, адже три покоління Положинських народжувались в одному місті, мало того росли в одній і тій самій хаті по вулиці Кривий Вал. Зокрема Сашко мешкав там до 4 років.

Зараз у Луцьку він мало де з’являється, зазвичай, проводить час вдома або на студії звукозапису. Не їздить громадським транспортом, бо навіть не знає маршрутів та не пам'ятає усіх вулиць рідного міста. 

«Я не люблю гуляти вулицями. Луцьк дедалі більше дивує мене заторами, тому я намагаюся ходити пішки або їжджу власним транспортом», – поділився музикант.

За словами Сашка Положинського, кілька днів на тиждень він проводить на студії Романа Сороки, де вони записують пісні.

«В мене немає ні конкретних планів, ні цілей, немає відповідальності перед іншими людьми, я називаю це пенсією, але я маю багато справ. І є такі речі, які я хочу зробити, наприклад, записати ті пісні, які ми зараз записуємо з Романом», – розповів музикант.

Щодо улюбленого місця в Луцьку, він віджартувався, сказавши, що це місце в нього вдома на дивані.

«Я люблю Луцьк насправді, бо це моє рідне місто, але мені інколи боляче бачити те, що відбувається з Луцьком. Якісь зміни виглядають поверхнево привабливими, але якщо колупнеш глибше – то всередині немає міцного  фундаменту», – каже Положинський. 

Сашко поділився своїми враженнями від змінених місць, які його оточують. Він відзначив, що «ГаРмИдЕр ангар-stage» йому сподобався.

«Я тут вперше, тут класно, класна сцена. Коли я йшов сюди, проходив повз новозбудований житловий комплекс, то він реально жахливий, на мій смак. Буває, що мені в Луцьку щось сподобалося, а його потім бац і не стало, бо вирішили зробити «гарніше» або зруйнувати взагалі», – розповів музикант.

Також співак висловив свою думку щодо встановлення пам’ятника Бандері. Він не вважає доцільним встановлювати постамент цій людині саме в нашому місті, позаяк ще не встановлені пам’ятники тим людям, яким потрібно було б доцільніше їх встановити. Пропозиції від Положинського: пам’ятник В’ячеславу Липинському та Павлу Скоропадському.

Сашко Положинський також поділився історією, як місцева влада відмовилась знімати його в промо-роликах Луцька, коли музиканта запропонували одним із облич міста, як людину, яка багато років популяризувала Луцьк своєю творчістю та розповідями про рідне місто на всю Україну.

«Ні, Положинського нам не треба», – відмовили створювачі ролика.

У багатьох лучан виникає питання, чи не хотів би Сашко Положинський сам очолити місцеву владу і стати міським головою Луцька та чому не подавав своєї кандидатури на попередніх виборах.

«Я мав кілька пропозицій йти у кандидати в мери Луцька. Я мав прозору пропозицію від партії «Голос». Я відмовився. І причина проста: я не хотів і не хочу ставати міським головою Луцька», – пояснює співак.

Друга пропозиція надійшла від «Слуги народу». Причому Положинський зізнався, що його серйозно «укатували» в цьому і багато що пропонували, не тільки підтримку.

«Грошей не пропонували, брехати не буду. Казали ти тільки йдеш, а ми все зробимо. Ти будеш «весільний генерал», типу обличчям компанії, а ми тобі дамо команду. Пропозиція приваблива, але її зробили ті люди, з якими я не хотів би співпрацювати», – зізнався музикант

Третя ж пропозиція змусила Сашка навіть задуматись, чи міг би він стати мером рідного міста. Адже вона поступила від людей, яких музикант вважає справжніми патріотами Луцька

«В мене було два великих мінуси: перший – я не хотів бути міським головою, я люблю займатись творчістю, а от мером міста я не люблю бути», – віджартувався музикант.

А другою причиною стало те, що Положинський взагалі не розумів обов’язків цієї посади. Він цікавився проблемами міста в спеціалістів і зробив для себе висновки.

«В Луцьку надзвичайно багато проблем, які по справжньому вирішити практично неможливо. Я так вважаю. Шанси перемогти в мене були, а от шансів щось змінити у мене не було. Я вирішив, що не хочу перетворюватися на Дон Кіхота», – сказав Сашко Положинський.

Водночас співак не зарікається від того, що в майбутньому все ж балотуватиметься на посаду мера Луцька, але якщо він це зробить, то піде тільки за перемогою.

Після серйозних політичних роздумів, Сашко Положинський вирішив пожартувати та розповів анекдот із власного життя.

«Коли я йшов сюди до вас, я одягнув куртку і вона не зійшлась мені на пузі», – сказав він.

Присутні в залі сміялися, та Вікторія Жуковська підкинула ще перцю, посміявшись над артистом, мовляв, таке воно життя із мамою.

Та Положинський не розгубився.

«Мама не знає, це все життя із солодощами. Завжди коли йду на зустріч із кавою, я там їм ще величезний шматок торта», – зізнався музикант.

Також співак розповів, що не сумує за Києвом, щобільше, хотів виїхати з мегаполіса ще з 2010 року.

«Київ почав мене реально навантажувати енергетично, з 2012 року я жив на два міста: на Луцьк і на Київ», – розповів Олександр.

Ще у 2003 році співак написав свою відому пісню «Я не хочу бути героєм України». Композиція народилася за декілька годин прогулянки пішки від дому (на Печерську) до студії звукозапису, що була на Лівому березі, поруч з останньою станцією метро.

«Все що в мені жило, я виразив у цій пісні. Десь вона в мені зріла», – розповів музикант.

Це композиція не про конкретного героя України, а про загальний історичний образ.

Багатьох присутніх цікавило питання щодо Святослава Вакарчука як політика. На що Сашко дав коротку і чітку відповідь:

«Необов’язкова, безвідповідальна людина, яка не вміє тримати своє слово. Він мені кілька разів дещо обіцяв і або з’їжджав з теми, або відморожувався».

Зустріч закінчилася приємним сюрпризом від Олександра Положинського: усі присутні стали свідками його репетиції під акомпанемент гітари. Усі із захватом слухали камерне звучання живого співу улюбленого музиканта.

Фото – Ігор Диня