У Луцьку показали виставу «Записки офіцера Червоної Армії»

12 Вересня 2021, 11:13

1510

У Волинському обласному театрі ляльок відбулась презентація українського видання повісті польського письменника Сергіуша П’ясецького «Записки офіцера Червоної армії».

Про це Район.Луцьк повідомило Мистецьке об’єднання «Стендаль».

Подія 9 вересня зібрала повну залу цінителів літератури й театру, оскільки складалась із двох частин – показу монодрами за мотивами повісті та обговорення книги та вистави із перекладачем Андрієм Бондарем та актором Кшиштофом Лавнічаком.

Видання українською повісті «Записки офіцера Червоної Армії» – ініціативна Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку, відповідно, захід розпочався із вітального слова Генерального консула Славоміра Місяка. Він коротко розповів про автора книги Сергіуша П’ясецького, який був «дуже яскравою особистістю».

Народився в Білорусі, у польській родині, де усі розмовляли російською. До 25 років польською не володів. Втік із дому – і розпочалась його дуже непроста історія. Спочатку боровся за незалежність Білорусі, а далі доля змусила побути і контрабандистом, і розбійником, і… аґентом польської розвідки, звідки його звільнили через наркозалежність. Втрапив до в’язниці на 12 років. Саме тут досконало вивчив польську та почав писати.

Завдяки творчості став відомим, що навіть спричинилося до його дострокового звільнення 1937 року. Після в’язниці лікувався від туберкульозу, нав’язував контакти з мистецькими колами. З початком Другої світової війни отримав пропозицію від Армії Крайової очолити спеціальний відділ з виконання смертних кар. 1946 року, уникаючи репресій з боку радянської влади, виїхав до Італії, потім потрапив до Великої Британії, де прожив решту життя. З 1951 року в ПНР всі його твори були під забороною, оскільки він завжди залишався безкомпромісним антикомуністом.

Після короткої оповіді про письменника розпочалась вистава. Недалекого, нездатного самостійно мислити, молодшого лейтенанта Червоної Армії Михаїла Зубова, «захисника й рятівника пролетаріату від польського буржуазного ярма» зіграв актор Драматичного театру імені Олександра Венгерки в Білостоці Кшиштоф Лавнічак. Протягом двох годин дійство тримало увагу глядачів, періодично викликаючи сміх недолугими діями головного «героя», відданого солдата Радянського Союзу. Події розгортаються у «звільненому» Радянським Союзом у 1939 р. Вільнюсі, де Зубов втрапляє в каскад комічно-абсурдних ситуацій.

Після показу монодрами розпочалося жваве обговорення і книги, і вистави. До дискусії, окрім перекладача та актора, долучилося чимало присутніх, які хотіли висловити свої враження й подякувати. Модерував дійство краєзнавець Олександр Котис.

Олександр Котис розповів, що хоч події книги/вистави і відбуваються у Вільнюсі, насправді перегукуються із Луцьком і спогадами лучан, які 1939 року описували враження від радянських солдатів. Одним із таких є Збігнєв Ковальський, який писав, що вони навіть не вміли користуватися унітазом, пили звідти воду і вмивалися, а потім використовували як сміттєвий бак. Ці факти нагадують моменти з повісті.

«Хоча, звісно, ми розуміємо, що книга наскрізь сатирична, іронічна, гротескна», – резюмував краєзнавець.

Перекладач Андрій Бондар розповів, що ця історія – «це гола сатира, гротеск, перебільшення, гіпербола. Це книжка написана по гарячих слідах того, що відбувалося, і належить де-факто історії. Але її актуальність непересічна, адже треба пам’ятати, що такі самі Мішкі Зубови так само діяли в Грузії, потім в Криму, на сході України».

«Трагедія цього твору в тому, що насправді нічого не змінилося. Можливо, в нас щось змінилося, а там за північно-східним кордоном нічого не змінилося. І велич цього твору в тому, що він доступний і зрозумілий дуже широким верствам. Він показує, що ось ця людина не надається до виправлення, цей мозок промитий, що ідеологізація, пропаганда перемогли. Людина безсила перед цвяхами, які вбиваються їй в голову. І ці Мішки Зубови – бездумні автомати, які дуже швидко змінять Гітлера на Сталіна», – додав перекладач.

Андрій Бондар також зазначив, що для українських письменників це приклад того, як потрібно писати про війну, як важкі питання сьогодення передати у художньому тексті.

«Ми зараз воюємо. Книжка – це зброя в нашій війні, і для мене «Записки» – це дуже гарний приклад того, як твориться масова література про війну. І коли ми говоримо про Другу світову, треба тримати в голові те, що зараз відбувається на сході України. Нічого великою мірою не змінилося, фашизм існує надалі», – зазначив перекладач.