Паті на Бандерштаті. Хроніки другого дня

Ранок 7 серпня. Він більше нагадує ранок листопада: похмуро і, як для літа, дуже таки холодно. Бандерштатівці на ногах. Хтось ще й не лягав, хтось вже прокинувся.

На літературно-гутірковій сцені вже значно більше люду, ніж в перший день. Зранку прийшли послухати Ярослава Кучера – ексзаступника міністра охорони здоров'я з питань цифрової трансформації.

«Я 406 днів пробув в самотньому пеклі, яке називається МОЗ», - каже він і ділиться думками про ковід, вакцинацію та діджиталізацію української медицини.

«Цю державу можуть врятувати три речі: прозорість, автоматизація всього, що може працювати без людей, і жорсткий контроль», - каже Кучер. І, мабуть, знає, про що каже.

Об 11:00 його на сцені замінюють публіцистка Олена Стяжкіна та письменник Олександр Михед. У програмі вказано, що в них мала би вийти дискусія. Але (здається?) виходить глибокий і сокровенний діалог. Просто в кожного – про своє.

Стяжкіна зізнається: недавно втратила батька і втрату цю ще не прожила. Але на фестиваль її приїхати спонукав сам фестиваль. Бо ж «у кожної донецької пані в резюме має бути Бандерштат».

Далі був Юрко Журавель. Художник, аніматор, письменник, музикант. Трохи брутальний, але «трушний» і дуже свій.є

Читайте також: «Чим менше ми будемо казати «какая разница», тим більше воно буде ставати російським», – Юрко Журавель на Бандерштаті. ЦИТАТНИК

«Нам треба навчитися використовувати надбання всього світу. Хороший мисливець, щоб вбити ведмедя, має знати його звички. Потрібно пам'ятати, що наша культура крута, і її треба розвивати. Треба дбати, щоб діти дивилися Діскавері в українському перекладі, як і мультики. Треба формувати потужну українську позицію», - каже він.

Потім – презентація книжки Степана Бандери. В словесному герці на сцені сходяться Юрій Сиротюк і Владислав Кириченко.

Перший закликає кожного українця цю книжку читати, другий акцентує на потребі та гострому дефіциті українських науковців-істориків, які змогли б правильно доносити українську історію світовій спільноті.

Мікрофон «перебирає» у руки Денис Казанський, журналіст і блогер, член української делегації в тристоронній контактній групі з урегулювання конфлікту на Донбасі.

 Режисер-документаліст Руслан Горовий підкорює публіку гострими висловлюваннями, а весь його виступ можна розібрати на цитати.

«Якщо ви щось почали – не спиняйтеся. В українців є така проблема: ми дуже легко об’єднуємося, але на короткий термін», - каже він.

Потім виступає Микола Давидюк. Розказує про мистецтво і справжню, приховану його цінність.

«Ми йдемо, рухаємося, але ми не встигаємо за своїм потенціалом. Ми як область можемо давати набагато більше. Умовно, бізнесмени зі списку ТОП-100 форбс не мають де зупинитися в Шацьку. В Карпатах – вже мають. В Одесі мають. У нас не мають. Тому нам тут треба мобілізуватися і швидше піти», - впевнений він.

Читайте також: «Потрібно робити українське модним, бо діти хочуть бути в тренді», – Анжеліка Рудницька на Бандерштаті. ЦИТАТНИК

Адвокатка родин Героїв Небесної Сотні Євгенія Закревська говорить про складне і про важливе. Про те, що правда і справедливість – речі, які оголити дуже і дуже складно. І це тому вбивці українських революціонерів досі не покарані.

«Закриває» гутіркову сцену другого дня фестивалю депутатка та політична діячка Соломія Бобровська. Вона дає відповіді на численні питання про «Голос» і Славу Вакарчука, українську політичну ситуацію в цілому.

Надвечір стає спекотно. Ранішньої примхливої сірої погоди ніби й не було. Температура наростає. Настає час основого, за чим їдуть на «Бандер». На музичній сцені – саундчек.

Фестивальники займають місце під сценою і зустрічають першу трійку тих, кому цьогоріч судилося відкривати музичний фест: Мармур, Широкий Лан і Серцевий напад. Танцюють. Стрибають. Відриваються. Посеред концерту людям роздають морозиво. Бандерштат, такий Бандерштат.

20:30. На сцені – чуттєвий луцький Фіолет. Їхня «До зустрічі, кохана» пливе над Стиром і разом із ним.

Час флешмобу. Розгортають найбільший український стяг. Роблять з нього велетенську хвилю, під якою бігають діти.  Знімають це на відео, роблять фотографії. Дрони передають на екрани біля сцени синьо-жовту картинку. Одна жінка витирає сльози.

Сутеніє. На сцені – Карна. Кульмінація «Бандерштату». Атмосфера тут тепер дика (у хорошому сенсі цього слова) і навіть трохи безумна. Фестивальники крутять аркан і слемляться. Часом двигтить земля. Бандерштат, такий Бандерштат.

«Паті на Бандерштаті», - кричать у мікрофон Хливлюк і Ярош. «Паті та Бандерштаті», - відповідає їм людське море.

На сцену піднімається Танок на Майдані Конго. «Молодий починаючий гурт з Харкова». Співають пісні двадцятирічної давності. Їх співає і народ під сценою. Ні, не співає. Горлає. І сміється. І ще нестримно танцює.

Під сценою на карематі лежить хлопчик років чотирьох-п’яти. Біля нього фестивалять батьки. Коли лунає «Не стій, стрибай», малий забуває про свою втому і каремат. Стрибає і мотає головою, як справжній фестивальник. Цікаво, яке за рахунком покоління ростить зараз Бандерштат?

Бумбокс і Один в каное. Душевно, трушно, дещо меланхолійно. Люди не відчувають втоми.

Ранок третього дня знову кличе на гутіркову сцену.

Читайте також: По той бік берега. Хроніки першого дня «Бандерштату»

Фото Оксани КАШТАЛЯН