«Бандерштат - 2021» стартував на гутірковій сцені вранці 6 серпня. Першою спікеркою цього року стала журналістка, співробітниця Українського інституту національної пам’яті та письменниця Наталка Позняк.
Авторка книги «Волонтери: сила небайдужих» розповіла про війну, книги і волонтерство.
***
Ця книга стала продовженням книг про війну. Перша книжка вперше показала жіноче обличчя війни. Друга – про те, що зброєю капеланів стала молитва. Третя книга звертає увагу на волонтерський аспект. Там 28 історій, але їх могло бути 128 чи 1128.
***
Війна не вибирає, а війну вибирають.
***
До волонтерства у 2015 році були дотичні 47% українців, практично кожен другий.
***
Книга має свої обмеження, тому ми вибрали презентаційні історії. Їх ділять на 4 типи: волонтери армії, волонтери, які помагали пораненим, волонтери, які рятували населення, волонтери, які досі туди їздять. Герої книги – абсолютно різні люди.
***
Війна стала тим імпульсом, де кожен ставив собі питання «чим я можу допомогти?».
***
Тут є колективні портрети. Володимира–Волинського, наприклад. Тоді вся Волинь і місто зокрема працювали над тим, щоб відремонтувати бойову техніку, щоб вони могли виїхати на схід.
***
Ці історії єднає одне – небайдужість. Не лише ці люди мають право називатися волонтерами. Це люди, які відчувають відповідальність, які раніше не були пасивними. Якщо хтось починає щось робити заради ідеї – то він може зробити дуже багато.
***
Багатьох стати волонтерами змусив страх втратити свою країну.
***
Траплялися фантастичні речі. Одна волонтерка починала з того, що допомагала фронту. У червні 2014 року в Ізюм надійшов дзвінок про потреби ліків. Вона працювала фармацевткою, підрахувала, що ліки ці коштували б 50 тисяч. Вона сіла «на телефон», але уже ніхто не міг дати грошей. Розказує: «Сиджу, подивилася в небо і кажу: «Боже, ну не для себе ж прошу».
Згодом їй зателефонували. «Не знаю, які в тебе зв’язки з Богом, але прийшов чоловік з конвертом, у якому було 20 тисяч, сказав, що на армію». Тоді ця жінка просто сказала: «Дякую, Боже, можна ще?». Потім прийшов дідусь, приніс конверт, в якому було ще 25 тисяч.
***
Волонтерство переживало кілька етапів. У 2014-2015 роках волонтерами ставали всі, хто хотів. У 2016-2017 пішла дещо споживацька хвиля волонтерства. Зараз явище волонтерства існує в 10 разів менше. Лишилися найстійкіші, хто справді розуміє, що він робить і для чого. Лишилася волонтери, які працюють зі спонсорами та пораненими. Багато перекваліфікувалися і помагають родинам загиблих. Волонтерство живе, тому що вони кажуть «ми закінчимо цю справу, коли закінчиться війна».
***
Я дещо зрозуміла після написання цієї книги. Насправді саме волонтери стали одним із вирішальних факторів формування нашої армії та протистояння російській агресії. Саме волонтери із мобілізованих хлопців зробили передовиків – взули, озброїли, вдягнули, нагодували і головне – дали сенс, дали зрозуміти, за що вони тут і що робити. Вони давали відчуття воїнам, що їх не кинуть. Люди почали ставати захисниками, у них виникав внутрішній стержень.
***
Найголовніше у волонтерстві – це те, що люди знайшли себе. Ті, хто залишилися – зрозуміли, хто вони і для чого це роблять.
***
Ця книга – про кращу версію нас самих. Коли ти бачиш, що ми могли тоді, то розумієш, що ми насправді можемо набагато більше.
***
Волонтери показали, що якщо ми захочемо, то у нас толк буде.
***
Ми –покоління пристосуванців: за 70 років радянських репресій можна було вижити, тільки якщо пристосуєшся. Зараз багато хто каже: «а тут каже промовчати», «а тут краще не лізти». Цей страх у нас в генах. Кожен має витравити з себе цього раба. Ми маємо показувати, що українцем бути круто.
***
Хочеш бути волонтером – будь. Бути причетним можна при бажанні.
***
Ця книга – моя спроба сказати «дякую» тим, хто врятував нашу країну і показав абсолютно нову якість життя. Не будьмо байдужими до волонтерів.