Емоції «Літа в садибі Косачів»

Етнографічна виставка, презентація 12-томника творів Олени Пчілки, борщ за родинним рецептом Косачів і моновистава «Пчілка» від театру «Гармидер». А ще – безліч теплих зустрічей та душевних розмов. Адже «Літо в садибі Косачів» скликає тих, хто прагне повертати собі своє. 

Тож 29 червня, у день 176-річчя Олени Пчілки (Ольги Петрівни Косач-Драгоманової), Волинська експедиція теж була тут, у Колодяжному.

На фестивалі було водночас і людно, і затишно. Так вже складається, що «Літо в садибі Косачів» – то дійство, яке насправді є місцем зустрічі для тих, хто розуміє роль цієї родини в історії України, проте щоразу прагне дізнатися більше.

Нині фестиваль відбувся вже вп’яте. Проте його програма знову мала чимало унікального. Наприклад, найперше гостям запропонували відвідати відкриття проєкту «Зустріч у часі» і розповіли про етнографічну діяльність Олени Пчілки та її доньок Лесі Українки й Ольги Косач-Кривинюк. Серед побаченого – праця Олени Пчілки «Український орнамент» (1912 рік), давні українські вишиванки та сучасні (колекція одягу, відшитого ПРАТ «Едельвіка» за зразками узорів зібраних Оленою Пчілкою та інші вишитий одяг цього ж бренду).

А далі, як висловився Юрій Громик, проректор з навчальної роботи та рекрутації, кандидат філологічних наук, професор кафедри української мови та лінгводидактики Волинського нацуніверситету імені Лесі Українки, в «уже третій домі Косачів», після Києва та Звягеля, відбулася презентація 12-томника творів Олени Пчілки, перед якою, «ми, українці, дуже заборгували… найперше тому, що уже минуло майже 100 років після її смерті, а досі ми не мали повного уявлення про те, наскільки великою була ця особистість, наскільки велику роль вона відіграла у ту свою епоху, наскільки вона талановита письменниця, науковця».

Тож тими книгами, за його словами, науковці повертають в український культурно-інтелектуальний простір Ольгу Петрівну Косач-Драгоманову.

Презентація тривала понад годину. І щохвилини звучало щось над цікаве й унікальне. Ця розмова стала можливістю для людей, які працювали над зібранням, поділитися емоціями з гостями фестивалю. Тож і я хай коротко, зроблю так само.

На жаль, про Олену Пчілку майже століття «було дозволено» говорити у двох іпостасях. Найперше – як про маму Лесі Українки. А ще – як про дитячу письменницю. Проте це звуження вщент розбиває 12-томник. Бо у ньому безліч граней Ольги Петрівни.

Перший том містить поезію та ліроепічні твори. І в ньому, і в усіх інших томах, є тексти, які друкуються вперше. Юрія Громика як редактора того тому дуже вразили історичні поеми, бо твори написані не просто письменницею, а письменницею-історикинею, яка опанувала дуже багато інформації.

У найбільшому, на 1300 сторінок, другому томі, – проза. Третій і четвертий томи – драматична спадщина, розділена на п'єси для дорослих та для дітей.

П'ятий том – то, власне, тексти для дітей: як оригінальні, так і переклади зі світової літератури, коло для дитячого і юнацького читання. Шостий том – публіцистика, яку у Луцьку презентували у День журналіста.

Читайте також: Вранці нас вбивали. Ввечері ми повертали собі своє

Сьомий том – літературно-мистецька критика, у восьмому – автобіографічні матеріали, літературні портрети, некрологи, у дев'ятому – переклади та переспіви.

«Олена Пчілка інтерпретувала для українців світову класику. Мусимо зауважити, робила це українською, таким чином доводячи, що мова повноправна, що нею можна передавати найталановитіші твори європейської літератури. І це в той час, коли українську мову забороняли та взагалі ставили під сумнів той факт, чи вона існує, чи має право на існування», – наголосив Юрій Громик.

Десятий том, за уточненням упорядників, дуже волинський. Бо там – фольклористичні й етнографічні матеріали, чимало записів – із Волинського Полісся, тож дуже часто згадується Колодяжне, довколишні села.

Одинадцятий і дванадцятий томи – неймовірні за енергетикою, за інформацією, адже у них листування, де не тільки власне Олена Пчілка, а й усе її оточення, родина, епоха.

Науковці, беручи слово, раз по раз наголошували, що працювати з низки причин було непросто. Адже це зібрання – то не упорядкування готового матеріалу, а пошук, дослідження, іноді – просто фізичне складання кусків одного листа чи публікації (наприклад, окремі листи були розірвані, а їхні фрагменти перебували у різних фондах). Працювали з рукописами, автографами, першодруками, архівами в Україні та за кордоном, намагалися максимально зберегти авторський стиль, зокрема й особливості тодішньої літературної мови та мови самої Ольги Петрівни Драгоманової-Косач.

До слова, третина текстів із цих томів – це коментарі. Іноді, наголошували присутні, щоб написати 2–3 речення, доводилося по кілька днів опрацьовувати пласт інформації. Не один рік тривав збір архіву Олени Пчілки у різних установах. І, власне, найшвидше матеріали надійшли якраз із закордону, причому зацифровані та гарної якості.

Усі, до кого зверталися упорядники, дуже швидко попрацювали. Коли проєкт почав формувався в томи, все це розросталося, нові тексти з'являлися і з'являлися. Навіть коли багатотомник запустили у друк, матеріали продовжували надходити. У тому творчий колектив бачить такий ніби містичний компонент.

Науковці пояснювали це собі такими моментами, що Ольга Петрівна Косач-Драгоманова таки точно зрозуміла серйозність їхніх намірів, нарешті повірила в те, що у Волинському національному університеті імені Лесі Українки це зроблять. І – допомагала. Наприклад, чарівною появою тих текстів, про які упорядники навіть не знали, які свого часу були опубліковані вперше та єдиний раз. Або доєднанням до проєкту меценатки-канадійки волинського походження, коли постала потреба у додаткових коштах, адже зібрання з 10-томника мусило, з огляду на кількість обов’язкових до друку матеріалів, перейти у 12-томник.

«Ми дуже сподіваємося, що ці книги, які ми лишаємо тут, в інших музейних, бібліотечних, архівних установах України, знайдуть свого читача. Дуже важливо їх зараз читати. Олена Пчілка і її тексти – це наша зброя і наш захист. Читаючи Ольгу Петрівну, ми точно знатимемо, хто наш ворог… Я навіть казав колегам: треба комусь давати текст і не казати, хто автор. Запитати, в якому часі написано тексти. Бо ж таке враження, що зараз. І ми зичимо вам пережити ті відкриття, ті емоції, які переживали ми», – побажав присутнім на завершення презентації Юрій Громик.

Шеф-редакторка Національної мережі гіперлокальних медіа Rayon.in.ua, керівниця інноваційних проєктів видання Наталка Пахайчук взяла слово після презентації та розповіла про ще одну ініціативу, яку ми, українці, заборгували Олені Пчілці.

Адже у Гадячі, рідному місті Олени Пчілки, досі немає їй пам'ятника. Єдиний у світі, який вшановує заслуги Ольги Петрівни Драгоманової-Косач перед Україною, є у Луцьку, перед бібліотекою її імені.

«Тож ми спільно з колегами з Гадяча запустили Національний збір на платформі «Спільнокошт». На завершення цієї направду дуже потужної інтелектуальної змістовної презентації я закликаю долучитися фінансово до збору, який наразі акумулював лише 15% від запланованої суми», – закликала вона.

Читайте також: 

• Чому ми розпочали збір на пам’ятник Олені Пчілці
•  Як ми творимо українськість: підсумки першого етапу збору коштів на встановлення пам’ятника Олені Пчілці у Гадячі

Потому фестиваль продовжився частуванням. Борщу за родинним рецептом Косачів вистачило всім. А що вже смачний був!

На завершення – складна і глибока для осмислення моновистава «Пчілка» від театру «Гармидер» (акторка – Наталка Шепель, режисера – Руслана Порицька). Наша мережа вже мала за честь запросити вас на її прем’єру. Хто ще не бачив – підіть за найпершої можливості. Бо писати про неї – справа все ж трохи невдячна. Це треба побачити, щоб відчути та пережити.

Раніше ми повідомляли:  Не тільки мати Лесі: театр «Гармидер» руйнує міфи про Олену Пчілку

П. С. На презентації прозвучало, що ми, українці, люди мудрі і сильні. Але якби усі 100 років після смерті Олени Пчілки мали її тексти, то були б ще сильнішими і мудрішими. Цим 12-томником нам дали такий унікальний шанс: осмислити цю особистість, осмислити її спадок, стати мудрішими та сильнішими і таки перемогти того одвічного ворога, відірватися від нього остаточно. Згідна з кожним словом.

Від себе додам, що подорожі «Волинської експедиції» ще триватимуть. Тож слідкуйте за анонсами на сайті та у соцмережах. Ми плануємо маршрути так, або разом із вами перевідкривати своє, закохуватися у красу природи, захоплюватися непересічними особистостями, що живуть чи жили на цій землі.

А ще прошу вас підтримати нашу роботу читацькими підписками. Ми потрібне одне одному: вам – результати нашої праці, які трансформуються у правдиву інформацію та цікаві різножанрові матеріали на сайті й у соцмережах, а нам – кожна людина, які цінує якісні медіа та стає їхнім співтворцем, приєднуючись до спільноти друзів району.

Чекаю на нові підписки (зробити це можна тут). І дякую безмежно тим, хто вже – з нами.

Фото авторки та зі сторінки Садиби Косачів.

Раніше ми повідомляли: Волинська експедиція у Горинські крутосхили Цуманської пущі та стародавню Олику: Друзі Району та редакція мандрували Ківерцівщиною