Зародження українського театру на Волині

Хочу розповісти про зародження професійного українського театру на Волині, про спадщину Миколи та Антоніни Певних — людей, чиї імена надто довго замовчувалися.

Цей допис запізнілий, адже подія, про яку йтиметься, відбулася ще 30 березня — у тиждень, коли світ відзначав День театру. Але її значення не втрачає актуальності.

Завершальна зустріч циклу, присвяченого «пломенистим жінкам», організована ГО «Розвиток Волині» за підтримки Українського Жіночого Фонду, була присвячена Антоніні Певній — акторці, співачці, жінці, яка разом зі своїм чоловіком Миколою Певним стояла біля витоків професійного українського театру в Луцьку.

У 1928 році подружжя Певних переїхало до Луцька та створило Український Волинський театр. Саме 18 листопада того року в приміщенні «Рідної хати» відбулася перша вистава — «Гетьман Дорошенко» за п'єсою Л. Старицької-Черняхівської. Цю дату цілком можна вважати точкою відліку професійного театру на Волині. На жаль, вона не згадується в офіційних джерелах, які натомість вказують на радянську версію історії.

Читайте також: Театральне подружжя Певних

Але логіка історичної правди говорить про інше. Театр Певних гастролював по всьому Волинському воєводству з трупою з 30 осіб. За 11 років існування він здійснив понад 40 прем’єр — української та світової класики, як драматичної, так і музичної. Саме цей театр став фундаментом, на якому у 1939 році було створено нинішній Волинський академічний український облмуздрамтеатр імені Тараса Шевченка.

Сьогодні офіційно театру — 80 років. Але якби ми рахували з моменту, коли цю справу почали Певні, — театру мало б бути вже 97. І ми маємо всі підстави готуватися до 100-річчя українського театру в Луцьку, яке припаде на 2028 рік. Якщо прагнемо деколонізованої історії культури, мусимо повертати імена, дати, контексти.

Після Другої світової війни театр продовжив свою діяльність уже в іншій формі: у 1945 році до Луцька перевели Миргородський пересувний театр імені Т. Шевченка, який об'єднався з місцевими митцями. Але це було не нове народження, а продовження — справа, започаткована Певними, жила далі.

Історія Певних — не лише про натхнення, але й про трагедію. У 1939 році Миколу було заарештовано, а в 1940 — розстріляно. Антоніну заслали в Сибір, де вона померла у 1982 році. Це — історія знищеного, але незламного українського театру. Свідчення того, як українська культура боролася за право на існування.

Завдяки дослідженням історика Сергія Наумука ми дізнаємося більше: архівні листи, унікальні фото, адреса, де жила родина Певних, — усе це стало надбанням публічної пам’яті. Сергій детально розповів про шлях Антоніни: переїзд до Луцька, творення театру, заслання, бурякові поля — і сцену, яку вона не покидала навіть там. Це процес повернення пам’яті, який триває завдяки зусиллям істориків і громадських ініціатив. І якщо ми справді прагнемо вшанувати справжні витоки українського театру на Волині — маємо говорити про Певних.

А вже згодом відбулася ще одна подія — екскурсія «Театри Луцька», яку провела дослідниця театральної культури, екскурсовод Ольга Шарута. Під час екскурсії я мав змогу представити будівлю Волинського академічного обласного театру ляльок, у якій до 1970-х років функціонував драматичний театр. Саме тут починалася історія сценічного мистецтва Луцька.

Ця будівля — живий свідок театральної історії Волині, де зберігаються голоси, енергія і пам’ять поколінь. Вона має унікальну історичну цінність, особливо сьогодні — в умовах війни, коли так важливо плекати коріння, триматися опори. Я також розповів про Данила Поштарука — засновника і багаторічного директора-художнього керівника нашого театру. Його перший вихід на сцену відбувся саме в цій будівлі, коли він був 17-річним юнаком.