30 років Океану
40 тисяч людей, дуже погані місця, кепський звук і дощ, як зазвичай і буває у Львові. Наступного дня я не могла промовити ні слова і ледь перебирала ногами. Та все це було варто того обміну енергією, який відбувається між хорошими музикантами і їхніми фанами. Цей виплеск емоцій був моєю терапією задовго до того, як поспілкуватися з терапевтом стало можливо будь-коли й будь-де.
Та найбільшою кульмінацією стали не виходи на біс, щоб вкотре виконати вічно популярну «Без бою», не таке важливе тоді запевнення – «Все буде добре». Тоді, 24 серпня 2014 року, нам всім потрібен був гімн України в унісон. 40 тисяч голосів, які пробирали до сліз і сиріт на шкірі.
Як віддана шанувальниця я тоді читала усі відгуки й згадки про гурт, які тільки існували в інтернеті. Пам’ятаю, як наткнулася на коментар якогось більш менш відомого росіянина:
«Я чуть нє задахнулся ат завісті».
Від заздрощів до того, що 40 тисяч людей абсолютно добровільно, щиро й натхненно співають гімн своєї країни, тоді коли на його Батьківщині таке неможливо.
До «Океану Ельзи» можна ставитися по різному, як і до окремих його представників, але неможливо ігнорувати одного – якщо гурт залишається на вершині 30 років, його однозначно можна вважати культовим.
У моєму дитинстві Океани завжди були десь у полі зору, але по-справжньому я відкрила їх для себе саме тоді, у 2014. Добре пам’ятаю зошит, в який я тоді записувала усіх артистів, які публічно підтримували Революцію Гідності, ніби на дошку пошани. І як гірко тепер, оглянувшись назад, розуміти, що у тому зошиті було не так багато імен і назв.
Зараз я рідко слухаю ОЕ. Українська музика, на щастя, стала набагато різноманітнішою і цікавішою ніж була тоді. Але закрити очі на те, що в потрібний момент вони стали для мене ґрунтом під ногами, теж не можна.
Альбоми, які не поступалися звучанням західній музиці, ранні кліпи, які були сміливішими за свій час, і українська мова як закон і абсолют всієї творчості. На них завжди можна було покластися: не соромно увімкнути іноземцям, не хочеться провалитися під землю після інтерв’ю, не страшно, що тебе викинуть з караоке, якщо ти раптом захочеш погорланити «Зелені очі».
Як і кожен успішний комерційний продукт ОЕ в якийсь момент став занадто комерційним, перетнувши допустимий ліміт пафосу і у текстах, і у звучанні. Що вже казати про пісні, написані ШІ, нескінченні дієслівні рими й словниковий запас звужений до вина, чаю, кави й сосон.
Та попри всі зауваження чи претензії, я все ще завжди плакатиму під «Друга», танцюватиму під «Кішку» й вважатиму найромантичнішою на світі піснею «Квітку».
А ще завжди асоціюватиму українську музику з Океаном. Хай він буде безмежним і всеохопним.
Наостанок складаю для вас список пісень ОЕ, які не мають мільйони прослуховувань, але варті того, щоб бути почутими.
«Позич мені сонце»
«Ластівка з мого міста»
«Поясни»
«Я до тебе»
«Ти собі сама»
«Isn’t it сон»
«18 хвилин»