Вшанування Олени Пчілки
4 жовтня 2024 року у Волинському обласному академічному театрі ляльок відбувся мистецький захід «Олена Пчілка».
Чергове моє «творче дитя».
Можна впевнено сказати, що, скоро, як сто років по смерті Олени Пчілки, і таке масштабне публічне дійство відбулося вперше. 4 жовтня 1930 року на 81-му році життя відійшла у засвіти Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач Драгоманова). До сценарію я не включила детальний опис-спогад поховання Олени Пчілки, залишу нижче, бо цей матеріал дає зрозуміти, якою постаттю була Олена Пчілка.
Для декого одразу здалось, що ми, як організатори, просто скористались широко обговорюваною зараз датою, як 175-річчя з Дня народження Олени Пчілки. І так собі під шумок зробили захід. Тому й вирішила я написати все розлого, адже історію роблять окремі люди й ці люди мають імена й прізвища.
То ж чим був особливий цей захід:
1. Спеціально були надруковані програмки концертної програми, своєрідний документ, який ігнорують вже роками наші театри в яких зазначені автори, як пісенних творів, так і фонової музики, що звучала в програмі. Мені як режисерці, було важливо, щоб це були наші українські композитори. Тішусь що вдалося, хоч і пасивно, віддати шану і їм, а саме: Миколі Лисенкові – вірному товаришу Олени Пчілки, Василю Барвінському, Віктору Косенку, Миколі Леонтовичу.
2. Щодо фотовиставки «Цвіт Косачів-Драгоманових» – прем'єра її відбулася 2021 року – року Лесі Українки й була присвячена 150 річниці з Дня її народження. Реалізації моєї ідеї я щиро завдячую міському голові Ігорю Поліщуку, а саме робота над фотоматеріалами й друк – творчій майстерні BENTEGA. Фотовиставка «Цвіт Косачів-Драгоманових» – це мій окремий авторський проєкт, який має вже свою історію. Цього року в Будапешті була відтворена, доповнена виставка світлин жінок роду Косачів-Драгоманових в рамках Європейської конференції СВУЖО (Світова Федерація Українських Жіночих Організацій) з ініціативи голови Слави Гук.
Незважаючи на те, що виставка цілий рік була виставлена в мистецькому салоні «Лесина світлиця», а за тим, минулого року, в Палаці культури міста Луцька під час презентації пісенної збірки Аріадни Бартаї «Народні пісні з голосу Лесі Українки», до видавництва якої я причетна, як головна редакторка, такої уваги й розголосу, як під час і після заходу «Олена Пчілка» – виставка ще не мала. Спішу повідомити, що виставка у Волинському обласному академічному театрі ляльок триватиме, щонайменше ще місяць, і що важливо і символічно – створюватиме атмосферу для Всеукраїнського конкурсу професійних читців імені Лесі Українки, що відбудеться невдовзі. У моїх планах всі подальші тематичні заходи буду і надалі супроводжувати цією виставкою.
3. Щодо самого наповнення програми, а саме пісенної частини, то це пісні з моїх пісенних збірок, а саме: «Весна-чарівниця» дитяча пісенна збірка на вірші Олени Пчілки та «На крилах пісень» на вірші Лесі Українки, шкода, але на експозиції Волинської обласної бібліотеки, що була в рамках заходу, я не побачила цих видань, які були видані за підтримки Луцької міської ради ще у 2021 році і я особисто лишала їх в бібліотеці.
До програми також увійшли народні пісні записані Климентом Квіткою з голосу Лесі Українки (акомпанементи створені Аріадною Бартаї).
А от у виконанні тріо бандуристок «Дивоструни» керівниці Мирослави Сточанської були виконанні пісні: «Без тебе Олесю» авторства Олени Пчілки в аранжуванні Мирослави Сточанської і пісня на вірш Лесі Українки «Горить моє серце» авторства нашого волинського композитора Мирослава Стефанишина.
4. Окремим пунктом нашої події хочу виділити участь студентів ВНУ імені Лесі Українки факультету культури й мистецтв, вихованців викладача вокалу заслуженого артиста України Олега Гонтаря. Наші студенти, майбутні митці, повинні здобувати досвід за найкращих, достойних умов, так, щоб бажання пов'язати свою долю з музичним мистецтвом не зникло ще до того, як закінчать виш.
Це не перша наша співпраця, за яку щиро дякую і бажаю подальших творчих успіхів і студентам і викладачу, сьогодні в День вчителя це особливо символічно виглядало – підтримка викладача своїх учнів за кулісами.
5. Незважаючи на те, що більшість матеріалу фактично за десяток років вже давно опрацьовано і з вірними колегами, такими як концертмейстерки: Анна Сіліхіна та Наталя Пом'яновська, моя колега вокалістка Оксана Штембурська, керівниця дитячого колективу «Стобарвнії нитки» Олена Терлецька та хореографиня Ірина Маньковська. Кожен раз це місяці підготовки.
Тому, успіх це не випадковість – це довгий шлях відданої праці.
Мистецький захід «Олена Пчілка» реалізований на базі Театру ляльок і за щирої співпраці акторів і працівників театру.
Щиро дякую за співпрацю кожному причетному, але найперше Вадиму Хаїнському, адже розуміння, що бажання реалізувати задумане, в обох однаково сильне – дуже важливе відчуття у творчій співпраці.
Волинський обласний академічний театр ляльок – хочу, щоб назавжди втратив свою простонародну назву «ляльковий театр», адже це прекрасний культурний заклад в якому не тільки дитячі вистави відбуваються. Акустика залу чудова для організації саме камерних, акустичних концертів. Тільки від нас залежить чи буде цей заклад, з багатою, давньою історією – культурним. Цей театр і люди, що працюють в ньому цього достойні, всі ми цього достойні.
Дякую лучанам, давнім шанувальникам і новим, всім хто завітав до нас у гості за атмосферу, за любов до українського.
Велика подяка нашим захисникам, що боронять і ми маємо можливість збиратися в ім'я української історії, культури в ім'я нашого майбутнього.
Читайте також: 12 томів досліджень і одне акторське перевтілення: як у Луцьку переосмислюють постать Олени Пчілки
Обіцяний вище матеріал: ось як описує похорон визначної жінки-українки пані Марія Туркало.
«Оповістка в газеті сповнила скорботою серця всього українського громадянства, яке ще лишилося «на волі». І потягнулися з жалем в грудях «недобитки буржуазного українського націоналізму», як нас усіх тоді називали, до скромного помешкання на Овруцькій вулиці Лук'янівки, де в маленькій кімнатці, вся вкрита квітами стояла труна з тілом Ольги Петрівни.
В день похорону вся вулиця перед будинком була повна народу. Стиха розмовляли, озираючись навколо, бо серед натовпу напевне є чимало агентів ГПУ. Оглядаючи тих що зібралися, бачу професора Михайла Грушевського з дружиною, Людмилу Старицьку-Черняхівську з чоловіком та її сестру Оксану Стешенко, а далі Миколу Садовського, Миколу Зерова, Марію Грінченко і багато інших знайомих.
Усіх нас зібрало й об'єднало тут, біля гробу Олени Пчілки, одне почуття, одна туга. Тихо винесли домовину, поставили на катафалк, і процесія рушила, розтягнувшись на кілька кварталів. Не було духовенства, не було й звичайної тоді оркестри.
Всі йшли мовчки.
Розпорядники похорону скерували похоронну процесію йти повз Українську Академію Наук. Очевидно, в глибині їх душ ще жевріла надія, що українська культурна установа не може не зареагувати і хоч чим-небудь не вшанувати пам'яті одного з піонерів української культурної праці, невтомної громадської діячки і письменниці. Але даремні були ці надії. В Академії наук тоді вже запанував новий дух. І ніхто там не подумав, що годилося б комусь вийти на зустріч процесії і сказати бодай пару хоч і не дуже щирих слів.
Місце останнього спочинку Ольги Петрівни біліло свіжою глиною поряд з могилою Лесі Українки.
Мовчки зняли труну з катафалка. Не грала оркестра, не було промов. Що скажеш? Офіційні промови дозволені в таких випадках не передадуть того, що лежить на серці кожного. Та вони й були б образою покійної. А того, що хотілося б сказати, висловити не можна.
Ніхто не наважився порушити урочистість моменту. І ця могильна, абсолютна тиша тільки підкреслила велич цієї хвилини. В ній був протест, німий протест і жаль.
Михайло Грушевський, який стояв над самою розкритою ямою, нахилився, взяв грудку землі і кинув на труну, стиха промовивши: «Хай тобі земля буде легка».
Це був перший і останній звук людського голосу. Мовчки всі підходили до могили, кидали в яму грудку землі і так само мовчки не дивлячись один на одного відходили.
Вузенькою стежкою потягнулася людська шерега до виходу з кладовища, і незабаром біля свіжонасипаного горбочка залишилася тільки близька родина.