Жалість – одноразова емоція

Анна Єкименко-Поліщук

Автор(ка)

04 Жовтня 2024, 14:45

2089

Представники України на книжковому ярмарку Liber в Іспанії

Україна вперше взяла участь у книжковому ярмарку Liber, який відбувається щороку в Іспанії.

Дуже радію, що ми з командою «Фронтера» долучилися до цієї події та мали змогу поспілкуватися з багатьма людьми. Чи не найголовніше, що я почула, були слова ще перед відкриттям. Чоловік з Каліфорнії, впізнавши нашу мову, повернувся і спробував говорити з нами українською було: «Ви повинні бути скрізь. Щоб вас бачили й про вас чули». Ці слова повторювалися потім неодноразово під час ярмарку від різних людей.

Ця видимість неймовірна важлива у всіх сферах. Ми весь час чуємо, що Європа втомилася від війни (та-та, а нам всім ок з цим жити щодня). Однак зрозуміло, що ніхто з-за кордону не заходить щодня на наші новини й не моніторить, що ж відбувається. Бо не їхні друзі служать, бо не вони чекають щоночі єдиного повідомлення «+», і не вони ділять короваї на цвинтарі, замість весіль.

Проте участь України у міжнародних подіях нагадує про те, що ми є. Ми є, ми сильні, ми боремося, і о, диво, ми працюємо і видаємо конкурентоспроможний продукт. Чи то культурний, чи науковий, чи програмний, чи будь-який інший.

Вони бачать наші чудові книжкові видання на стенді та питають: «А це ви зробили вже у війну?». І ми кажемо: «Так. А ось ці книги видані у Харкові. Де повітряна тривога (читай загроза життю) може тривати понад 10 годин. Видані в друкарні, яку лише кілька місяців тому зруйнували і яка відновила свою роботу. З попелу. Але не змогла відродити своїх працівників... Бо їх вбила Росія, і вони назавжди лишаться там, наглядатимуть за друком».

Ці люди з мирних країн, питають – вони дивуються. І, напевне, важлива задача для нас зробити так, аби нас, українців, не жаліли. Аби нами пишалися і захоплювалися. Бо ми не страждаємо. Ми не пасивні спостерігачі. Ми боремося і знаємо за що.

Бо жалість – це дуже «одноразова емоція», скажімо, на маленький донат (хоча ми знаємо, що і маленькі донати рятують життя). А захоплення – це емоція високого спектра. Коли ти пишаєшся кимось, хочеш бути поряд і підтримувати.

Тому участь у Liber24 – це перш за все про Україну. Про нагадування, що ми є. Ось ми, поряд з вами та зараз потребуємо вашої підтримки.

Важливі слова сказав консул Генерального консульства України в Барселоні Олег Грабовецький Хосе Мануелю Альбаресу, міністру закордонних справ, ЄС та співробітництва Іспанії: «Ми дуже хочемо, аби наступного року наш стенд знову був в Іспанії. Але для цього нам потрібна зброя».

Про це треба говорити. Бо тільки слова, які сказані, можуть перетворитися у дію.

Загалом, неймовірно вдячна консулу та їх відомству за те, що він зробив для реалізації цієї події. Бо саме з його ініціативи ми стали видиміші в Іспанії.

З командою «Фронтери» організували важливу дискусію між інтелектуалами з трьох країн. І так, ми говорили через літературу про війну. І такі, ніби маленькі кроки, роблять нас помітнішими. І, сподіваюсь, що слова, які наші спікери говорили – почули.

Культура – це не фронт. Бо він там, де пекло і де наші військові тримають оборону. Але культурна дипломатія – це інструмент, який може допомогти нам повернути наших людей і наші землі. І виграти цю війну.