Покинь, якщо кохаєш: очікування не дорівнює реальності
-
-
>
-
>
-
>
БЛОГ
2814
Серйозна драма чи легкий ромком? Саме з такими питаннями зіткнулися глядачі після перегляду фільму «Покинь, якщо кохаєш». Стрічка вийшла в український прокат 8 серпня та є екранізацією роману американської письменниці Коллін Гувер.
Люди обурені разючою різницею між оригінальним твором та його інтерпретацією, а також висвітленням домашнього насилля на екрані, яке не спонукає бачити це як проблему та шукати шляхи її вирішення.
Що приховує найочікуваніший фільм цього літа, які скандали розгорнулися на тлі кінокартини, чому фанати розділилися на два табори та що не так у висвітленні аб’юзу у фільмі – читайте у блозі. Будьте обережні, спойлери!
Очікування ≠ реальність
«Покинь, якщо кохаєш» – чи не єдина екранізація бестселера за останній час, яка наробила багато галасу до та після прем’єри. Фільм створений за мотивами роману Коллін Гувер «It Ends With Us», що в перекладі дослівно означає «Це закінчиться на нас». Українська версія назви більш мелодраматична – «Покинь, якщо кохаєш».
Не скажу, що вибір саме цього варіанту аж такий препоганий. Так, він справді разюче різниться від оригіналу, який намертво прив’язаний сюжетною лінією до фрази головної героїні Лілі Блум у фіналі стрічки. Від цього українська назва втрачає увесь сенс того, про що йдеться у фільмі. Проте з іншого боку, коли ти чуєш назву «Це закінчиться на нас», може виникнути асоціація з трилером і аж ніяк не драмою, що погано для промоції. Думаю, привернення цільової аудиторії взяло гору у команди прокату. Та й від перестановки доданків сума, тобто зміст попередньо знятого, все одно не зміниться, тож це найменше зло, яке присутнє у всій цій вакханалії.
«Яким би не був важким вибір, ми або розбиваємо рамки, або розбиваємось об них».
На мою думку, саме ця цитата з фільму якнайкраще пояснює усе те, що зараз відбувається довкола стрічки. Творці не змогли розбити рамки очікувань у глядачів, тому й самі розтрощили корабель на ім’я «Покинь, якщо кохаєш» у штормі людських обговорень.
Варто зауважити, що з всесвітньою впізнаваністю у стрічки все чудово. Користувачі соцмереж створюють едіти, псевдоінсайдери діляться псевдоінсайдерською інформацією, скандали довкола екранізації підвищують перегляд цього кіношедевру. Як то кажуть, собака гавкає, караван іде. Люди розносять фільм на друзки, а піарники з того тільки раді.
Повернемося до самого фільму. Здавалося б що могло піти не так? Хоч для багатьох акторів гра у фільмі була дебютною, у кінокартини були власні хедлайнери у вигляді Блейк Лайвлі, Брендона Скленара та Джастіна Бальтоні. До речі, останній з них не тільки зіграв головного антагоніста стрічки, а й став її режисером. Відповідь на ці питання проста – все почалося ще з ідеї зняти екранізацію цього бестселера.
Скандали. Інтриги. Розслідування
Коли до зйомок кінокартини приєдналася Блейк Лайвлі, фани акторки закликали її покинути проєкт. Чому? Усе через роман. Попри його стрімку популярність, Коллін Гувер сильно критикували за романтизацію домашнього насилля. ЇЇ герой – чоловік-аб’юзер не зображується повнісіньким покидьком, який не вартий ані краплі жалю, а травмованим хлопчиком, що заплутався у стосунках та заслуговує на співчуття.
Тоді поціновувачі творчості акторки були не на жарт стурбовані участю своєї улюблениці в об’єктивному «проходняку» з непевною репутацією. Проте, спостерігаючи за подальшими подіями навколо стрічки, стає зрозуміло, що їхні побоювання були хибними і «операцію з порятунку» потрібно було проводити не Блейк Лайвлі, а самому фільму.
Під час перегляду кінострічки ми спостерігаємо за двома часовими лініями, що тісно сплетені з подіями та переживаннями головної героїні. Персонажка Лайвлі проходить шлях від жертви до ковальки власного щастя. Тож у першому часовому проміжку ми зустрічаємо Лілі Блум на похороні власного батька у незручному становищі: дівчина у поминальній промові не може пригадати нічого хорошого про тата. Після цього вона переїжджає у Бостон, щоб здійснити свою найзаповітнішу мрію.
Як не іронічно Лілі Блосум Блум, що у перекладі буквально означає «Лілія Цвітіння Розквітати», неочікувано – стає флористкою і відкриває крамницю квітів. У Бостоні дівчина знайомиться з нейрохірургом Райлом і між ними спалахує іскра. Хоч вона бачить у ньому перші «червоні прапорці», все одно продовжує їхні стосунки. Другий часовий проміжок знайомить нас з минулим героїні: якою була юність Лілі, як вона переживала домашнє насилля у сім’ї та що сталося з її першим коханням Атласом.
Одного разу дівчина з Райлом та їхніми спільними друзями вирушають до ресторану «Коріння». І ось це так несподіванка – Атлас є шеф-кухарем та власником цього закладу. Ця коротка зустріч змінює колишній стан речей між закоханими. Райл вперше (проте, на жаль, не востаннє) проявляє свої ревнощі в агресивній манері, а Лілі підкоряється обставинам, що склалися.
Райл все частіше піднімає руку на Лілі, а вона у свою чергу не розуміє що насправді коїться з їхніми стосунками. Раптовий удар, шалений біль, непритомність. Підкреслює ці почуття цілковитої розгубленості героїні операторська зйомка, за що моя окрема вдячність, адже усе інше розмиває проблематику насилля, про яку наполегливо анонсували у трейлері. Глядачі разом з дівчиною дезорієнтовані в побаченому, адже за крок до замаху камера ніби перестає працювати, ми не бачимо, що насправді відбулось. Солодка пелена «з нашими стосунками все ок» спадає під час сцени зґвалтування, головна героїня починає прозрівати, аналізуючи вчинки чоловіка.
Нещасний випадок чи навмисна агресія? Фільм конкретно не відповідає на ці питання, даючи глядачам робити самостійні судження аж до кульмінації. Замовчування та романтизація аб’юзивності пішла не на користь творцям стрічки. Райл у мене та мільйона інших глядачів не викликає жалю та прощення, яке впродовж фільму нам хочуть нав’язати.
Хлопець навмисне, що властиво аб’юзерам, ховає своє темне нутро за травматичним досвідом з дитинства, коли він, граючись рушницею, застрелив рідного брата. І ніби через це потрібно закрити очі на його вчинки. Попри це, варто пам’ятати, що й сама Лілі також має значні проблеми з минулим та батьком, про якого навіть після смерті краще промовчати, аніж шукати п’ять невиправдано гарних речей, щоб сказати про нього на згадку.
Спойлер! У другій частині вагітна Лілі Блум все ж наважується покинути чоловіка-аб’юзера, проте згодом їхні шляхи знову перетинаються, все для того, щоб у їхньої доньки була повноцінна сім’я. Знову ж на ті ж граблі? Можливо, проте не цього разу. Зневірившись у партнері дівчина переїжджає до мами, а після цього несподівано зустрічає Атласа у натовпі. Не виключаю, що наступна частина буде саме про їхнє солодке спільне життя. Так, в оригінального роману є продовження у вигляді епілогу «Залишся, якщо кохаєш». Тому у майбутньому є велика ймовірність побачити справжній ромком за цією історією.
Атмосфера фільму точно не драматична, а романтична. Від цього особисто у мене виникнув внутрішній дисонанс – що я в біса щойно подивилася? З одного боку складні теми аб’юзу у сім’ї, з іншого – легкий майже дівчачий ромком про кохання, віру у краще і квіточки. Не вистачало лише єдинорогів й різнобарвних метеликів. Адже милі діалоги були, веселі піжамки були, примітивні знаки уваги були, ледь не комедійне освідчення у пологовому було. Не вистачало лише краплі глузду та якісного зображення небезпеки домашнього насилля. Що ж, на це ми можемо лише сподіватись в інших кінострічках, які після цього, не змусять себе чекати, адже запит аудиторії на саме таку тематику є.
Чому ж у цьому випадку вийшло те, що вийшло? За однією з версій фанатів, причиною є роздвоєння поглядів на фільм між режисером та виконавцем ролі Райла Джастіна Бальдоні та акторки Блейк Лайвлі.
Чоловік у переважній більшості своїх матеріалах позиціонує «Покинь, якщо кохаєш» не як ромком, а серйозну драму про домашнє насилля та акцентує увагу на суспільній цінності у висвітлені цієї теми. Натомість Блейк Лайвлі усіляко відхрещується від питань про режисерське бачення фільму, уникає спільних фото з ним на червоній доріжці, що важливо – відписана від нього у соцмережах (останнє ще більше підлило масло у вогонь щодо усієї скандальної ситуації з боку фанатів).
Поки що жодна зі сторін не робила гучних заяв, проте аналізуючи ці дані, можна дійти висновку, що розбіжність у поглядах таки існувала між режисером Джастіном Бальдоні та іншими учасниками проєкту, зокрема Блейк Лайвлі та авторкою роману. Ця невідповідність могла вплинути на кінцевий результат і пояснити, чому фільм викликає такі неоднозначні оцінки.
Рекомендації
«Покинь, якщо кохаєш» – історія про жінку, яка змогла, проте у перипетіях щодо бачення її сили духу, вона загублена у власному житті. Дивитись чи не дивитись – справа особиста. Але якщо хочете бути у контексті подій або ж просто перемкнутися на щось інше (себто подивитись і забути), цей фільм стане в пригоді.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
